Громадські пасовища: міф чи реальність?

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Не секрет, що з кожним роком в Україні дедалі меншає поголів’я корів у домогосподарствах громадян. Причин такого незадовільного стану речей – багато: це і наднизька ціна на селянську продукцію, і неможливість її доставити до місця реалізації, дорожнеча на корми для худоби тощо. Але чи не найболючіше питання, з яким стикаються власники корів, – це відсутність достатньої кількості пасовищ та сіножать. Доходить до абсурду: розорюються та засіваються навіть ділянки природоохоронної зони, не кажучи вже про схили, пагорби та інші малопридатні для товарного аграрного виробництва землі. У підсумку ж – мешканцям сіл немає де випасти власну корівку-годувальницю, котра для багатьох сімей часто-густо є єдиним джерелом доходів. Годі й казати, що за такої тенденції незабаром пляшка домашнього молока може стати раритетним експонатом у музеях…

Запропонували взяти в оренду…

Утім схоже, що органи влади мало переймаються цією проблемою. У кращому випадку пропонують громадянам або громадському об’єднанню власників корів узяти в оренду земельну ділянку для випасу худоби. Але цей варіант є неприйнятним для багатьох селян. Адже, по-перше, за таку земельну ділянку слід сплачувати земельний податок та орендну плату. А, по-друге, не кожен орендатор згодиться пустити випасати на свою ділянку корів інших власників, про що, власне, розповідала наша газета у попередніх публікаціях.

Натомість стаття 34 Земельного кодексу передбачає не тільки оренду земельних ділянок з метою сінокосіння і випасання худоби. Частина 2 цієї статті гласить що, цитую, «органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища». Але чомусь наші чиновники, навіть із переходом права на розпорядження землею від держави (Держгеокадастр) до місцевих територіальних громад, не надто поспішають реалізовувати цю можливість. Натомість – пришвидшеними темпами нарізають дорогоцінну земельку сільгосппризначення зацікавленим громадянам: кому у власність, а кому і в оренду.

Справді, за умов створення громадських пасовищ до бюджету не надходитиме плата за землю та орендна платня. Натомість «плюсів» від такого рішення – чимало. Адже селяни гарантовано матимуть місце для випасу власних корівок у безпосередній близькості до населених пунктів, до того ж не відчуватимуть додаткового фінансового тягаря з вищезазначених підстав. А збільшення поголів’я дядківського стада позитивно вплине не лише на розвиток тваринництва в усій країні, а й сприятиме здоров’ю нації, адже екологічне домашнє молоко навіть порівняти не можна з тим порошковим сурогатом, що заполонив полиці українських супермаркетів. У глобальній перспективі за належної підтримки держави розвиток молочного скотарства може призвести до появи додаткових робочих місць, автоматизації та механізації процесу виробництва молока і, як підсумок, до поповнення дохідної частини місцевих бюджетів та збереження наших сіл.

Утопія? Зовсім ні, і ми це трохи пізніше проілюструємо на конкретних прикладах. А поки що послухаємо активістів зі створення громадського пасовища з села Василівка Снігурівської ОТГ.

– Наприклад, людина утримує декілька корів та планує збільшити поголів’я до 10-20 дійних корів та 10-20 голів молодняка, – розповідає мешканець с. Василівки Андрій Мацюта. – Але задля гарантованого забезпечення кормовою базою потрібна земля для сінокосіння та випасання худоби. Людина іде до власника землі – Снігурівської міської ради, просить в оренду таку землю, на якій можна би випасати власну худобу та заготовляти сіно, а для підтримання родючості власник корів буде її підживлювати, підсівати, боротися з бур’янами тощо. Натомість міська рада пропонує взяти в оренду крутосхили, яри, пагорби, колишні кар’єри, котрі можна віднести лише до категорії земельних ділянок під громадськими пасовищами та сіножатями. І громадські пасовища – також прийнятний варіант, при якому будуть враховані інтереси корів та кіз, а наше довкілля залишиться незайманим для мешканців села.

Було б бажання

З метою вивчення реальної ситуації щодо наявності вільних земель довкола села Василівки та пропозиції оформлення таких ділянок у землі загального користування Андрій Мацюта та інші члени ініціативної групи по представленню інтересів с. Василівки В. Золотий та С. Крокосенко звернулися до голови Снігурівської ОТГ І. Бойко. До свого листа заявники долучили орієнтовний перелік земельних ділянок із вказанням кадастрових номерів, а також тих земельних масивів, що наразі ще не сформовані та, відповідно, не мають кадастрових номерів.

Відповідь від органу місцевого самоврядування за підписом секретаря міської ради Сергія Верловицького не забарилася, проте навряд чи задовольнила членів ініціативної групи. Адже чиновник повідомив, що Постановою Кабінету Міністрів України № 821 від 28.07.21 з 11 серпня 2021 року припинено чинність Класифікації видів цільового призначення земель (КВЦПЗ), затвердженої в 2010 році. Відповідно до нового Класифікатора, як йдеться у відповіді секретаря міської ради, зазначеною постановою внесено зміни в Порядок ведення Державного земельного кадастру, зокрема згідно з додатком 59 Порядку визначено, що в межах категорії земель сільськогосподарського призначення землями загального користування можуть бути тільки земельні ділянки з цільовим призначенням 01.18 «Земельні ділянки загального користування, які використовуються як польові дороги, прогони».

Це справді так. Але чиновник чомусь забув згадати, що новий Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок у категорії земель сільськогосподарського призначення містить також підрозділ 01.19 «Земельні ділянки під громадськими сіножатями та громадськими пасовищами», із кодом згідно з КВЦЗП 18.00.

І хоча даний вид земельних ділянок у новому Класифікаторі не зазначений як земля загального користування, цілком очевидно, що ніхто і ніщо не забороняє органам місцевого самоврядування створювати громадські пасовища чи сіножаті, у повній відповідності до частини 2 статті 34 Земельного кодексу. Як кажуть, було б бажання!

Коли влада сприяє власникам худоби

Ось лише один успішний приклад практичної роботи зі створення громадських пасовищ. Журналіст «Рідного Прибужжя» поспілкувався з начальником відділу земельних відносин та екології Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області Людмилою Шейко.

– Мабуть, ситуація з громадськими пасовищами є складною по всій країні, – зауважила моя співрозмовниця. – Землю масово нарізають по два гектари, а потім продають. Серце кров’ю обливається, коли усвідомлюєш: якщо так триватиме і надалі, то скоро селянинові козу не буде де припнути. Тому з метою захисту людей нашої громади ми прийняли принципове рішення юридично захистити землі пасовищ. Насамперед, по старостатах провели збори власників великої рогатої худоби. Відповідно протокольно по кожному старостату громадяни обрали уповноважену особу, яка б могла від імені власників корів відстоювати їхні інтереси – писати заяви, ходити на засідання комісій, сесій і таке інше.

Надалі, як повідомила Л. Шейко, алгоритм дій є наступним – депутатами приймається рішення про створення громадських пасовищ, ними же затверджується положення про громадські пасовища. У подальшому також рішеннями сесій надається дозвіл на розроблення проєкту землеустрою, а згодом – виготовлений проєкт затверджується. Отже, цільове призначення земельної ділянки змінюється на підрозділ «Земельні ділянки під громадськими сіножатями та громадськими пасовищами». При цьому, після створення громадського пасовища, власники земель не сплачують ані земельний податок, ані орендну плату. Щоправда, у Положенні про громадські пасовища можна вказати плату за користування громадським пасовищем (сіножаттю) або комплекс конкретних заходів з метою підтримки даних земельних ділянок у належному стані відповідно до цільового призначення. Але це мають вирішити місцеві громади та депутати.

Протягом 2020-2021 років Чернеччинська сільська рада перевела у категорію громадських пасовищ 152 гектари, а відтак – тамтешні селяни мають можливість не тільки гарантовано мати у розпорядженні землі для випасу корів та заготівлі сіна, а й розширювати власне поголів’я ВРХ. Оце і є приклад справжньої турботи місцевих органів влади про жителів громади!

Отже, зміни у Класифікації видів цільового призначення земель (КВЦПЗ), на які посилається секретар Снігурівської міської ради і що набули чинності з 11 серпня 2021 року, аж ніяк не завадили тій же Чернеччинській сільській раді рішенням № 96 від 16 вересня 2021 року затвердити проєкт землеустрою щодо відведення ще однієї земельної ділянки площею 34,546 га (кадастровий номер земельної ділянки: 5920380400:01:001:5481) із земель запасу комунальної власності для створення громадських пасовищ. Будь-хто із читачів чи зацікавлених чиновників може зайти на Публічну кадастрову карту і переконатися, що дана земельна ділянка комунальної форми власності насправді має цільове призначення «Земельні ділянки під громадськими сіножатями та громадськими пасовищами для створення громадських пасовищ», а відтак – надійно захищена від зазіхань нечистоплотних ділків. Тож власники корівок Чернеччинської громади, маючи у розпорядженні близька півтори сотні гектарів пасовищ, можуть і надалі спокійно займатися розведенням на власних обійстях великої рогатої худоби, не побоюючись «дерибану» землі.

Як бачимо, створення громадських пасовищ – це не утопія, а реальність, за умови сприяння з боку органів місцевого самоврядування. Додамо, що на території Чернеччинської сільської ради діє Положення про громадські пасовища, яким не передбачено стягування плати за користування громадськими пасовищами.

Вільну землю «нарізають» наліво і направо

Та повернемося до снігурівських реалій.

– Наразі ми зробили перші кроки зі створення на нашій території громадського пасовища, – зазначає А. Мацюта. – Провівши збори громадян, створили ініціативну групу та написали звернення до Снігурівської міської ради з проханням зрозуміти їхню позицію щодо даного питання. Затим проведемо сходку села і здійснимо подвірні об’їзди, аби дізнатися думку кожного громадянина щодо створення громадського пасовища. Але цей варіант, гадаю, задовольнить кожного власника корів, адже охочих взяти землю в оренду для сінокосіння та випасу худоби у нас немає. У нашому селі залишилося всього з десяток власників корів, і кожному з них потрібно ставити пам’ятник за те, що інші люди ще мають змогу випити кружку свіжого поживного молока.

Як каже активіст, колишній очільник сільської ради не встиг реалізувати план з переведення земель так званого Василівського бугра в категорію громадського пасовища. «Але згодом, – зазначає Андрій Мацюта, – коли ці землі почали розорювати, ми з подивом дізналися, що їх уже роздали у власність близько двадцяти особам, причому із них лише одному мешканцю нашого села. Це – неправильно ще й тому, що, по-перше, внаслідок господарської діяльності земля зі схилів разом із «хімією» починає стрімко змиватися в село та річку. По-друге, Василівський бугор здавна, історично, використовувався нашими мешканцями для випасання худоби. Судячи з усього, якщо так піде і далі, то незабаром поблизу Василівки не лишиться жодного клаптика землі, де можна було б сельчанам випасати корів».

Тож незабаром стане відомо: на чиєму боці чиновники Снігурівської міської ради – жителів Василівки, котрі бажають мати громадське пасовище поблизу села, чи здебільшого «іногородніх» охочих розжитися ласим шматочком землі, що раніше слугувала усім людям громади?

Цікаво, що у сусідній Павлівці, в процесі передачі права розпоряджатися сільгоспземлями за межами населених пунктів від Держгеокадастру до місцевих органів влади, з-поміж інших масивів було передано у комунальну власність і ділянку площею 61,387 га з цільовим призначенням «Землі загального користування», яка наразі використовуються як громадське пасовище. Свого часу, в процесі приватизації земель місцевого радгоспу, його працівники домовилися не розпайовувати землю біля села, щоб людям було де випасати худобу.

Здавалося б, чиновникам і робити особливо нічого не потрібно було, щоб зберегти це пасовище в інтересах сельчан. Ну, хіба що врахувати нещодавні зміни в Класифікаторі, як це зробили їхні колеги з Сумщини. Та, як стало відомо редакції, на сесії Снігурівської міської ради, що відбулася 28 січня цього року, одним із питань порядку денного значилося питання надання даної земельної ділянки в оренду одній із мешканок с. Павлівка. Тамтешні власники корів пристали на таку пропозицію з однієї причини – щоб хоч якось убезпечити від подальшої «приХватизації» вцілілу частину колишнього великого пасовища…

Андрій ТЮРІН


  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Оставить комментарий

Your email address will not be published.