Вірменія – країна гір та хлібосольних людей

Ніколи раніше не доводилося бувати на Кавказі. Проте ціла купа різноманітної цікавої інформації про цей гірський здебільшого регіон буквально мимоволі змушувала мріяти бодай колись там опинитися.

І ось мрія здійснилася. Як це часто буває, досить випадково. Товариш, затятий мандрівник, якось зателефонував і запропонував разом відвідати Вірменію. Тим паче, що 14 червня відкрився новий маршрут Одеса – Єреван, і на перший рейс з метою реклами авіакомпанія «викинула» супердешеві квитки: вартістю менше 80 доларів в обидва кінці.

Літовище «Одеса-мама», двогодинний переліт, і зрештою – наш літак Боїнг‑737 приземлюється в єреванському аеропорту Звартноц. Щойно побувавши в приміщеннях аеропорту, а потім у місті, не полишала думка: всюди, куди не кинь погляд, буквально всюди – одні… вірмени.

Це, звісно, жарт. А ось від тамтешньої спеки було зовсім не смішно. Якщо у день прильоту мене зустріли досить-таки лагідні +32, то в подальшому стовпчик термометра вдень не опускався нижче позначок +36…+39 градусів. Та й у найпрохолодніші ранкові часи цифри на градуснику не показували нижче 25-28 градусів.

Проте низка факторів дозволяла мужньо боротися з вірменською спекою. По-перше, дуже сухе повітря: протягом тижня в Єревані – жодного дощику! Значно полегшували ситуацію й піші прогулянки під кронами дерев, а вони ростуть скрізь. До речі, жодного «обрізаного» дерева, як це практикується в багатьох містах України, я не зустрів.

Чимало містян та гостей столиці вдень знаходять порятунок під прохолодними променями фонтанів. Вельми комфортно й у вірменській підземці, яка налічує одну лінію протяжністю 13 кілометрів. І справжній лайфак – від власників численних кафе та ресторанів: маленькі охолоджені крапельки води розприскуються із численних пульверизаторів. Пройшов повз цього «душу» – і одразу стало значно легше.

Гірська річка.

Наш вояж у Вірменію співпав з гірким присмаком після чергових непростих випробувань у житті вірменського народу: нещодавно, восени 2020 року, в результаті кровопролитних бойових дій значну частину Нагірного Карабаху, або Арцаху, відвоював Азербайджан. На цій війні загинули сотні вірмен – як серед солдатів, так і мирного населення, а чимало тамтешніх мешканців залишили рідні домівки. Ці трагічні події боляче сприйняло вірменське суспільство, про що неодноразово відчувалося під час спілкування з місцевими мешканцями та колегами-журналістами. Тож не дивно, що вірмени – надто заполітизовані, і щоразу від світської теми неодноразово переходили на політику, про яку можуть розповідати чи дискутувати годинами.

До речі, мій візит до Вірменії збігся у часі із парламентськими виборами. На них перемогла політична сила чинного Прем’єр-міністра Ніколи Пашиняна, якого вирізняє більш прозахідний курс. А ось його головний конкурент Роберт Кочарян, якого вважають проросійським політиком, потерпів гучне фіаско.

Безперечно, Україна і Вірменія багато в чому тотожні: ми також утратили частину території, восьмий рік триває неоголошена війна на Донбасі. Паралелі можна проводити і далі: обидві наші країни є доволі вразливі з економічної точки зору, а відтак – невисокого рівня життя простих громадян.

Вірменські музики.

Водночас є й відмінності. Скажімо, невисокі тарифи на громадському транспорті: метро і автобус у Єревані коштують всього 100 вірменських драм, або близько 5 гривен. Значно меншими від українських є й цінники у продуктових крамницях, на базарах та в закладах громадського харчування. Скажімо, півлітрова пляшка натурального тану (щось на кшталт айрану) коштує всього 10 гривень. І зовсім дешевими є тамтешні фрукти та овочі: до прикладу, кілограм добірних абрикосів віддають за еквівалент 12-25 гривень. А ось ціни на кавуни та дині «кусалися»: вони тільки-но з’явилися у продажу.

Радує різноманіттям і доступними цінами й місцева випічка. Так, хачапурі середніх розмірів можна придбати за 7-8 гривень.

Привертають увагу туристів і численні кафешки й ресторанчики. Особисто вдалося побувати у закладах мереж «Karas» і «Кавказская пленница». Ціни – більш ніж помірні: дуже ситний обід обійдеться в 150-200 гривень. Проте, вивчаючи меню, слід мати на увазі: до зазначеної ціни в чеку врахують ще 10 відсотків «чайових».

На єреванському Вернісажі можна придбати сувеніри на будь-який смак.

Вірменія – країна гір і рік. Як кажуть самі корінні жителі, їм не бракує лише однієї речі – каміння. Люди здебільшого мешкають у долинах, натомість зазвичай довкруги населених пунктів – прекрасні та величні гірські масиви. Їх перерізають сотні, тисячі маленьких і шумних річок і струменів.

Що також приємно вразило у Вірменії, то це автомобільні дороги. Шосе між містами – в ідеальному стані, невеличкі ями я побачив лише у провінційних містечках. Щоправда, чимало місцевих автоводіїв використовують цей фактор досить своєрідно, отримуючи чималу дозу адреналіну: коли місцевий таксист, який віз нас, на досить великій швидкості долав гірські зигзаги, неодноразово з-за повороту прямо на нас «вивалювалася» інша автівка. Зіткнення вдавалося уникнути лише в останню мить, і це неабияк тішило нашого водія.

Вірменія – дуже древня країна. У різних куточках країни налічується десятки давніх монастирів та церков, збереглися й язичницькі храми, як у місті Гарні. А найбільше враження на автора цих рядків справили залишки фортеці та міста Еребуні, що належали легендарній державі Урарту. Якщо брати точку відліку історії Єревану від дати заснування Еребуні, то виходить, що вірменській столиці – близько 2,8 тисячі років!

Старовинна фортеця Еребуні. Саме каміння дихає стариною.

Як і в інших країнах регіону, вірменам притаманні хлібосольство та гостинність. Будь-який перехожий детально допоможе знайти потрібний транспорт чи якийсь об’єкт, а то й, нехтуючи власним часом та планами, доведе до нього. Торговці в магазинах чи випадкові знайомі часто пригощають фруктами або іншими солодощами.

Про один такий випадок розкажу окремо. Однієї спекотної днини спустився з гори у місті Гарні в долину, аби побачити Симфонію каменів. Близько двох кілометрів кам’янистою дорогою відібрали доволі багато сил. А як підійматися в гору?..

Але це Вірменія, дєтка. Єреванці, котрі прибули до цього місця власною автівкою, дізнавшись (і здивувавшись), що я подорожую пішки, запропонували долучитися до їхнього товариства. Звісно ж, за кавказькою традицією, подали до столу хліб-сіль, а саме лаваш, м’ясні вироби, овочі та фрукти. Разом з Гамлетом та Аршаком насолодилися купанням у гірській річці. Приємно й надзвичайно цікаво також було спілкуватися з Седою та Анаїт, до речі, дуже талановитою художницею. Ця інтелігентна та стримана жінка на пам’ять про нашу зустріч навіть подарувала мені картину власного виробництва.

Старовинна фортеця Еребуні. Саме каміння дихає стариною.

Мої нові друзі не тільки познайомили мене з унікальними природними та архітектурними об’єктами тамтешньої місцевості, а й довезли мене до Єревану, причому – під вікна мого готелю.

Шноргакалацун! Дякую!

Багато подорожуючи як по столиці, так і провінційних містах Вірменії, був приємно вражений культурою поведінки та звичаями місцевих мешканців. Вулична злочинність – майже на нульовому рівні: іноземець чи жінка можуть поодинці вільно пересуватися вечірніми чи нічними вулицями. Більшість вірмен, полишаючи своє авто, навіть і не думають закривати його на сигналізацію: а навіщо?.. Крім того, не чув про якісь випадки шахрайства чи зловживання довірою: вірмени – чесний народ. Єдине, про що мене заздалегідь попередили – треба бути обережними, лише користуючись послугами нелегальних таксистів: можуть спочатку назвати одну ціну за поїздку, а при розрахунку «заломити» набагато більше.

А ось – один дивовижний, як на мене, факт. Протягом усього тижня я не побачив на вулицях чи парках жодної людини у стані алкогольного сп’яніння! Тож не випадково за часів СРСР Вірменія була єдиною республікою, де не було витверезників. Та й зараз вірмени споживають алкоголь дуже помірковано, а для жінки випивати в громадському місці вважається чимось непристойним. Натомість вірмени – як чоловіки, так і чимало жінок – курять дуже багато, буквально одну цигарку за іншою.

До речі, жінки та дівчата одягаються та поводяться дуже стримано порівняно з моїми співвітчизницями. Спідниці вище коліна – поза негласним «законом гір»! Ба, навіть модних нині у світі татуювань я майже ні на кому не побачив.

А тепер – декілька невеличких цікавих спостережень.

Через надмірну спеку мені доводилося спати при навстіж відкритому вікні, яке не містило антимоскітної сітки. Але при цьому мене не вкусив жоден комар! Це, напевно, можна поясними надто сухою та жаркою погодою.

Буквально на кожному кроці у Вірменії – фонтанчики з прохолодною питною водою. Це, погодьтеся, нагальна потреба за надзвичайно жаркого літа. Сама аква – дуже смачна та корисна. До речі, без всякого остраху можна пити й воду із звичайного крана.

Озеро Севан дарує прохолоду і чудові краєвиди.

Ще декілька цікавих спостережень.

На вулицях міста я зустрів дуже мало безпритульних тварин, поготів котів. Як пояснила мені господарка готелю, тих же мурок не люблять за те, що вони всюди стрибають і можуть переносити інфекцію.

Чи багато знають вірмени про українців та події, що відбуваються у нашій країні? На мій погляд, надто мало. Щоправда, набагато обізнанішими виявилися мої співрозмовники, котрі свого часу жили в Україні або мають тут родичів. Вони чудово усвідомлюють, чий Крим, і що робить Росія на Донбасі.

Старовинна церков та монастир.

Утім, а чи багато знає про Вірменію пересічний українець?..

І насамкінець – анекдот, який мені розповів випадковий знайомий.

Якийсь іноземний бізнесмен цілий день проводив ділові перемовини в Лондоні. Зрештою, запитує: а хто ця чорнява дитина (насправді – невисокий на зріст чоловік), що добре розуміється англійською? Відповідь: вірменин.

Гарних вам подорожей, друзі!

Андрій ТЮРІН
Фото автора

Оставить комментарий