БЕЗвиконавча служба

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Для багатьох українців не є дивиною ситуація, коли судова система спрацьовує зі значним зволіканням. Але навіть коли Феміда в розумні терміни виконує покладені на неї обов’язки, вряди-годи громадянам доводиться роками чекати виконання судового рішення. Ось і мешканка селища Тімірязєвка Вознесенського району, пенсіонерка Надія Шишигіна поскаржилася до нашої редакції на дії, точніше, бездіяльність Державної виконавчої служби.

Тривалий час Надія Іванівна плекала мрію придбати недороге, але затишне житло. А останніми роками – почала активно шукати підходящі квадратні метри. Нарешті, наприкінці 2018 року жінка «клюнула» на одне із оголошень – відповідно до озвученої інформації, продавався будинок в селі Мартинівка, що розташовано неподалік від Тімірязєвки.

Вартість нерухомого майна становила 60 тисяч гривень. Оглянувши будиночок, Надія Шишигіна згодилася його купити. Проте у нотаріуса з’ясувалося, що з документами на землю для обслуговування нерухомості не все гаразд, відтак потрібно їх оформити належним чином – з тим, щоб право власності перейшло до покупця.

Щоб не втратити можливість придбати омріяне житло, Надія Іванівна згодилася внести за нього аванс у розмірі 20 тисяч гривень, з метою подальшого укладання договору купівлі-продажу. Натомість ці гроші вона вручила 20 листопада 2018 року при свідках не продавцю житла, а посередниці, якій власник будинку доручив продати його, – Наталії Ястрожемській. Та, отримавши гроші, пообіцяла у найкоротший строк вирішити проблему. Утім Н. Шишигіна тоді не запідозрила нічого лихого, адже і посередниця розповідала дуже ладно і переконливо, та й гроші були передані тій шляхом розписки, за присутності свідків.

Натомість зрештою довірлива покупниця залишилася і без власних коштів, і без житла.

– За деякий час я зателефонувала Наталії і поцікавилася станом справ, – розповідає Надія Іванівна, – проте почула у відповідь, що і документи на землю вона не зробила, та й моїх грошей у неї вже немає. І це при тому, що я вже переїхала проживати до того будинку, і якраз збиралася оформити субсидію на комунальні послуги.

Отакої!

На всі заклики до совісті з вимогою повернути власні кошти пенсіонерка не отримала жодної адекватної реакції, відтак – звернулася до Н. Ястрожемської з листом-претензією з вимогою повернути суми авансу. Але, оскільки грошей їй не повернули, у вересні 2019 року покупниця житла була змушена подати заяву до суду, аби відстояти власні порушені права.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду від 16 грудня 2019 року позов було задоволено: постановлено стягнути з Н. Ястрожемської на користь Н. Шишигіної 20 тисяч гривень. Суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки розписка є документальним підтвердженням отримання відповідачкою грошових коштів. Стягуючи на користь позивачки 20 тисяч гривень, суд виходив з того, що ці кошти є авансовим платежем та підлягають поверненню, оскільки у встановленому законом порядку договір купівлі-продажу будинку так і не було укладено.

Здавалося б, судом було розставлено всі юридичні точки над «і». Проте Н. Ястрожемська, вочевидь, з метою затягнути час, подала апеляційну скаргу на рішення Вознесенського міськрайонного суду. У ній вона послалася на те, що буцімто покупниця з невідомих причин відмовилася купувати будинок, а також вказала, що відповідачка не є власником цього будинку.

Дивна позиція. Адже якщо посередницею було отримано досить значну суму коштів за «обіцянки» і потім не повернуто – то що це, якщо не шахрайство? А це вже – стаття Кримінального кодексу. Тим паче, що в суді з’ясувалося: гроші покупниці в рахунок купівлі будинку відповідачка витратила на власні потреби.

Миколаївський апеляційний суд дійшов висновку: між сторонами по справі відсутні належним чином оформлені договірні відносини щодо купівлі-продажу житлового будинку, а відтак кошти в розмірі 20 тисяч гривень посередниця отримала без достатньої правової підстави. Відтак – має повернути гроші Надії Шишигіній. Таким чином було спростовано всі доводи апеляційної скарги.

Отже, у своїй постанові апеляційний суд підтвердив висновок суду першої інстанції щодо стягнення на користь позивачки 20 тисяч гривень, а також – постановив відшкодувати з відповідачки на користь ошуканої сторони витрати на адвоката в розмірі двох тисяч гривень.

Зазначимо, що ця постанова набрала законної сили з дня її прийняття, тобто – з 11 лютого 2020 року. Минуло майже два роки, але гроші Надії Шишигіній так ніхто і не повернув…

Деякий час пенсіонерка очікувала на те, що боржниця добровільно виконає суддівський вердикт та поверне їй гроші, проте цього не сталося. Відтак за декілька місяців після засідання апеляційної інстанції Надія Шишигіна звернулася до Вознесенського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою щодо примусового виконання Постанови суду.

18 червня 2020 року головний державний виконавець Ю. Кирилов, розглянувши заяву пенсіонерки, повідомив ту, що копія виконавчого документа, що його видав суд і було долучено до заяви, не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Шляхом власних зусиль та часу Надія Іванівна таки добилася відкриття виконавчого провадження. Проте виникає запитання: чому простий громадянин України має особисто усувати «непорозуміння» між різними гілками державної влади та чиюсь службову недбалість?..

Але на цьому митарства простої пенсіонерки не закінчилися. Адже виконання рішення суду з боку Державної виконавчої служби так і не досягло кінцевої мети – повернення коштів потерпілій громадянці.

– А все тому, що державні виконавці не хочуть нічого робити, – зробила для себе невтішний висновок Надія Шишигіна. – Я їх навіть запитала: хочете хабара? Але я нічого не платитиму принципово!

Відтак, аби змусити виконавчу службу зайнятися виконанням їхніх безпосередніх обов’язків, пенсіонерка почала звертатися до різноманітних державних інстанцій – аж до Офісу Президента України. Але і ця «письмова епопея» не призвела до реальних кроків щодо повернення коштів мешканці Тімірязєвки.

Як правило, в столиці, отримавши «листа відчаю» з Миколаївщини, перенаправляли звернення «вниз», а там звично відписувалися, посилаючись на силу-силенну законів та підзаконних актів, у яких сам чорт ногу зламає, не те що пересічна пенсіонерка з сільської глибинки.

Доходило до абсурду.

– Якось, – згадує Надія Іванівна, – чергове моє звернення на Київ перенаправили до Миколаївської облдержадміністрації. Звідти мені зателефонував якийсь дядько та попросив: не пишіть на ім’я Президента, я вам допоможу. Два тижні звідти не було ані пари з вуст, поки я до нього не додзвонилася. То він каже – мовляв, зачекайте, я вам готую відповідь. На що я зауважила: в мене більш ніж за рік накопичилося вже стільки відповідей, що можна писати дисертацію. А ви мені краще гроші поверніть…

За словами пенсіонерки, працівники державної виконавчої служби усно повідомляють їй, що, мовляв, коштів або іншого цінного майна у рахунок боргу у Наталії Ястрожемської немає. «Але, – каже Надія Шишигіна, – я провела своє розслідування і з’ясувала, що в моєї кривдниці є і квартира, і будинок. Крім того, вона отримує соціальну пенсію. Хіба ж не можна було частину цієї пенсії щомісяця спрямовувати на відшкодування заподіяних мені збитків?».

«Рідне Прибужжя», аби достеменно розібратися в ситуації, звернулося до заступника начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції – начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Юрія Голотребчука.

Юрій Анатолійович, уважно вислухавши журналіста, пообіцяв детально розібратися в ситуації та сприяти вирішенню проблеми Надії Шишигіної. Минуло декілька тижнів, як зрештою до редакції зателефонувала головний спеціаліст даного Управління та повідомила: Надія Шишигіна зверталася до їхнього управління протягом 2020-2021 років і на її звернення надавалися відповіді. Але водночас моя співбесідниця зазначила, що дії державного виконавця не визнано протиправними. Більш детальну інформацію головний спеціаліст відмовилася дати через те, що матеріали виконавчого провадження можуть надаватися лише учасникам цього процесу та їхнім представникам.

Отже, державні виконавці діяли в рамках Закону та власних службових повноважень? Але хіба законним у правовій державі є невиконання судового рішення протягом такого тривалого проміжку часу?..

Зрештою, навіщо потрібна Державна виконавча служба, якщо вона нічого НЕ виконує, натомість отримує значні кошти з бюджету на своє безбідне існування?..

Андрій ТЮРІН


  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Оставить комментарий

Your email address will not be published.