А суд і нині там…

Сусідські конфлікти – зовсім не дивина для наших реалій. Вряди-годи колотнеча триває роками, «коштуючи» її учасникам нервів, часу, а то й здоров’я. Проте багатьох із цих «непорозумінь» можна і потрібно було уникнути, якщо б сусіди неухильно дотримуватися норм Закону, а також – правил добросусідства та культури у спілкуванні.

До редакції звернулася по допомогу Ольга Барсук, 69-річна одинока пенсіонерка з смт Веселинового. Одразу відзначимо, що Ольга Володимирівна – людина більш ніж відома і шанована серед своїх земляків. Учитель англійської мови з 30-річним педагогічним стажем за сумлінну працю відзначена багатьма нагородами, серед яких можна виокремити високе звання – нагрудний знак МОН України «Відмінник освіти». Про професійність та фаховість Ольги Барсук свідчить і той факт, що вона брала участь в апробації нових підручників іноземних мов, а на відкритий урок за участю Ольги Володимирівни приїздив аж заступник міністра освіти України.

Що ж змусило таку заслужену людину шукати захисту у журналістів обласної газети?

Як виявилося, причина банальна – непорозуміння з сусідами…

Ось що написала в листі до редакції наша читачка:

«Прошу допомогти мені відстояти мою земельну ділянку, а саме відмостку навколо задньої частини мого будинку в смт Веселинове. Відмостка біля мого будинку – це частина забудови для обслуговування будівлі за будівельними нормами».

Ольга Барсук також надіслала нам документи, які недвозначно свідчать про те, що земельна ділянка, на якій стоїть її домоволодіння, має кадастровий номер, а саме право власності внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація земельної ділянки площею 0,0583 га відбулася 10 липня 2014 року, а підставою для виникнення права власності стало свідоцтво про право власності, що його видала Реєстраційна служба Веселинівського районного управління юстиції, відповідно до рішення Веселинівської селищної ради від 25 червня 2014 року.

Важливий нюанс! Серед копій правовстановлюючих документів, що їх надала у розпорядження редакції Ольга Володимирівна, є й схема присадибної ділянки для обслуговування її будинку. Так ось: прямокутничок завширшки 0,8 метра позаду задньої частини її будинку (або ж так звана відмостка) є невід’ємної частиною її земельної ділянки, відтак – власністю, якою має на власний розсуд, звичайно ж, у межах чинного законодавства, розпоряджатися її повноправний господар – Ольга Барсук.

Проте пенсіонерка повідомила, що не в змозі реалізувати гарантоване кожному громадянинові Конституцією України право власності.

Хто ж скривдив колишню педагогиню?

«На суміжній земельній ділянці з 2000 року проживають Чабанова Г.Т. і Чабанов А.О., які стали безпідставно претендувати на цю частину моєї земельної ділянки (відмостку. – Ред.). Громадяни Чабанови вже декілька років оскаржують у суді мою техдокументацію, хоча ділянка Чабанових не сформована. Їхні інтереси представляє невістка-адвокатеса, яка без будь-яких підстав заявляє клопотання про перенесення судових засідань по 3-4 рази на місяць, через що суди тягнуться уже три роки і кінця-краю їм не видно. Ця адвокатеса неодноразово говорила, що затягає мене по судах до кінця мого життя». Також, за твердженням Ольги Володимирівни, опоненти «нехорошими» словами обзивали її, а також селищного голову Румянцева та землевпорядника Ковальчука.

«Чабанови не пускають мене ремонтувати задню частину мого будинку, відкидати сніг. Адже ще приблизно 2007 року Галина Чабанова разом із своїм чоловіком Анатолієм Чабановим самовільно, без моєї згоди та дозволу відповідного органу місцевого самоврядування, захопили частину землі загального (спільного) користування шляхом встановлення огорожі із шиферу заввишки більше двох метрів, яка повністю прилягає до стіни мого будинку. На часі зима. Але через неправомірні дії Галини Чабанової я не маю можливості підбити вітрову дошку даху будинку, що в разі снігопаду загрожує проникненням снігу на горище. Це, в свою чергу, може призвести до руйнування будинку».

То що виходить: власник земельної ділянки не в змозі повною мірою розпоряджатися всією свою власністю та зробити її ремонт?

Звісно, що Ольга Барсук з метою вирішення наявних проблем почала калатати в усі дзвони. Спочатку одинока пенсіонерка звернулася до органу місцевого самоврядування – Веселинівської селищної ради.

6 листопада 2017 року селищна рада прийняла рішення № 144, яким надала дозвіл громадянці Барсук встановити огорожу по межі між її земельною ділянкою та суміжною земельною ділянкою. Ба більше: з метою посприяти встановленню цієї огорожі селищною радою було направлено за адресою вказаних земельних ділянок працівника селищної ради. Але, за словами Ольги Володимирівни, той проявив бездіяльність та не виконав покладених на нього обов’язків.

– А за декілька днів після цього, – продовжує свою гірку розповідь О. Барсук, – Анатолій Чабанов почав самостійно встановлювати на території мого домоволодіння металеву сітку. З метою запобігти втручання у мою приватну власність, я звернулася до Веселинівського відділення Вознесенського відділу поліції ГУНП у Миколаївській області НП України з повідомленням про скоєння правопорушення, що підтверджується висновком Веселинівського відділення Вознесенського відділу поліції ГУНП у Миколаївській області НП України, яким рекомендовано звернутися до суду щодо захисту порушених прав.

Ольга Барсук, воліючи реалізувати своє конституційне право, наприкінці 2017 року звернулася до Веселинівського районного суду з позовною заявою щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Минає зовсім небагато часу – декілька тижнів, і Ольга Володимирівна отримує «отвєточку» від своєї «кривдниці». Уже Галина Чабанова пише позов до того ж районного суду, в якому просить визнати незаконним вищезгадане рішення Веселинівської селищної ради від 25 червня 2014 року, скасувати рішення про державну реєстрацію прав на земельну ділянку О. Барсук у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також – скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що його видав державний реєстратор Веселинівського районного управління юстиції.

Здавалося б, що протягом майже трьох років судді мали б уже давно поставити крапку в цих судових справах та, що називається, розставити всі юридичні крапки над «і», тобто – або підтвердити, або ж скасувати право власності Ольги Барсук на «клаптик роздору» площею якихось 0,1 сотки. У разі підтвердження права власності О. Барсук в одній справі, суддя в іншій справі – вже за позовом Ольги Володимирівни, очевидно, прийняв би рішення щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Та це – в цивілізованих країнах, де суди без зайвих зволікань ухвалюють ті чи інші вердикти. Ми ж – зробимо «поправку» на українські реалії, коли вряди-годи суди тягнуться роками, не будучи в змозі (чи не бажаючи?) прийняти рішення в зовсім нескладних справах.

Відтак Ольга Барсук була змушена поскаржитися на таку незрозумілу судову тяганину прокурору. І що?

Закінчилося все тим, що… людина у мантії, замість пришвидшення розгляду справи, взяла самовідвід… А це означало лише одне – новий служитель Феміди почав розгляд справу по-новому, тобто – фактично «з нуля». Якщо врахувати, що судові засідання постійно переносяться, причому – не за ініціативою і не з вини Ольги Володимирівни, то можна припустити, що реалізується хитромудра тактика однієї зі сторін щодо всілякого гальмування судових процесів.

А відтак… «что хочу, то и ворочу?».

Якою ж є позиція другої сторони? «Рідне Прибужжя», будучи вірним дотриманню журналістських стандартів, завжди надає газетну площу всім сторонам конфліктних ситуацій.

У телефонній розмові Галина Теодорівна пробувала переконати журналіста, що вона, мовляв, не перешкоджає своїй сусідці потрапити до задньої частини свого будинку та виконати будь-які ремонтні чи інші роботи.

– А чому ж тоді, – запитую, – не було виконано рішення селищної ради щодо встановлення хвіртки в цьому місці?

– Вона відмовилася (Отакої! – Ред.). Адже я поставила умову – щоб це робилося тільки за моєї присутності, аби я бачила, хто заходить до мене у двір. Ми навіть загородили частину її будинку шифером, щоб, не дай Боже, собака не перестрибнув і не покусав її.

– Ольга Барсук вважає, що ви навмисно затягуєте справу…

– Я не суддя і не можу керувати суддями, щоб вони винесли рішення. А чого я сама не ходжу на судові засідання? Бо в мене є адвокатеса, на яку я написала довіреність представляти мої інтереси. Але коли в мене є можливість і бажання, тоді я відвідую судові засідання.

– Ваша земельна ділянка досі належить колишньому власнику будинку?

– Так, відповідно до державного акта. Але акт ще сільської ради свідчить, що хата сусідки знаходиться на межі. Це підтвердила і судова експертиза, і комісія із Миколаївського інституту землеустрою. Вона ще спитала, а як я ходитиму? Їй відповіли – через хвіртку, як положено. До речі, як можна було робити приватизацію, ігноруючи державний акт? Вони його просто не підняли і затіяли таку ворожнечу між нами…

– І все ж де-юре натепер земельна ділянка біля задньої частини будинку Барсук – це її власність. То чому вона має питати дозвіл дістатися своєї землі?

– А звідки ви взяли, що це її власність?

– Із документів, які надала Ольга Барсук.

– Справді, було зроблено приватизацію земельної ділянки. Але це відбулося без моєї згоди, і мого підпису на акті не було. Три роки я не знала, що в мене вже немає шматка землі. Я її на суді спитала, чого вона не сказала мені про це? Вона: а я боялася. А чого боятися, якщо все по закону? Тому наразі й тривають суди, бо приватизація незаконна. Я інформувала про дану ситуацію і землевпорядну організацію, і представників селищної ради.

– Суди судами, але чому склалися такі неприязні стосунки між сусідами? До речі, на нечемність з вашого боку скаржиться і Ольга Барсук, і Ігор Ковальчук, колишній працівник даної землевпорядної організації.

– Ну, якщо вона обізвала, то і її обізвали.. Ну, а Ковальчук написав документ для комісії з 12-ти чоловік, що я сама захопила в неї землю на метр. Це фальсифікація. І я не чула, щоб на Ковальчука говорили образливі слова. Це ще треба довести! А вона постійно скаржиться поліції на мене, це тиск. І я також заслужена людина, 32 роки пропрацювала на одній і тій же посаді. Десять начальників змінилося за цей час, і ніхто мене не вигнав. Значить, я неконфліктна людина?

– Я вас все ж закликаю до порозуміння, бо вам все одно жити поруч.

– Я її не чіпаю. Навіть не здороваюсь з нею.

– І все ж потрібно шукати компроміс…

І тут знову я почув від Галини Теодорівни слова образи та чергову порцію звинувачень на адресу сусідки… Справді, неконфліктна людина…

Зателефонували ми і селищному голові Олександру Румянцеву та спитали його думку щодо причин та можливих шляхів вирішення цього довготривалого конфлікту.

– Барсук повністю права, – зазначив О. Румянцев. – А корінь проблеми – в тому, що ці земельні ділянки виділялися під будівництво дуже давно, і тоді не було нормально встановлено межі. Тож наразі і триває процес встановлення цих меж. Людина звертається до селищної ради, після чого сесія надає дозвіл на виготовлення технічної документації. Приватна землевпорядна організація й встановила такі межі для земельної ділянки Барсук, з урахуванням того, що житлова будівля повинна мати щонайменше метр доступу до неї з метою обслуговування цієї нерухомості. Виконком селищної ради рекомендував встановити хвіртку, щоб Барсук мала змогу дістатися задньої стінки її будинку. Вони спочатку наче погодилися, а потім – ні, навіть велику собаку там прив’язали.

– Вас особисто ображали?

– Напряму ні, але позаочі багато що про мене розповідали… Ми багато разів намагалися подолати цей конфлікт, але, на жаль, ті люди ніколи не підуть на контакт.

* * *

Отже, виходить, права власності в нашій країні ніким і ніяк не захищені? Принаймні, поліція посилається на цивільно-правовий характер відносин та «радить» звернутися до суду. Суди ж, як бачимо, тривають роками і, судячи з усього, кінця-краю їм не видно.

А що ж тоді робити власнику земельної ділянки? Мовчки спостерігати за тим, як рушиться будинок? Тож, за словами Ольги Барсук, саме безвихідь змусила її звертатися по захист своїх прав до засобів масової інформації.

Інший бік медалі – моральний. Неприязні, ба навіть ворожі стосунки між сусідами, вже давно вийшли за межі звичайної суперечки та загрожують зіпсувати ці відносини на багато років наперед. І тут уже жодний суд не зарадить…

Андрій ТЮРІН

Добавить комментарий