Живіть довго і щасливо, улюблена артистко!

Історія Миколаївського академічного художнього російського драматичного театру налічує велику кількість легендарних особистостей різного творчого і людського ґатунку. Їх пам’ятають, вшановують. Часом навіть – надто пафосно. А поміж тим у межах робочого плану на тиждень та згідно з затвердженою керівництвом репертуарною афішею на сцену виходить жінка – скромна, у поважному віці, любима публікою артистка і не кожен розуміє, що перед нами – справжня легенда, зі своїми радощами і болістями, помилками і досягненнями, але безперечний приклад життєвої мудрості, творчого героїзму, надзвичайного оптимізму і сили духу. Ці слова про Сталіну Василівну Лагошняк, заслужену артистку України, артистку театру і кіно.

У Миколаївському російському театрі історія Сталіни Лагошняк почалася у 1969 році. Сьогодні сучаснику, особливо представнику молодого покоління, вже важко представити, що у ті, здається, не надто далекі часи в улюбленому всіма театрі Чкалова вистави ще йшли під оркестр і… суфлера. Сталіна Василівна добре пам’ятає перші кроки по сцені тепер уже рідного театру, шанобливо згадує провідних артистів, на яких тоді трималася слава колективу: Алла Квасенко, Микола і Ніна Троянови, Еммануїл Далматов, Дмитро Гуторов, Олексій Анцупов, Ростислав Гінет та інші. Їх досвід і досягнення стали вірними творчими орієнтирами для молодої артистки, власне професійне кредо якої тільки формувалося.

Чого тільки не доводилося грати! Серед ролей цікавих і важливих для творчого зросту – героїні не надто вдалих радянських п’єс, численних вистав для дітей і юнацтва, з якими гастролювали по найвіддаленіших закутках області. Улюблені образи, створені у ті часи, згадуються одразу. Екстравагантна Зося у виставі «Смак черешні» Осецької – творча перемога. Не бачив режисер Сталіну у цій ролі, але, підготувавшись самостійно, артистка довела, що вона гідна виконавиця цього характерного образу. Надька Березкіна у «Живи і пам’ятай» Распутіна – глибоко драматичний образ народно-побутового забарвлення, а поряд із ним – лірично-витончений у своїй трагедійності образ Луїзи в «Підступності і коханні» Шиллера. Жорстока Кароліна Неаполітанська у «Прапорі адмірала» Штейна сусідувала з романтичним дівчиськом Лізою в постановці «Лихо з розуму» Грибоєдова. Від ролі до ролі напрацьовувала артистка майстерність, від вистави до вистави росла і глядачева прихильність. Творчі зустрічі і шефські концерти – ознака минулих років – також були невід’ємною часткою життя актриси, робили її ближчою до публіки, пізнаваною. У 1977 році Сталіні Лагошняк вручили нагрудний знак «Відмінник культурного шефства над Збройними Силами СРСР», у 1986-му – медаль «За трудову відзнаку», наприкінці того ж десятиліття обрали депутатом Центральної районної Ради народних депутатів міста Миколаєва. Нарешті, вже у незалежній Україні у 1996 році, нагородили званням заслуженої артистки.

Але… найяскравіші сценічні досягнення були попереду! Памела Кронкі у «Дорогій Памелі» Патріка вражала глядача філософською глибиною, якоюсь відчайдушністю і, водночас, сердечною добротою. Бойова Баба Паша у «Безприданнику» Разумовської – кумедна стара жінка, що шукає чоловіка, – образ, другий план якого артистка спільно з режисером А. Новицьким наділила життєвим драматизмом, правдивим і щирим. Неможливо не згадати Мати Лукаша у перлині репертуару Миколаївського російського театру 2010-х «Лісовій пісні»: зла, наче ображена на весь світ, побита вбогим життям сільська жінка – образ художньо синтезований з життєвих спостережень, гармонійно вплетений у партитуру масштабної постановки – вдалого втілення фольклорно-філософської естетики Лесі Українки. Бабуся у виставі «Дерева помирають стоячи» Касони 2014 року – добре знайома роль, вперше зіграна у 90-х. Але артистка по-новому підійшла до створення глибоко трагедійного образу, піддавши аналізу як досвід участі у постановці минулих літ, так і власний життєвий багаж. І образ заграв новими гранями, малюнок став більш гострим, нерв – оголеним. За виконання цієї ролі на фестивалі у Ніжині Сталіна Лагошняк отримала диплом «Краща головна жіноча роль».

Наступний диплом – за роль Жінки у чорному у виставі «Кольори» за п’єсою Ар’є. Жорстокість, відчайдушність і болісна жага до життя змішалися у надзвичайно складному образі старої жінки, життя якої колись було сповнене пристрастей, тепер – спогадів.

Як воно, грати такі складні ролі, коли вже відсвятковано 80-річний ювілей? Сталіна Лагошняк, як завжди весело і навіть з певною претензією до запитувача, скаже: «Легко!». І їй віриш! Вона легко знімається у різноманітних кінострічках і серіалах, коли дозволяє репетиційний графік у театрі. З легкістю допомагає спогадами, коли розпитують про давні часи, режисерів і акторів, яких уже не застало молоде покоління. А хто ж, як не Сталіна Василівна розкаже: вона ж тридцять років була завідувачкою трупи театру!.. Розповідає жваво, в деталях, і, раптом, після паузи, неочікувано скаже: «Ох і натерпілася я у цьому театрі…».

23 листопада Сталіна Василівна Лагошняк, заслужена артистка України, відсвяткувала свій 81-й день народження. Щиро вітаємо! Бажаємо нових творчих злетів, цікавих ролей і здоров’я. Живіть довго і щасливо, улюблена артистко!

Марина ВАСИЛЬЄВА

Оставить комментарий