Олександр Шабільянов: «Серце – відкритий портал доброти…»

Його розпорядок дня чіткий до автоматизму. Каже, ця звичка напрацьовувалась роками: для головного кардіолога області пунктуальність – спосіб життя. Завжди помітно стриманий, педантично розсудливий, небагатослівний. Ці риси ділової вдачі, на які насамперед звертаєш увагу, – суто професійні ознаки людини, на якій багато відповідальності, уміння впливати на важливі процеси у сфері своєї діяльності.

Ім’я Олександра Володимировича Шабільянова – завідувача кардіологічного центру Миколаївської обласної клінічної лікарні, заслуженого лікаря України, лікаря вищої категорії, кандидата медичних наук відоме не лише тим, хто був його пацієнтом.

Головного кардіолога Миколаївської області знають перш за все як професіонала, людину слова, активного депутата обласної ради двох депутатських каденцій. Медичній науковій спільноті О. Шабільянов відомий як учений-практик, на рахунку якого чимало практично обґрунтованих підходів щодо профілактики і технологій лікування серцево-судинних захворювань. Він входить до Української кардіологічної школи імені академіка М.Д. Стражеска. За понад сорок років праці у галузі охорони здоров’я був учасником багатьох європейських форумів та симпозіумів, на базі власного практичного досвіду опублікував у фахових журналах чимало напрацювань, підготував молоду плеяду лікарів-кардіологів вищої категорії.

Найбільше зло для серця – образа і агресія

Людина, яка знає про лікування хвороб серця, здавалося б, усе, – починає це інтерв’ю не із спогадів про складні клінічні випадки, які мали благополучний результат (а таких достатньо багато), не з сучасних методик лікування, які нині впевнено застосовуються у кардіологічному центрі, – а із звичайних прописних істин людської добропорядності.

– Наше серце – відкритий портал доброти, – зазначає головний кардіолог області О.В. Шабільянов. – Тому жодний вчений не відкриє більш ефективних ліків для серця, ніж доброта. Є вади серця вроджені, а є набуті. Нині кожна третя людина в певній мірі має набуті проблеми із серцем. Спитаєте, чому так? У чому причина? Причина в тому, що найбільше зло для серця – агресія, образа і ображеність. Сучасний світ усе далі втрачає позиції у терпимості, толерантності, довірі людей одне до одного. Це надто стосується українців, оскільки наша нація на генетичному рівні закодована на принципах доброти, щирості, всепрощення, взаємності, любові. Але акценти соціуму змінились. Усе частіше доводиться чути про боротьбу за виживання, за місце під сонцем за будь-яку ціну. А ще, «уміння» ображатись з будь-якого приводу. Це і руйнує наше серце…

Життя змусить повернутись до цінностей людської добропорядності. Інакше хворобами серця людство захворіє тотально. Серце – це наші почуття, наші реакції, наші думки, наша гармонія з навколишнім світом і самим собою. Почуття, які пропускає наше серце, мають бути світлими, а для цього треба поводитись стриманіше. Відпусти від себе пихатість, чванство, які провокують серцево-судинні захворювання та викликають проблеми із серцем. Ми мали б простягнути руку один одному, і все буде добре. Адже за великим рахунком, ніхто не вічний на цій землі. І настає час, коли кожен залишає матеріальне, до чого так прагнув правдами чи неправдою. А світ продовжує існувати! Тож свої думки краще висловлювати толерантно, а не агресивно, адже агресія затьмарює розум. І якою б цінною і важливою не була «твоя правда», вона нічого не варта, якщо від неї постраждаєш ти сам, або хоч одна безневинна людина.

Ще, вкрай важливо, уникати перевтоми. Фізичної, емоційної, психологічної. Серцю під силу лише посильні навантаження. Неспроста ж є приказка: «Усю роботу не переробиш, а серце вгробиш». Якщо з’явились перші ознаки захворювання, треба звертатись до лікаря.

Все приходить з роками

У родині Шабільянових не було лікарів. Тому Олександр Володимирович не приховує гордості, що донька Лілія та племінниця Ірина пішли його шляхом – стали медиками. Мріє про професію лікаря і внук Саша.

– Понад усе люблю свою професію, тому задоволений, що у родині з’явились «мої однодумці», – зізнається з почуттям приємного гумору. – А взагалі, родина для мене – це все. Це моя тиха гавань щастя, доброти і любові, де мене розуміють і підтримують. Але все приходить з роками. А в молодості для мене було лише два кольори – чорний і білий. Коли стаєш самостійним, коли відповідаєш за дружину, доньку, розумієш, що ці два кольори – всього лиш тонесенькі смужечки, між якими необ’ємний простір тонів інших почуттів. Я зараз і внука так навчаю, і пацієнтам кажу: ми повинні зрозуміти, що не буває чорне-біле. І як тільки сприймеш це на підсвідомому рівні, – зовсім по-іншому відкривається світ: коли з серця відступає емоційна напруга, біль відступить і фізичний.

Моя мама проста людина, працювала спочатку виноградарем, потім санітаркою в амбулаторії. Дуже не хотіла, щоб я став лікарем. Казала, обирай будь-яку іншу галузь, тільки не медицину. Вона добре знала мене, те, що я завжди буду шукати пояснення усіляким наслідкам, які стали причиною захворювання. Знала те, що навіть за порогом лікарні мене будуть тримати чиїсь страждання, і я буду думати над тим, що ще можу зробити, крім медикаментозного лікування, як ще допомогти. Мама прожила довге життя, протягом якого з усіма ладила. Тому коли я усе ж став лікарем, часто мені повторювала: «Допоможи людині, допоможи завжди!».

Жити за цим принципом мені допомагає ще й те, що я не переїхав у місто. Хоч за професією кардіолог, обіймаю відповідальну посаду в обласній клінічній лікарні, – за своєю ментальністю залишаюсь сільською людиною.

Мені приносить задоволення можливість попідливати ввечері біля свого будинку квіти, покопирсатись у городі, позгрібати опале листя, зрештою, коли виходиш на город уранці, поздоровкатись з сусідами. Не відірвався від родового коріння. Напевне тому вважаю себе щасливою людиною, і все, чого вдалось досягнути, – завдяки тому, що мої земні цінності – звичайні і зрозумілі: ціную сім’ю, ціную роботу, своїх колег і друзів, шаную односельчан.

Родом із Миколаївщини. Вже давно живе у с. Пересадівка, тут отримав атестат. Це його третє рідне село. Раніш батьки (вже покійні) жили у Радсаді та Шевченковому.

– Тоді в селі усі вітались, і це було нормально, – розповідає О.В. Шабільянов. – Пам’ятаю, як дісталось від мами на горіхи, коли сусідка-бабуся їй пожалілась, що йшов до школи і не привітався. Можливо, це когось дивує, але я і зараз, коли заходжу в маршрутку, в якій небагато людей, – вітаюсь. Зазвичай відповідає жінка, яка збирає кошти за проїзд. А декілька раз поздоровкались у відповідь діти, усі дорослі – сидять мовчки… А шкода! Адже наші вітання одне з одним – це також ліки для здорового серця. Серце, затиснуте в лещата зверхності і самозакоханості, буде хворіти… Для лікування хвороб серця сучасна медицина пішла дуже далеко вперед, але незмінними в усі часи залишаться «технології» позитивного спілкування. Навіть якщо ти фізично знесилений, втомлений, а побажавши іншому «Доброго здоров’я!» – запускаєш у собі програму добра і доброти на весь день. Про це варто пам’ятати. Не потрібно накопичувати в собі образи, можливо, краще усе з’ясувати, порозумітись, і камінь з серця упаде, – радить головний кардіолог області.

Свій шлях у медицині

Дуже велике бажання сільського юнака стати лікарем напевне почув Господь, і у 1972 році, коли близько десятка абітурієнтів було на місце, став студентом Одеського державного медичного інституту імені М.І. Пирогова. Згадує цей момент з теплотою:

– Разом з мамою ми приїхали в Одесу, дістались на трамваї до інституту – мамина тітка показала дорогу, привезла нас, і все ж, зазначила, якщо приїхали без грошей, то нічого з цього не вийде. Але мама, яка бачила, що її відмовляння від медінституту нічого не дають, сказала мені: «Ну що ж, якщо хочеш, то Бог допоможе». Так і сталось. Перший іспит – хімію склав на п’ятірку. Як відомо медикам, іспит з хімії – головна перепустка до вишу.

Згодом, з дипломом лікаря-терапевта за направленням приїхав працювати у Сухоєланецьку лікарню. Але так співпало, що звільнилось місце у Пересадівській лікарні, і я вдячний долі, що повернувся у рідне село, звідки й розпочав свій шлях у медицину.

Олександр Володимирович розповідає, що ті перші роки дільничним терапевтом у рідному селі якраз і відграли ключову роль для його професійного гарту. Люди звертались удень і вночі, а робочий розпорядок – це тільки для вивіски. Ніхто не звертався по-батькові, для всіх він був їх Сашею. І усі односельчани для нього були великою родиною.

– Я завжди допомагав людям, навіть в голову не могло прийти, щоб комусь відмовити, сказати приходьте завтра, у понеділок, бо сьогодні вихідний. У мене найкращі спогади про свій перший колектив. Ми всі були молоді, це було свого роду професійне братство. Працювали, навчались один в одного. А потім мене запросили у клінічну ординатуру. І я на цю пропозицію погодився. Планував поїхати у Харків, але знову відіграв свою роль «його величність випадок»: прийшла путівка на кардіолога, і я поїхав на два роки у Київ. Після навчання повернувся у Миколаїв, хоч і була пропозиція залишитись працювати в Інституті кардіології імені академіка М.Д. Стражеска.

Звісна річ, якби був зацикленим на кар’єрі у столичній науковій установі, – можливо б й погодився. Я ж віддав перевагу земним цінностям – на першому плані родина. Тут у нас вже був свій будинок, дружина працювала вчителькою у Пересадівській школі. Земляки її поважали, у нас підростала 12-річна донька. А в Києві усе б довелось починати з нуля: жити у гуртожитку або наймати квартиру. З роками, коли минув час, моя дружина Тетяна Іванівна, яка завжди мене заохочувала до професійного росту, яка підтримала мою пропозицію продовжувати навчання у клінічній ординатурі, – подякувала, що зважив на інтереси родини. Нам не довелось переживати побутові незручності. А успіх все одно знайшов мене і на Миколаївщині. Працюючи далі головним лікарем Пересадівської лікарні, у 1992 р. став кандидатом медичних наук, тема – інфаркти міокарда.

Вже потім, у 1998 році, мене помітили і запросили на роботу в обласну лікарню, де й організовував цей кардіологічний центр. Тут мені все близьке і рідне. Саме в колективі кардіоцентру став заслуженим лікарем України, лікарем вищої категорії, головним кардіологом області, головним експертом з питань кардіології. Двічі реалізував свою громадянську позицію як депутат обласної ради четвертого і п’ятого скликань.

Наш центр для мене – колектив однодумців, найкращий колектив медиків-професіоналів. Наші кардіологи – лікарі вищої категорії. Але ні у кого немає корони, усі разом працюємо задля пацієнта. Лікарі не Боги, але їх покликання – повертати людей до життя.

Світла дорога добра і надій

Відділення кардіології Миколаївської клінічної обласної лікарні було реформовано у Центр кардіології 21 рік тому. Це дозволило акумулювати в одній структурі потенціал, щоб застосовувати нові можливості оперативного і медикаментозного лікування.

Нині це вже 80 ліжко-місць. На обласному рівні було впроваджено коронарографію, інші сучасні методи хірургічного лікування. Увійшло у практику залучення фахівців із провідних наукових медичних закладів Києва для експертного консультування хворих. За цей час проведено майже 20 тисяч коронарографій. Із 2007 року, відколи почали проведення стентувань, стенти встановлено понад 5 тис. пацієнтам.

Головний лікар КНП «Миколаївська обласна клінічна лікарня» Миколаївської обласної ради П.І. Римар зазначає: «Нині миколаївські кардіологи мають значні досягнення: зросла кількість імплантованих дефібриляторів, а відтак врятовано людські долі. Щоб повернути до життя важких пацієнтів, у кардіологічному центрі обласної лікарні добре освоєна та успішно використовується методика імплантації кардіовертерів-дефібриляторів і 3-камерних стимуляторів.

За 2020 рік тут було проведено 116 імплантацій електрокардіостимуляторів, у тому числі 16 імплантацій кардіовертерів-дефібриляторів. Усі пристрої закуплені за державні кошти».

– До нас приїздять спеціалісти від Бориса Тодурова з Інституту серця, і вони консультують хворих із районів області. Також приїжджають з інститутів: хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова, серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова, кардіології імені академіка М.Д. Стражеско, з якими наш кардіоцентр підтримує ділові стосунки. Нам ніхто не відмовляє. Це звичайна робота, – зазначає О.В. Шабільянов.

Нині кардіоцентр – самостійний дієвий підрозділ обласного рівня, у складі Миколаївської клінічної обласної лікарні, забезпечений належним кадровим потенціалом і сучасним обладнанням. Медпрацівники здійснюють виїзні прийоми у райони області для надання консультацій з приводу кардіологічно-судинних захворювань, методик лікування.

Небайдужість до людського болю і проблем земляків – важлива риса характеру головного кардіолога області О.В. Шабільянова. Протягом десяти років, з 2005-го по 2015-й рр., обирався депутатом обласної ради, вирішував проблеми виборців. Як член депутатської комісії з питань охорони здоров’я, вносив ділові пропозиції на сесіях обласної ради.

Нині, як досвідчений наставник, ділиться своїм управлінським досвідом з молодими управлінцями, які приходять у медичну галузь. Каже, що є два шляхи якісно організувати роботу медичного підрозділу. Перший: я один, я незамінний, і все довкола мене одного крутиться. А є й інший шлях – коли напряму у процесі задіяна команда лікарів, які зможуть зробити більше. А роль керівника – в усьому добре розумітись, добре знати увесь спектр навиків і умінь, щоб уміло і якісно керувати процесом.

– Водночас, в екстреній ситуації завжди знаю: маю взяти на себе і покладаю за все повну відповідальність, – наголошує завідувач кардіологічного центру О.В. Шабільянов.

* * *

Ранок для головного кардіолога області розпочинається удосвіта. Це звичка, вироблена роками. Живе 35 кілометрів за містом, та вже о пів на сьому ранку Олександр Володимирович на робочому місці, у лікарні. Діяльність підрозділу відшліфована, як чіткий механізм.

Малоговіркий, стриманий, на роботі зосереджений лише на вирішенні проблем пацієнтів. А вдома – люблячий чоловік, батько, дідусь. Полюбляє театр, висаджувати квіти, багато читати.

Колеги бачать поруч із собою лідера, закоханого у медицину, професіонал своєї справи. З таким керівником їм працюється впевнено і надійно.

Олександра Ментель,
журналіст

Оставить комментарий

Your email address will not be published.