Віктор Степанов: «Відчуваю себе Людиною»…

Життєрадісний, розсудливий, водночас дещо емоційний. Як завжди, охоче ділився планами на ближче та більш віддалене майбутнє. Саме таким був Віктор Степанов під час нашої телефонної розмови, що відбулася трохи більше двох тижнів тому. Нічого не віщувало біди.

Та вона трапилася, що називається, на рівному місці, поготів прикро для шанованого хлібороба з дідів-прадідів – цієї гарячої весняної днини. Тож відтепер, на превеликий жаль та сум, ми згадуватимемо нашого доброго друга Віктора Івановича Степанова лише в минулому часі.

Переконані, що пам’ять по цій чудовій людині назавжди залишиться у наших душах та серцях. Пам’ять – про його достойні вчинки, звершення, людяність, небайдужість, харизму. Тож пропонуємо читачам уривки з нашої великої статті-нарису про Віктора Степанова, датованої 14 червня 2018 року.

Височенний, кремезний чолов’яга із гучним голосом – Віктора Степанова важко з кимось сплутати навіть на значній відстані. Коли ж знайомишся ближче, стає зрозуміло: цей харизматичний керівник має і неабияку мудрість, і вдачу, здатен на чіткий глибокий аналіз, при цьому є тонким психологом-практиком. Словом, селам Костуватому та сусідній Петрівці Першій, що в Братському районі, свого часу, а саме майже 24 роки тому, доволі сильно пощастило, коли місцевий колгосп імені Карла Маркса очолив саме Віктор Іванович. Тож Костувате, яке є батьківщиною корифеїв українського театру – Миколи Садовського та Марії Садовської-Барілотті, й наразі, в першій чверті XXI століття, може гордитися своїми самородками. Ось тільки захоплююче дійство розвертається не на театральній сцені, а на благодатних тутешніх нивах…

Крізь терни випробувань

В 90-ті роки почався занепад сільського господарства в державі, масово руйнувалися колективні господарства. Власне кажучи, і колгосп ім. К. Маркса переживав тяжкі часи: механізований парк був застарілий, практично зношений, при цьому не було ані грошей у касі, ані навіть насіння, щоб засіяти зголоднілі до господарської руки ниви. Зате боргів налічувалося більш ніж достатньо, а саме повітря було буквально пронизано зневірою та розпачем…

Важко було дивитися на все це інженеру за фахом та хліборобу за покликом душі Віктору Степанову. Його батьки, Іван Федосійович та Олександра Денисівна, важко та сумлінно багато років пропрацювали в місцевому господарстві, й Віктор Іванович добре пам’ятав кращі часи. Та на переламному для аграрного комплексу України етапі реформування стало непереливки переважній кількості сільгосппідприємств.

Що робити? Як жити далі? Чи є бодай тоненький промінець світла в кінці довжелезного тунелю?..

Ці питання щодня, ба навіть щоночі, все частіше дошкуляли молодому керівникові колгоспу, якому, окрім професійних знань, була притаманна любов до землі, до рідного краю. Тож, зваживши всі «за» і «проти», Віктор Іванович таки ризикнув і мовив на чергових зборах землякам: «Готовий узяти весь тягар відповідальності на себе. Результат не гарантую, але обіцяю – зроблю все можливе і навіть більше, щоб вирватися із боргів та злиднів».

Так у 2000 році народилося приватне підприємство «Агрофірма «Вікторія» – аграрне утворення, що нині славиться своїми виробничими здобутками та високими соціальними стандартами не лише на Братщині, а й на теренах усієї Миколаївщини. І хоча кажуть, що у перемоги завжди є багато авторів, не буде перебільшенням стверджувати: саме завдяки рішучості, цілеспрямованості, хисту керівника ППАФ «Вікторія» не тільки змогла вийти на «дореформаторський» рівень, а й може похвалитися багатьма нечуваними раніше успіхами.

«Вікторія» і надія крокують пліч-о-пліч

І йдеться насамперед не тільки, і не стільки про виробничий бік медалі. Хоча й тут цифри заслуговують на увагу: середня врожайність у 40-50 центнерів з гектара вже давно стала рутинною нормою для костуватських хлібодарів, а золотавий соняшник часто віддячує за старання трьома тоннами добірного насіння на круг. Мова – про створення достойних умов праці та відпочинку для сільських трударів. Сам сільський, із дідів-прадідів, Степанов добре усвідомлював: село матиме перспективу лише тоді, коли люди зможуть не лише добре заробляти працею на землі, а й отримають гарні умови життя. Відтак, як би не було сутужно, господарство у різні періоди свого існування неодмінно вишукувало можливості задля того, аби інвестувати значні кошти в розвиток соціальної сфери та інфраструктури.

У реєстрі добрих справ агрофірми «Вікторія» і її керівника Віктора Степанова – газифікація Костуватого, коли не лише було побудовано 10 кілометрів газопроводу до села, а й прокладено 6,5 км розвідних мереж по самому селу. А першим об’єктом, який газифікували, і це глибоко символічно, стала місцева загальноосвітня школа. Неабияк потеплішало в класних приміщеннях і після того, як за допомогою базового господарства було капітально відремонтовано систему опалення ЗОШ.

Без вагань Віктор Іванович підписав і платіжку, яка дала старт будівництву сучасного водопроводу. Згодом було реконструйовано дах Будинку культури. А декілька років тому Віктор Степанов розпочав реалізовувати амбітний проект з будівництва Центру дозвілля в самісінькому центрі села Костуватого. Нині тут є магазин, де за помірними цінами можна придбати свіжий хліб та інші продукти харчування і товари широкого вжитку. У декількох зі смаком облаштованих приміщеннях бару проводяться різноманітні сільські і особисті свята. Біля ж самої будівлі викладена сучасна плитка і встановлений справжній фонтан, лави для відпочинку. А в планах директора агрофірми – висадити поряд розкішний парк, зробити пляж та зону для рибної ловлі на місцевому озері…

Піклуючись про юне покоління

Та й на цьому сільський меценат не зупинився. Чимало років Віктору Івановичу муляла око занедбана, аварійна будівля дитячого садочка. Зрештою, коли з’явилася перша-ліпша нагода, Степанов інвестував близько мільйона гривень у реконструкцію будівлі дошкільного закладу. Згодом, уже як депутат Братської районної ради, директор «Вікторії» домігся виділення додаткових коштів з державного бюджету на завершення реконструкції дитячої оселі. Й наразі дитсадок «Струмочок» став справжньою перлиною села Костувате, щодня наповнюючись дзвінким та щасливим дитячим сміхом.

– Та на цьому допомога від базового господарства аж ніяк не завершилася, адже вона є постійною, – зазначає завідувач Костуватського ДНЗ Олександр Ніколін. – Оновлюється інвентар дитсадочка, для проведення різноманітних свят для дітей видається матеріальна допомога.

А фізичне гартування малечі здійснюється на прекрасному спортивному майданчику, який також було придбано за батьківського піклування Віктора Івановича Степанова.

Варто додати: жодне свято у костуватських школі та дитсадку не обходиться без участі базового господарства, і щоразу Віктор Іванович поспішає до дітей не з порожніми руками. Школа збагатила свою матеріально-технічну базу за допомогою мецената відеокамерою, телевізором, музичним центром, набором посуду, холодильником, спортивним інвентарем, а нещодавно – інтерактивною дошкою. Коштовні подарунки щоразу отримують і наймолодші мешканці села.

Крім того, за сприянням В.І. Степанова діти вирушають у захоплюючі подорожі – до зоопарку м. Миколаєва та дендропарку в м. Кропивницькому, коблівських дельфінарію та аквапарку, Софіївського парку та інших визначних місць України.

У згуртованому колі однодумців

Побувавши на виробничих дільницях розгалуженого сільгосппідприємства, переконався: агрофірма працює як єдиний, добре змащений складний механізм.

– Зараз гаряча пора, ніколи говорити, – кидає, «тікаючи» від журналіста, бригадир Олександр Шевченко. І все ж згодом додає: – Пліч-о-пліч із Віктором Степановим працюємо з 1985 року. Чудова людина, що й казати.

«Я сам родом із Кіровоградської області, але переїхав у Костувате, бо тут умови значно кращі», – додає механізатор Василь Ольгайзер.

Куди як балакучішою виявляється Марія Грамінська, яка працює завідувачкою току. Утім і приводів для гарного настрою у жінки вистачає: минулого року, похвалилася Марія Андріївна, було капітально відремонтовано критий тік, який здатен вмістити до 8 тисяч тонн зерна. «Тож тепер нам ніякий дощ не стане на заваді, – задоволено зазначає ветеран підприємства. – А незабаром, до початку жнив, мають здати в експлуатацію зерноочищувальний комплекс ЗАВ».

Попри збитковість, Віктор Степанов і думки не має відмовитися від галузі тваринництва, адже тут мають роботу і заробіток до сорока його земляків. «Та й що то за село без корови?» – міркує керівник «Вікторії».

Тож агрофірма є тим нечисленним аграрним острівцем на мапі Миколаївщини та України, де досі спромоглися зберегти тваринницькі комплекси. У господарстві чимало живності – близько півтисячі голів великої рогатої худоби, понад чотири сотні свиней, майже сімсот голів овець.

– Мінялися назви та форми власності нашого сільгосппідприємства, – зазначає завідувачка молочнотоварної ферми, головний зоотехнік агрофірми Ольга Гоцанюк, – але по суті в галузі тваринництва нічого не змінилося. Люди мають на фермах роботу і отримують вчасно зарплату, а їхні дітки ходять до гарних дитсадочка та школи. До прикладу, наша доярка має до 6 тисяч гривень – погодьтеся, зовсім не малі для села кошти.

А між тим на поле, де косять люцерну – кормову базу для тварин, привозять їжу. І вже не дивує, що смачні комплексні обіди є безоплатними для працівників.

Новаторський стиль Олексія Степанова

Милують око налиті тугим колосом ниви із озимим ячменем – до людської дбайливості додалися, дякувати Богові, й рясні дощі у травні. За посівами щодня пильнує молодий головний агроном, заступник директора ППАФ «Вікторія» Олексій Степанов – син керівника агрофірми.

– Але якщо Ви думаєте, що я маю від цього якісь поблажки, то помиляєтесь, – одразу ж розставляє всі крапки над «і» Олексій Вікторович. – Навпаки, батько вимогливіший до мене, ніж до інших працівників підприємства.

Власне кажучи, ще з дитинства Віктор Іванович привчав Олексія до селянської праці, передусім – поратися з сільгосптехнікою, бо сам є висококласним інженером. Відтак вагань із обранням подальшого життєвого шляху в Степанова-молодшого не було: закінчивши Миколаївський державний аграрний університет, він одразу ж поринув у кипучу практичну діяльність. Наразі всі схеми сівозмін, тактику боротьби проти шкідників та хвороб розробляє саме Олексій Степанов, але все ж останнє слово – за директором агрофірми.

Є у Віктора Івановича Степанова та його дружини Валентини Григорівни, вчителя фізики і математики з багаторічним стажем у місцевій школі, й найулюбленіше сонечко – дворічний онук Артем. А 12-річна Карина радує дідуся й бабусю, маму Лесю і тата Олексія гарними оцінками в школі.

«Відчуваю себе Людиною…»

Підсумкову крапку наповненого подіями і приємними зустрічами дня ставимо у затишному кабінеті Віктора Степанова.

– Чи страшно було створити ППАФ «Вікторія» тоді, коли довкола все рушилося? – перепитує Віктор Іванович. – Про це не думав, бо завдання було лише одне – врятувати господарство, село. Так, за всі ризики я відповідаю особисто, але це не означає, що я став царем. Зовсім ні, радше я відчуваю себе Людиною. І мені, повірте, ні перед ким не соромно за всі ті рішення, що я приймав на посаді керівника.

– Якою, – запитую досвідченого аграрія, – є кінцева мета господарювання на землі?

– Безперечно, вона полягає у покращенні життя людей. І нам багато чого вдалося добитися. У домівках наших людей є і газ, і вода. Їхні діти відвідують сучасні й добре оснащені дитсадок і школу. А цього року, – тут обличчя Віктора Івановича осяяла радісна посмішка, – ми нарешті придбали свій автобус, задля задоволення потреб дітей, працівників та пайовиків підприємства.

– Чи не жалкуєте про те, що пов’язали все своє життя із селом?

– Зовсім ні, адже я – людина села. Люди довірили мені свою долю в 2000 році, і я намагаюсь виправдати їхні сподівання. Повірте, я можу собі позволити посидіти із компанією у ресторані десь у Миколаєві чи Одесі. Але набагато комфортніше я почуваюся в рідному селі, коли мене оточують мої земляки – діти, ветерани, працівники господарства, просто односельці.

– Важко переживаєте складні ситуації?

– Важко, адже сприймаю негаразди близько до серця. Але і не можу звернути з обраного шляху: з будь-якої проблеми чи у біді люди звертаються до мене, і я не можу не допомогти їм.

* * *

Цей матеріал було приурочено до 60-річного ювілею заслуженого працівника сільського господарства України, депутата сімох скликань Братської районної ради, лауреата Грамоти Верховної Ради України і Грамоти Кабінету Міністрів України, директора ППАФ «Вікторія» Віктора Івановича Степанова.

Висловлюємо щирі співчуття родині, колегам та знайомим В.І. Степанова. Вічна пам’ять!

Андрій ТЮРІН

Оставить комментарий

Your email address will not be published.