ВИРОК ПРАВОСУДДЮ: Пішов уже п’ятий рік, як посеред білого дня було зарізано людину. Натомість судовому процесу кінця-краю не видно…

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

У червні 2017 року трагічно обірвалося життя 41-річного мешканця села Синюхін Брід Первомайського району Олега Костенка. Унаслідок побутового конфлікту, що стався між чоловіком та його односельцем Олександром Л., останній узяв ножа та, прийшовши до будинку Олега, холоднокровно зарізав того. У потерпілого булопошкоджено внутрішні органи – шлунок, нирка, кишечник. Але помер чоловік не одразу, а за декілька днів у лікарні, відтак правоохоронці відкрили кримінальне провадження не за фактом убивства, а кваліфікували злочин за ч. 2 статті 121 Кримінального кодексу України («Умисне тяжке тілесне ушкодження»).

Наша газета двічі розповідала про надмірну «неквапливість» судового процесу – у статтях «Правосуддя знову переноситься…» («РП» від 01.03.18) та «Злочин без покарання: іде третій рік…» («РП» від 23.01.20). Судові засідання раз по раз переносилися – то захисник підозрюваного вкотре не прибув на призначену дату, посилаючись на «непереборні» обставини, що завадили йому відвідати приміщення первомайської Феміди, то повторну експертизу замовила сторона захисту, намагаючись пом’якшити статтю обвинувачення.

Зрештою факт залишається фактом: судові засідання раз по раз переносяться, і не зрозуміло, коли очікувати вирок суду. І це – за обставин зовсім не складного, так званого «побутового», злочину, коли не потрібно докладати титанічних зусиль, аби зрозуміти повну картину того, що відбулося трагічного червневого дня 2017 року на тихій сільській вулиці.

Натомість мати жертви та його дружина вже давно зробили свій висновок стосовно явного затягування судового процесу. Ось що днями написала в листі до «Рідного Прибужжя» мама покійного Лідія Костенко:

«Звертаюся до вашої редакції вже втретє з приводу загибелі мого сина. Ніхто й пальцем не поворухнув, щоб покарати вбивцю – ані прокурор Мойсеєнко, ані суддя Мельничук. Нікому це не потрібно, бо гроші беруть справно. Вони не думають, що комусь болить і рана ніколи не загоїться, їм байдуже до чужого горя. Адвокати зі сторони вбивці задумали робити експертизу вдруге. Ніхто тієї відповіді не бачив, що там написано. На підставі цієї експертизи адвокат обвинуваченого подав до суду прохання змінити кваліфікацію статті, щоб можна було його відмазати. Суддя Мельничук порадив і нам, щоб зробили експертизу. Коштує вона 17 тисяч гривень і попередив нас, що немає гарантії, що він сяде, це тільки 10 відсотків».

Лідія Миколаївна дивується: в їхньому селі і раніше відбувалися вбивства, але винних саджали за грати протягом декількох місяців. А ось у випадку з її сином уже пішов п’ятий рік, а вироку суду ніяк не дочекатися.

Чому так?

Сама мати Олега Костенка переконана: все діло в грошах, котрі обвинувачений, маючи дохід від декількох земельних паїв, справно платить «зацікавленим» посадовцям.

«Напевно, у нашого правосуддя немає власних дітей, і вони не знають, що це за горе. Їхній розум і совість затьмарила жадібність до грошей».

Емоції мами легко зрозуміти: вона, втративши любимого сина, воліє покарати його вбивцю. Але, якщо відкинути емоційну складову та проаналізувати факти, то і справді виникає чимало серйозних запитань.

По-перше, незрозуміло, чому людина, яка обвинувачується у скоєнні тяжкого злочину, перебуває не в слідчому ізоляторі, а на волі – під домашнім арештом. За таких обставин судовий процес можна затягувати до безкінечності, адже обвинувачений продовжує жити звичайним життям пересічної людини – при тому, що Олег Костенко вже давно лежить у сирій землі. А його вдова та діти – досі не отримали моральної сатисфакції та відшкодування матеріальних збитків у зв’язку із втратою годувальника.

Друге. Неодноразово судові засідання закривалися, щойно розпочавшись, або ж переносилися. Здебільшого з однієї і тієї ж причини: один із двох захисників обвинуваченого, відомий одеський адвокат, регулярно не з’являвся до зали суду, посилаючись на зайнятість в інших процесах. Доходило до абсурду: цей захисник пропонував зручну для нього дату наступного засідання, але потім, заздалегідь та достеменно знаючи про дату слухань, сам же не з’являвся у приміщенні суду!

Що ж, адвокат може використовувати будь-які стратегії захисту інтересів своїх клієнтів. Зрештою, він за це отримує кошти. Ось тільки чому суддя Мельничук жодним чином не відреагував на навмисне затягування судового процесу, звернувшись до відповідної ради адвокатів?

Третє. Чи дотримується суддя Олександр Мельничук Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 11 від 17.10.2014 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення»? У цій Постанові чітко зазначається, що «недотримання строків розгляду цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади».

Крім того, пунктом 4 Постанови вказується, що «критеріями для визначення розумності строків під час кримінального провадження є складність кримінального провадження; поведінка учасників кримінального провадження; спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень (частина третя статті 28 КПК)».

Дуже схоже на те, що людина у мантії навряд чи керується цими та іншими положеннями згаданої постанови. А навіщо? Адже і суддя, і прокурор регулярно отримують заробітну плату. А процес… та нехай собі триває ще хоч десять чи двадцять років!

Тож чи дочекається за таких обставин Лідія Костенко, якій пішов уже восьмий десяток, а також вдова та діти убитого, «торжества правосуддя»?..

– Це навмисний злочин, але він «замилюється», – вважає Синюхинобрідський сільський голова Олександр Зубко. – Із самого початку все було зрозуміло – взяв ножа, прийшов до чужої хати і зарізав людину. Проте все іде до того, щоб обвинувачений уник покарання…

* * *

Наразі достеменно невідомо, чи оголосить колись Первомайський міськрайонний суд бодай якийсь вирок у цій справі. Проте вже зараз первомайське правосуддя отримало вирок від громадян, що зневірилися у силі Закону та Справедливості. Відтак наша країна ще на крок віддалилася зі шляху побудови правової європейської держави, в якій кожен громадянин має право на захист його конституційних прав.

Андрій ТЮРІН


  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Оставить комментарий

Your email address will not be published.