НОВІ ГЕКТАРИ ДЛЯ «ЛАТИФУНДИСТІВ», або Як у Березнегуватому «кошмарять» безземельних громадян

Створення об’єднаних територіальних громад та передача їм повноважень щодо розпорядження сільгоспземлями поза межами населених пунктів подавалася провідниками чергових реформ як нечуване досі благо для громадян, зокрема в частині воцаріння довгоочікуваної справедливості у розпорядженні землею-годувальницею. Адже Держгеокадастр заслужено набув у народі «слави» мало не найкорупційнішої державної структури.

Та, судячи з редакційної практики, не так сталося, як гадалося. Ось і мешканці Березнегуватської ОТГ пожалілися журналісту «РП» про власні митарства та поневіряння у надії обзавестися бодай маленьким клаптиком ріллі.

Винайшли літаючих корів?..

Мешканка селища Березнегуватого Валентина Коляда, маючи понад 30 років стажу медпрацівника, навіть пішовши на пенсію за вислугою років, продовжує працювати. Адже мізерне пенсійне забезпечення не дозволяє жінці мати мінімально достойний рівень життя. З метою поліпшення матеріального становища Валентина Володимирівна ще з 2016 року намагається отримати клапоть землі для себе та своїх родичів. Але – поки що марно.

Декілька років Валентину Коляду та її родичів «кошмарив» сумнозвісний Держгеокадастр, про зловживання якого також неодноразово писала наша газета. Через різні, здебільшого надумані та вигадані, підстави простим сільським мешканцям відмовляли у наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільгосппризначення у власність. Водночас, як каже жінка, самі місцеві земельні чиновники у найкоротші терміни «хапали» земельку для себе і своїх родичів практично у режимі «нон-стоп».

Надія отримати довгоочікувану землю знову зажевріла у Валентини Володимирівни, коли право розпорядження сільськогосподарськими землями держава передала від Держгеокадастру новоствореним громадам. Але…

Але Валентині Коляді, її доньці та двом сусідам Березнегуватська селищна рада відмовила у виготовленні проєкту землеустрою на підставі того, що «земельна ділянка зарезервована та відноситься до земельних ділянок сільськогосподарського призначення для сінокосіння і випасання худоби в межах території Березнегуватської селищної ради» (цитата з рішення ради № 39 від 16.03.21).

– Але це – такі ж пасовища, як я балерина, – саркастично зауважує Валентина Володимирівна. – Адже вся земля довкола цих нібито пасовищ обробляється під засів різних культур. Чи корови діставатимуться випасу повітрям, як горобці?..

Відтак жінка обрала вільну ділянку поблизу села Велике Артакове, що в межах Лепетиського старостинського округу, – відповідну заяву написав її свекор, Петро Коляда. Слід сказати, що Валентина Коляда за роки власної «земельної епопеї» добре вивчила земельне законодавство і, до прикладу, професійно користується Публічною кадастровою картою, за допомогою якої і знаходить вільні ділянки з числа земель запасу.

Заяву розглядали аж три місяці

Зробивши з неї викопіювання та надавши всі необхідні документи до селищної ради ще в лютому цього року, заявник став очікувати на результати. І вони… забарилися.

Згідно з частиною 7 статті 118 Земельного кодексу, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до своїх повноважень, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проте у передбачуваний чинним законодавством термін – один місяць – заяву не було розглянуто, ба навіть не винесено на засідання постійної комісії з питань земельних відносин. Відтак 13 травня 2021 року Петро Коляда звернувся до Березнегуватського селищного голови Сергія Бойка з проханням роз’яснити дії органу місцевого самоврядування, внаслідок яких його права як громадянина України було грубо порушено.

На цей крик відчаю Петро Іванович отримав відповідь: даний запит буде розглянуто на засіданні постійної комісії 24 травня.

Очевидно, у селищній раді дуже «відповідально» поставилися до відновлення прав мешканця громади. Ба, у відповіді навіть кадастровий номер земельної ділянки вказали неправильно: замість 19-ти цифр у відповіді селищного голови міститься лише 17 цифр…

Але це ще були квіточки порівняно з тим розчаруванням, що очікувало на Петра Коляду незабаром. На тринадцятій сесії селищної ради, що відбулася 26 травня, рішенням № 80 йому відмовляють в отриманні дозволу на розробку проєкту землеустрою на тій підставі, що, цитую, «земельну ділянку віднесено до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які зарезервовано для учасників АТО». Як виявилося, «резервування» було оформлене ще рішенням одинадцятої сесії селищної ради № 11 від 27 квітня 2021 року.


Віктор Богачук, ветеран Збройних сил, с. Біла Криниця:
– У розподілі землі в Березнегуватській громаді триває повна вакханалія і простежуються чиїсь особисті інтереси. У нас навіть почали забирати землі пасовища, через що людям немає де випасати власну худобу. Це – злочин! Адже корівка – основа виживання селянина в умовах безробіття і безгрошів’я.


Звісно ж, мета забезпечити землею захисників Вітчизни є цілком шляхетною. Проте, на наше переконання, це не має відбуватися шляхом порушення прав інших добропорядних громадян.

А порушення – більш ніж очевидні.

По-перше, заявнику понад встановлений законом термін не надавали жодної відповіді на його звернення – ані позитивної, ані негативної.

По-друге, його заяву протягом трьох місяців не розглядали на засіданні земельної комісії.

А, по-третє, посилання на якесь «резервування» – чи то під сінокосіння, чи то під інші цілі – є принаймні сумнівним з точки зору права. Адже, згідно зі статтею 118 Земельного кодексу України, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об’єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

І жодної згадки про «резервування»! Тож, мабуть, і не дивно, що в текстах рішень ради про відмови немає жодного посилання на конкретні положення того чи іншого нормативно-правового акта. Загалом, як каже Валентина Коляда, вона та члени її родини вже отримали понад десятка відмов у розробленні проєктів землеустрою. Щодо резервування земельних ділянок для учасників АТО, то жінка «припускає», що оте «бронювання» відбувалося «заднім числом» – щоб не надати землю її свекру.

Кому – зась, а декому землиці про запас

«Дев’ять кіл пекла» щодо спроб отримання землі пройшла і пенсіонерка-вчителька з Березнегуватого Лариса Рак, яка має 48 років педагогічного стажу. Лариса Григорівна витратила чимало власного часу і зусиль на те, щоб допомогти обзавестися клаптиком землі своїм колегам-освітянам. 1995 року заслужена вчителька «вибила» і собі один гектар ріллі під ОСГ. Аби звести кінці з кінцями, разом з чоловіком-пенсіонером тримають невеличке господарство, зокрема вирощують кролів, курей, качок.

Але коли Лариса Рак спробувала допомогти взяти землю під ОСГ своїм онукам-студентам, то отримала відкоша:

– Один раз зверталися, другий, третій… весь час відмови. А чому і збагнути не можу, з відповідей не зрозуміло. Ну добре, якщо землі обмаль, то, кажу голові земельній комісії, – дайте оті нещасні два гектари бодай одному онукові, який виховується без батька і є відмінником навчання. Але – знову ні.

Натомість, обурюється Лариса Григорівна, землю легко, з першого разу і в найкоротші терміни, отримують у власність чи оренду деякі березнегуватські чиновники. «І отримують далеко не один гектар, – каже Л. Рак, – а по 3-4 і більше. Оформлюють її і під фермерство, і під городництво з садівництвом… До прикладу, голова земельної комісії Вікторія Доценко набрала землі і для себе, і для своїх родичів. Зокрема Доценко взяла землю під фермерство для своєї дитини, яка навчається всього два роки, і рідній племінниці також».

Вікторія Доценко.

За словами багатьох «прохачів» землі, рішення щодо надання дозволів чи відмов на право взяти у власність чи оренду земельні ділянки на пленарних засіданнях сесій селищної ради приймаються «в автоматичному режимі», тобто – голосуються практично без обговорення. Мовляв, так вирішила земельна комісія, а ми, інші депутати, маємо підтримати її висновки та рекомендації. Відтак, гадаю, варто уважніше придивитися саме до діяльності постійної комісії селищної ради з питань земельних відносин, агропромислового комплексу, охорони природного середовища. Саме цю комісію й очолює вищезгадана Вікторія Доценко.

Під час журналістського розслідування ми з’ясували, що Вікторія Валеріївна – людина від землі і… із землею. Щодо першої тези, то вона навіть не підлягає якомусь обговоренню чи дискусії. Відповідно до декларації депутатки за 2020 рік, Вікторія Валеріївна Доценко є кінцевим бенефіціарним власником фермерських господарств «Вікторія», «Анаконда», «Чонгар», а також сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Ізумруд». Словом, Вікторія Валеріївна має багатий досвід господарювання на аграрній ниві і це, здавалося б, позитивна риса для голови земельної комісії, поготів такої аграрної ОТГ, як березнегуватська.

Утім, дослідивши декларацію Вікторії Валеріївни, ми побачили, що вона також володіє чималим земельним масивом. У власності декларантки та її чоловіка Володимира Доценка вказані вісім земельних ділянок: площами 1500, 332, 50000, 20000, 18200, 19998, 65335, 20000 квадратних метрів відповідно. Загальна площа цієї землі становить 195365 квадратних метрів, або ж – майже 20 гектарів. Підкреслимо, що ці дані – за період декларування, тобто 2020 рік. Крім того, фермерські господарства Доценко орендують у громадян значні площі ріллі.

Коли мрії стають реальностями

Зазначимо також, що у декларації Вікторії Доценко серед членів сім’ї вказана лише одна особа – її чоловік Володимир Доценко, який, до речі, також є членом земельної комісії. Але, дякувати Богові, у шанованих депутатів є й донька Валерія, а також племінниця голови земельної комісії – Зінаїда Олійник. Проаналізувавши рішення Березнегуватської селищної ради за 2021 рік, що містяться на її офіційному сайті, ми побачили, що рішенням селищної ради № 105 від 12.05.21 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам України Валерії Доценко та Зінаїді Олійник для ведення фермерського господарства, розташованої в межах території Висунської сільської ради. Обом дівчатам «перепало» по 7,5 гектара землі.

А тепер – увага, шановні читачі!

Відповідно до статті 118 Земельного кодексу України у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства громадянин, окрім інших документів, має надати й документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. А ось тепер питання: звідки такий досвід у студенток, які навчаються у вишах несільськогосподарського спрямування?.. Чи вони ще школярками працювали на аграрній ниві?

Утім, як ми всі бачимо, мрії стають реальністю, коли мама (або ж тітка) – голова земельної комісії, а тато – її член. До того ж у розпорядженні редакції є копії документів, котрі свідчать про те, що на засіданні постійної комісії, що передувала сесії і відбулася 23 квітня 2021 року, участь у голосуванні з даного питання брали обидва Доценки. Так, вони спочатку оголосили про конфлікт інтересів, але потім, пославшись на ч. 2 статті 59-1 Закону України «Про місцеве самоврядування», зазначили, що у зв’язку з відсутністю достатньої кількості голосів для прийняття ухвального рішення вони братимуть участь у голосуванні. Звісно, «дбайливі» батьки-депутати підтримали проєкт, запаливши «зелене світло» на шляху отримання землі для їхньої доньки, а також племінниці Вікторії Валеріївни.

Оце турбота про народ! Принагідно виникає запитання: а навіщо був такий поспіх у передачі землі своїм родичам, адже можна було дочекатися наступної комісії, де був би необхідний кворум і без голосів Доценків? А хіба простежується така турбота з боку депутатів при реагуванні на заяви «пересічних» безземельних громадян?.. Адже подеколи їх навіть не розглядають понад встановлений чинним законодавством термін!

Натомість продовжуємо вивчати рішення Березнегуватської селищної ради далі.

Переорані ставки – не рідкість для Березнегуватщини.

Минає іще два тижні, відколи дівчатка-студентки стали «фермершами», як на сесію виноситься питання надання дозволу Валерії Доценко на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності.

І – овва! – депутати знову підтримують рекомендації своїх колег із профільної земельної комісії. Комісії, членами якої, як ми знаємо, є батьки Валерії. А на сесії селищної ради, що відбулася 29 липня 2021 року, рішенням № 16 депутати затверджують проєкт землеустрою та передають у власність Валерії Доценко дану земельну ділянку загальною площею 1,4000 га ріллі.

І знову поставимо питаннячко: яким чином дівчата фермеруватимуть та займатимуться особистим селянським господарством, якщо навчаються в інших обласних центрах України?..

Землі мало не буває

Напевно, вирішила не відставати від доньки й сама Вікторія Доценко. Мабуть, наявної власної землі та чотирьох сільськогосподарських підприємств їй виявилося замало, відтак рішенням сесії № 17 від 12.05.21 надається дозвіл, а рішенням № 34 від 17.08.21 затверджується технічна документація із передачею в оренду фермерському господарству «Вікторія» земельної ділянки (не витребуваний пай) площею 5,67 га в межах Маліївської сільської ради.

Крім того, рішенням № 24 сесії селищної ради від 17.06.21 депутати затвердили проєкт землеустрою щодо відведення трьох земельних ділянок в оренду гр. України Вікторії Доценко для городництва із земель комунальної власності, не наданих у власність або користування, розташованих у межах території села Червоний Став Маліївської сільської ради.

Отже, «латифундистка» має шанс реалізувати свій хист і в галузі городництва, на ділянках площею 0,4741 га, 0,3136 га, 0,4523 га відповідно. Скажете, малувато виділено комунальної земельки для такої видатної аграрниці?

Та ні, землі мало не буває!

Відтак, напевно, виходячи з цього міркування, вирішила зайнятися городництвом і донька Вікторії Доценко. Рішенням № 25 тієї ж сесії їй перепало в оренду 1,6649 га комунальної землі у межах території того ж села Червоний Став.

Гадаємо, на ближчі чверть століття продовольчі записи Миколаївщини неабияк зміцняться. Адже немає жодних сумнівів у тому, що мати та донька наполегливо вирощуватимуть на грядках картоплю, моркву, цибулю та інші цінні городні культури. Ото смачний буде борщ!


Артем, мешканець с. Калуга:
– Вільну землю всю позабирали, ба навіть поля наблизилися до межі кладовища. А корів немає де випасати. Раніше довкола села всюди росла травичка, а зараз цього немає – все розорали.


Стосовно ж молодого «аграрного дарування», то на думку спадає дещо переінакшена фраза з відомої кінострічки «Кавказька полонянка»: студентка, фермерша, городниця, селянка, зрештою, просто красавіца!

А якщо серйозно, то на наведених прикладах ми бачимо, як комунальна земля «стаханівськими» темпами і без жодних бюрократичних перешкод стрімко «перепливає» у «потрібні» руки. І це – в той час, як чимало інших громадян місяцями та роками добиваються права на власний клаптик ріллі, щоразу отримуючи відмови від чиновників. Тож невипадково ображені прохачі землі роблять невтішний висновок: з моменту передачі права розпоряджатися ріллею від Держгеокадастру до об’єднаних територіальних громад анічогісінько не змінилося. Якщо – не стало ще гірше.

На принципах «народовладдя та гласності»

От і мешканка Березнегуватого Інна Житник вказує на грубі порушення прав її сина Євгена, який у червні цього року подав до селищної ради заяву на отримання двох гектарів землі, але – отримав відкоша.

– Мого сина навіть не було запрошено на засідання постійної комісії, що відбулося 23 червня, – обурюється жінка. – Начальник земельного відділу усно пояснив, що нібито ця ділянка «накладається» на чиюсь іншу, але конкретики я не почула.

Відтак Інна Житник того ж дня в інтересах свого сина звернулася до голови земельної комісії Вікторії Доценко із запитом на надання публічної інформації, а саме – пояснити, чому на засідання згаданої постійної комісії не було запрошено її сина. Також заявниця попросила надати їй копію протоколу даного засідання та копії документів Є. Житника, що розглядались на засіданні постійної комісії.

Голова земельної комісії не надала у відповіді жодних відомостей по суті, пославшись на те, що «постійна комісія не визнається відповідно до Закону «Про доступ до публічної інформації» розпорядником інформації».

Це справді так: постійна комісія не є розпорядником публічної інформації, адже ці функції покладено на місцеву раду. Проте дивує те, що голова постійної комісії не відповіла на просте запитання: чому Євгена Житника не було запрошено на засідання постійної комісії, де розглядалося його питання? Це було б правильно і по-людськи, і зважаючи на чинне законодавство. Так, стаття 4 Закону України «Про місцеве самоврядування» недвозначно каже про те, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах народовладдя та гласності, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб.

А яка ж то гласність та відкритість перед виборцями, якщо приховуються елементарні речі? Гадаю, якби Євгена Житника чи його законного представника (матір) запросили на засідання постійної комісії та надали конкретну відповідь щодо того, чому йому не можна передати дану земельну ділянку, тоді б і не виникло зайвих запитань. До речі, на сайті Березнегуватської ОТГ є розділ «Матеріали постійних комісій селищної ради». Але цей розділ… порожній. Ось така «гласність» у роботі органу місцевого самоврядування.

Питання Євгена Житника мало розглядатися на сесії селищної ради, що відбулася 29 червня ц.  р. Заявнику було відмовлено у праві на землю через те, що «дана земельна ділянка належить іншій особі».

Неабияк обурило Інну Житник і те, що Вікторія Доценко опублікувала її звернення до голови земельної комісії на своїй сторінці у соціальній мережі Фейсбук. Це – неприпустимо, адже, відповідно до статті 10 Закону України «Про звернення громадян», не допускається розголошення одержаних із звернень відомостей про особисте життя громадян без їх згоди, та іншої інформації, якщо це утискає права і законні інтереси громадян.

На цьому наголосила і перший заступник голови Баштанської райдержадміністрації Наталія Казаріна, реагуючи на скаргу Інни Житник. В офіційній відповіді також розтлумачено положення законодавства щодо конфлікту інтересів членів земельної комісії Березнегуватської селищної ради, коли жінка (Вікторія Доценко) очолює комісію, а її чоловік (Володимир Житник) є її членом.

Н. Казаріна вказала на те, що відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про запобігання корупції» особи не можуть мати у прямому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути прямо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким їм особам.

У каламутній водичці – і рибка жирніша

Але то – по Закону. А в практиці Березнегуватської селищної ради близькі родичі цілковито можуть виконувати депутатські повноваження в одній комісії, при цьому один бути головою, а другий – членом комісії. А й справді, яка то корупція, коли йдеться про «дільожку» головного національного багатства – землі?!.. Поготів, коли це стосується не тільки «себе любимих», а й інших близьких родичів – доньки, племінниці…

Отже, одним – землю, іншим – закон?

Варто зважити і на етичний момент. Депутати, які і так мають чимало землі у власності, продовжують «розживатися» новими гектарами для себе та своїх родичів, вочевидь, використовуючи при цьому своє службове становище та тісні сімейні зв’язки. Водночас чимало колишніх вчителів, медиків, культурних працівників досі не мають ані гектара власної землі, щоразу наражаючись на «відмови» від селищної ради в надії обзавестися бодай клаптиком власної землі. І їхні надії на справедливість тануть із кожним днем, адже вільна земля, якої і так обмаль, стрімко роздається «сильним світу цього».

То що змінилося з моменту передачі прав розпоряджатися сільгоспземлями від Держгеокадастру до об’єднаних територіальних громад? Ну, хіба що прізвища скоробагатьків… А головний принцип, як бачимо на конкретних прикладах, залишився незмінним: свій своєму по своє…

Член земельної комісії Березнегуватської селищної ради Микола Скорий переконаний: земля стала товаром у руках нечистоплотних ділків від влади. І цьому, на думку депутата, сприяє повна плутанина у веденні Державного земельного кадастру.

– А в каламутній воді, як відомо, і рибка жирна ловиться, – зазначає Микола Вікторович. – Відтак одним надаються земельні ділянки навіть під діючими кладовищами чи пришкільними ділянками, а іншим відмовляють через те, що вільна земля нібито чи то зарезервована, чи то належить іншій людині. Наводити лад у межах громади потрібно з того, аби провести повну інвентаризацію всіх земель, у тому числі сільгосппризначення, а також встановити точні межі населених пунктів та оновити генеральні плани сіл. Але поки що маємо те, що маємо. Мене це не дивує, бо земля рекордними темпами передається у руки корумпованих осіб.

Андрій ТЮРІН

P.S. Аби дотриматися принципу балансу думок, ми намагалися отримати коментар і у голови земельної комісії Березнегуватської селищної ради Вікторії Доценко. Але та, наговоривши у телефонній розмові чимало «компліментів» журналісту, зрештою забажала, щоб її позицію з порушених питань не було висвітлено на шпальтах «РП». Що ж, виконуємо це прохання.

Оставить комментарий

Your email address will not be published.