Виправдувальний вирок: слідуючи європейській практиці

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Наприкінці травня 2020 року чималий розголос у приміському селищі Воскресенське викликав факт мародерства на місцевому цвинтарі. Невідомі особи познімали металеві огорожі, поваляли хрести і пам’ятники, понівечили столи і лавки… На місце події були викликані поліцейські, котрі, враховуючи значний громадський розголос, узялися енергійно розшуковувати винних у скоєнні цього зухвалого злочину, що його було кваліфіковано за статтею 297 Кримінального кодексу України «Наруга над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого».

Не минуло і місяця, як доблесні стражі правопорядку повідомили про затримання підозрюваного у скоєнні резонансного злочину. Ним виявився місцевий мешканець Володимир (ім’я змінено. – Ред.), який зізнався нібито у причетності до двох окремих епізодів мародерства на Воскресенському кладовищі.

Здавалося б, справа не варта ламаного гроша. Ось він – злочинець, який скоїв кримінальний злочин та в усьому зізнався. Є й двоє потерпілих, котрі висунули проти обвинуваченого позови щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди. У рамках кримінального провадження було проведено й слідчий експеримент, який відновив резонансні події на сільському цвинтарі.

Відтак, здавалося, прокурорам Миколаївської місцевої прокуратури № 2 залишилося зробити лише один логічний крок – передати справу до суду та призначити мародеру справедливе покарання за його неблаговидні діяння.

Натомість у судовій залі молодий хлопець, дізнавшись, що йому загрожує чимале покарання – аж до семи років позбавлення волі, несподівано змінив свої початкові покази і заявив, що жодного відношення до фактів мародерства та наруги над пам’яттю померлих не має. Відповідно, з метою захисту власних прав, мати Володимира найняла відомого миколаївського адвоката Олега Антонця.

– Уважно вивчивши матеріали справи та поспілкувавшись зі своїм підзахисним, – розповів Олег Володимирович, – я зрозумів, що обвинувачений не має жодного стосунку до скоєння злочину, що йому інкримінують, а саму справу брутально сфабриковано. Зокрема після затримання поліцейські повідомили Володимиру, що якщо він зізнається у скоєнні злочину, то йому загрожує невеличкий штраф, і на тому все минеться.

Чому на роль «сакральної жертви» було обрано саме цього молодого хлопця? Як з’ясувалося, приблизно в той же час, коли було скоєно наругу над могилами, Володимир з дозволу своєї матері здавав на металобрухт металеву огорожу з власної прибудинкової території.

– Приймальниця металу, – продовжує О. Антонець, – спочатку не хотіла обслуговувати клієнта, мовляв, товар міг бути викраденим. Тоді Володимир з цим металобрухтом пішов на інший край селища, де взяв ксерокопію паспорта, і повернувся до пункту прийому металу. І лише тоді він отримав гроші за метал.

Як підкреслює адвокат, зданий металевий виріб за своїми параметрами та властивостями й близько не ідентичний із тими конструкціями, що були викрадені з кладовища. Проте, напевно, з метою якнайшвидше розкрити резонансний злочин та відрапортувати про це «нагору» поліцейські призначили на роль злочинця саме молодого хлопчину, який за дуже сумнівними припущеннями насправді вчинив наругу над пам’яттю померлих.

Із матеріалів обвинувального акта:

«19 травня 2020 року, приблизно о 17:30, у ОСОБА_1 (обвинувачений. – Ред.) за місцем його проживання виник умисел на крадіжку металевих виробів із місцевого селищного кладовища, розташованого по вул. Центральній. В той же день, близько 18:00, ОСОБА_1, прийшовши до кладовища, зайшов на його територію і, переслідуючи корисну мету, а також виражаючи свою зневагу до моральних засад суспільства в частині поваги до померлих осіб та місць їх поховань, ігноруючи елементарні правила моральності, переконавшись у відсутності на кладовищі інших осіб, застосовуючи фізичну силу, розхитавши витягнув із землі металевий стіл, що знаходився в місці поховання ОСОБА_4 та ОСОБА_5, чим осквернив могилу цих осіб, завдавши шкоду моральним засадам суспільства та матеріальну шкоду ОСОБА_3 на суму 1000 грн.

Із викраденим він зник з кладовища і розпорядився ним на власний розсуд.

Крім того, 19 травня 2020 року, приблизно о 18:10, ОСОБА_1,перебуваючи на тому ж кладовищі, вирішив повторно викрасти металеві виробів з іншої могили.

Тоді ж ОСОБА_1, переслідуючи корисну мету, а також виражаючи свою зневагу до моральних засад суспільства в частині поваги до померлих осіб та місць їх поховань, ігноруючи елементарні правила моральності, переконавшись у відсутності на кладовищі інших осіб, застосовуючи фізичну силу, розхитавши демонтував металеву хвіртку із огорожі могили ОСОБА_6, чим повторно осквернив могилу, завдавши шкоду моральним засадам суспільству та матеріальну шкоду ОСОБА_7 на суму 500 грн.

Із викраденим він зник з кладовища і розпорядився ним на власний розсуд, спричинивши ОСОБА_2 матеріальний збиток на суму 500 грн».

Ось таким злодюгою виявився Володимир! Якщо, звичайно, повірити у версію прокурорів.

Натомість Володимир у судовій залі свою провину заперечив і заявив зовсім протилежне. Зокрема, що з дозволу матері здав на металобрухт частину власної металевої огорожі і для підтвердження, що це їх власна річ, передав у пункті приймання металобрухту копію свого паспорта. Під час слідства себе обмовив, оскільки поліцейські пообіцяли, що йому за це нічого серйозного не буде. «При проведенні слідчого експерименту поліцейські самі показували місця події, підводили мене до них і вказували, що казати», – засвідчив обвинувачений.

Зазначимо, що під час досудового слідства правоохоронці припустилися суттєвого порушення прав Володимира на захист. Так, при допиті підозрюваного і під час проведення слідчого експерименту за його участю, попри бажання хлопця, йому не було надано можливість скористатися послугами захисника, що є грубим порушенням Кримінально-процесуального кодексу України.

Крім того, протокол слідчого експерименту не відповідав цілій низці вимог до його форми – в ньому відсутня описова частина та послідовність дій процесуальної дії, а також відсутня інформація про отримані результати.

Ба більше: якщо у протоколі записано, що до нього додається відеозапис слідчої дії на DVD-R диску, то до суду прокурор надав CD‑картку.

Здавало б, дрібниці. Однак за сукупністю отаких «дрібниць» до в’язниці на довгі роки могли запроторити ні в чому не винну людину. Проте суддя Жовтневого районного суду Роман Козаченко, звернувши увагу на ці та інші порушення вимог чинного законодавства з боку сторони обвинувачення, повністю виправдав обвинуваченого! У тексті вироку суду зазначається, що недопустимі докази не можуть бути використані при прийнятті процесуальних рішень, та на них не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Іншими словами, докази, що зібрано з порушенням вимог Кримінально-процесуального кодексу, є нікчемними з правової точки зору.

Крім того, стаття 17 КПК України встановлює, що ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним строком. У нашому випадку, як ми бачимо, прокурори не змогли надати до суду допустимих доказів провини Володимира. Ба навіть не спромоглися подати апеляційну скаргу, відтак цей вирок набув законної сили.

Як вказав суддя Р. Козаченко у тексті судового вироку, «у правовій державі при ухваленні судового рішення не допускається обвинувальний ухил, по суті якого кожен, хто постав перед судом, повинен бути визнаний винним, а навпроти гарантується та усіляко забезпечується презумпція невинуватості особи. Доведення вини особи поза розумним сумнівом є стандартом доведення, необхідним для визнання особи винною із застосуванням принципу змагальності судового процесу. При цьому саме сторона обвинувачення несе тягар доведення вини і зобов’язана доводити свою версію подій за цим стандартом. Це означає, що позиція, яка представлена обвинуваченням, має бути доведена в тій мірі, що у «розумної (розсудливої) людини» не може лишатися «розумного сумніву», що обвинувачений винен».

І такий підхід при визначенні винуватості тієї чи іншої людини є загальносвітовою демократичною практикою. Так, у розвинутих країнах Європи і США виправдовують майже третину підсудних, а у Великій Британії цей відсоток досягає позначки 40%. Але, водночас, в Україні відсоток виправдувальних вироків становить менше одного відсотка. А, отже, радянська «спадщина» у вигляді гасла «Был бы человек, а статья найдется» ще міцно тримається у головах багатьох представників правоохоронної та судової систем.

І наскільки швидко представники каральної гілки влади позбудуться «синдрому Вишинського», тим скоріше наша країна наблизиться до цивілізованого світу, а громадяни відчуватимуть справжню силу та справедливість Закону.

Андрій Тюрін


  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Оставить комментарий

Your email address will not be published.