Володимир Фроленко: «Люди в селах існують – бо життям це назвати важко…»

Сам родом із села, діючий депутат Миколаївської обласної ради і фермер з багаторічним стажем, Володимир Фроленко, як ніхто інший, добре знає, як нині тяжко живеться людям, особливо у селах-глибинках, які незабаром взагалі можуть зникнути з карти Миколаївщини.

43-річний фермер з Баштанки Володимир Фроленко в політиці давно – його вже тричі поспіль обирають депутатом. Секрет такої довіри простий: на відміну від інших обранців, яких люди після виборів більше не бачать, авторитет Фроленка на виборчому окрузі постійно зростає. Воно й не дивно: він свій, місцевий, народився у селі і на собі відчув усі «принади» сільського життя. Та й негаразди свого округу знає не з чужих слів, то ж в міру своїх сил і можливостей з допомогою депутатського мандата їх успішно вирішує. Володимир Фроленко користується неабияким авторитетом і серед колег-депутатів, бо уміє завжди триматися гідно, виважено і аргументовано висловлювати свої думки. Він ніколи не сприймав депутатський мандат як статус чи регалію, не хизувався цим титулом, який насамперед зобов’язує бути відповідальним перед собою і людьми.

Депутатство для Володимира Фроленка – це можливість повноцінно себе реалізувати на благо жителів громади, які обрали його депутатом. Ось цьому приклад: Фроленко, як стало відомо, зняв свою кандидатуру з 2-го прохідного номера партійного списку, поступившись місцем гідній, на його погляд, людині і вирішив йти на вибори тернистим шляхом – по мажоритарці.

– Володимире Олександровичу, на першій конференції партії «Опозіційна платформа – За життя» вашу кандидатуру під 2-м номером висунули в депутати обласної ради. Партія рейтингова, тому фактично ви гарантовано стали б депутатом. Але вже на другій партконференції ви заявили про зняття своєї кандидатури на користь іншої людини. Чому? І хто ця людина?

– Я не буду називати її ім’я, але, повірте, це гідна людина. Вважаю, чим більше таких людей зайде до обласної ради, тим більше буде користі для громади. Упевнений, такі люди будуть відстоювати інтереси простих людей.

Адже ні для кого не секрет, що велика частина кандидатів йде в депутати, щоб відстоювати свої меркантильні інтереси. Або ж йдуть туди представники від великого бізнесу. Зрозуміло, що вони будуть захищати і за чиєю командою. Адже в певний момент, коли шляхом голосування необхідно, припустимо, відстояти питання про виділення грошей на соціальні проєкти для районів, для дітей, ці люди поводяться як базарні торгаші. В обмін на свої меркантильні бізнес-інтереси, або інтереси своїх покровителів, вони легко поступаються інтересами простих людей, жителів села і соціальні проєкти просто-напросто заблоковуються..

Наша довідка:
Володимир Олександрович Фроленко народився 15 березня 1977 року в селі Новобогданівка Миколаївського району. Освіта вища. Закінчив з відзнакою Миколаївський аграрний університет, отримавши спеціальність «вчений агроном». Закінчив Одеську національну юридичну академію, факультет «Цивільне право». Третю вищу освіту – магістр державного управління отримав у Чорноморському національному університеті ім. Петра Могили.
Керує двома підприємствами – агрофірмою «Вісла» і фермерським господарством «Струна».
Тричі обирався депутатом місцевих рад – у Баштанську райраду і два скликання у Миколаївську обласну раду.
Одружений. Разом з дружиною Інною виховали дочку Карину і сина Кирила. Карина – юрист міжнародного класу, Кирило навчається у Київському національному економічному університеті.

Все це я спостерігав на сесіяхобласної ради, тому переконався: ситуацію можна змінити лише шляхом якісного відбору кандидатів на виборах. Дуже важливо, щоб у депутатському корпусі більшість народних обранців була відповідальною, чесною і порядною Людину, якій я поступився прохідним місцем в партійному списку, добре знаю і хочу, щоб таких було побільше у нашому депутатському корпусі. Це сильна, освічена людина, вона має свою думку, уміє її відстоювати, має повагу людей і буде відповідально ставитися до депутатських обов’язків. Вважаю, що вчинив правильно. До того ж цим вчинком я дав зрозуміти усім своїм ворогам і прихильникам, що не маю корисливих намірів і не рвуся, як кажуть, до бюджетного «корита».

– Але ж ви ризикуєте, вибравши мажоритарку …

– Звичайно, ризикую. Це ж вибори, лотерея, до того ж із доволі заплутаною системою голосування і підрахунками голосів, але навіть якщо не стану депутатом, нічого страшного не відбудеться. Це ж не кінець світу. Як допомагав людям, так і буду допомагати, хоча, зрозуміло, можливостей достукатися до влади буде значно менше.

– У зв’язку з децентралізацією округ, по якому балотуватиметесь, значно розширився – до нього додалося п’ять районів – Баштанський, Березнегуватський, Казанківський, Новобузький, Снігурівський. Це вас не лякає?

– Ні, не лякає. У минулому році, беручи участь у парламентських виборах, я об’їздив усі ці райони, спілкувався з людьми, почув їх проблеми й отримав чималий життєвий досвід. Дізнався, що своїх депутатів вони зневажають, що їм не довіряють, бо ті виявилися брехунами: багато чого наобіцяли людям, завірили, що допомагатимуть, проте тут більше не з’являлися. Словом, використали людську довіру і плюнули виборцям у душу. Я дуже здивований і розчарований такою безпринципною позицією народних обранців, своїх колег по депутатському корпусу.

Я знаю деяких депутатів, які протягом усієї каденції перескакували з одного табору в інший, переслідуючи свої меркантильні інтереси. Соромно за таку поведінку колег. На нинішні вибори вони також повисували свої кандидатури, сподіваючись і далі розпилювати обласний бюджет собі на користь, то ж виборцям треба бути обачними, щоб знову не пропустити їх в обласну раду.

Я не кажу, що депутат, як чародій, зможе водночас усунути всі поточні негаразди на своєму окрузі, але основні проблеми, тримаючи їх під постійним контролем, можна поетапно вирішувати. Якщо, звісно, мати для цього бажання і докладати зусиль. Бо ж під лежачий камінь вода не тече.

– На парламентських виборах переміг ваш суперник з «Зе»-команди, хоча по Баштанці ви його значно обійшли.

– Тоді голосували за бренд Зеленського. Сьогодні багато людей, зустрічаючись зі мною, чесно признаються в цьому. Оце саме той випадок, коли обраний на ейфорії депутат відразу ж став вважати себе незалежним від людей і самостійним. Люди не мають можливості зустрітися з ним, щоб обговорити наболілі питання. Хоча він і не давав обіцянок, не проживає поруч з ними та, власне, і бачити їх не бажає.

Ну а щодо голосування по Баштанці, то це дійсно була моя величезна перемога. Тоді на всіх округах повально перемагали представники «Зе»-команди, бо ніхто не зважав, звідкіля вони, що собою уособлюють у професійному, моральному плані. В Україні зафіксовано всього два випадки, де перемогли інші кандидати: один з них – це Баштанщина. Люди проголосували за мене, і я дякую їм за довіру.

Тепер я буду балотуватися до обласної ради, щоб відстоювати інтереси не тільки Баштанщини, а й Новобужжя, Казанківщини, Березнегуватщини і Снігурівщини. І якщо люди мене підтримають, то, впевнений, що їм за мене не буде соромно.

– Обіцянки, які ви давали своїм виборцям, як депутат обласної ради, виконані?

– На сто відсотків. Навіть перевиконав: допомагав громадам з інших округів. Скажу так, я не розмежовую людей на округи, для мене всі люди однакові. Якщо кому потрібна була допомога, я не відмовлявся допомагати. Але за свій округ, де люди надали мені довіру, я, звичайно ж, боровся на кожному засіданні сесії обласної ради, вступаючи в конфлікти з губернатором, головою обласної ради.

Новорічний дарунок дітям.

– Що вдалося зробити?

– Основне – це дороги. Напевно, це найболючіше питання для всіх населених пунктів нашої області. Так, капітально відремонтована дорога на село Привільне в напрямку до основної траси. Тепер до Баштанки можна доїхати за 20 хвилин. У селі Інгулка також відремонтували дорогу на Костичі. Там була серйозна проблема: дітей підвозили до школи, а дороги практично не було, особливо критичною була ділянка біля цвинтаря. Відремонтували також дорогу на село Єрмоловку. На підході ще два проєкти – дороги на село Кашпіровку і його відділення – їх реалізацію я також тримаю на контролі. Вдалося мені також «відвоювати» кошти на ремонт комунальних доріг по Новому Бугу.

– Тобто, ви як депутат, відстоювали ремонт цих доріг за рахунок бюджету?

– Безперечно. Але на це дуже багато витрачається і особистого ресурсу. Так, для того, щоб на дорозі завжди був порядок, я постійно виділяю свою техніку – коли потрібно, працює грейдер, взимку розчищаємо дорогу від снігу – завжди задіяний трактор. У нас часто виникає проблема на Соколівському спуску, його замітає снігом, тому трактор завжди стоїть напоготові, хлопці чергують, щоб можна було проїхати на Баштанку. І це я роблю не тільки в Привільному, в інших селах також допомагаю технікою під час негоди. Мене не потрібно просити, я чиню так по добрій волі. Бо це ж наші спільні інтереси.

– У Привільному розповідали, що ви допомагаєте не тільки своїм пайовикам, а й іншим людям. Ви ж могли власні кошти направити на розвиток свого господарства. Багато фермерів саме так і роблять.

– Я не так вихований. Якщо у мене є можливість допомогти людям, то чого б це не зробити? Адже їм більше ніхто не допоможе.

Знаєте, сільську людину може зрозуміти лише той, хто добре знає сільське життя. А ще більше той, хто мав не дуже безтурботне дитинство. Люди зараз на селі не живуть, а існують, виживають. Вони реально обділені усім: у них немає кінотеатрів, як у місті, немає навіть клубів, немає належного медичного обслуговування, автобусного сполучення, немає водопроводів, подекуди немає навіть природного газу. До того ж, вони на свої мізерні пенсії і копійчані зарплати ше й утримують дітей, які навчаються у місті. А що у них є? Працьовиті руки й надія на краще майбутнє.

До мене звертається багато людей з особистими проханнями. Кажуть: «Ви наша остання надія». Особливу увагу приділяю ветеранам. На жаль, їх зараз залишилися мало – одиниці на весь район. Намагаюся допомагати чим можу, та значну увагу приділяю сім’ям з дітьми, бо їм зараз найважче. Постійно допомагаю школам і дитячим садкам – це навіть не обговорюється – я ніколи не відмовляю їм у підтримці.

Мені дуже хочеться, щоб було більше яскравих фарб радості в сірих буднях села. Тому не шкодую грошей на основне в житті хліборобів свято – день працівників сільського господарства.

Для односельців щороку в цей день влаштовую яскраві концерти – збирається дуже багато людей, приїздять відомі артисти. Будинок культури у Привільному великий – на 800 сидячих місць, але місць вільних не буває, стоять навіть на проходах. Влаштовуємо лотерею – люди виграють кольорові телевізори та іншу побутову техніку. Селяни дуже чекають на це свято.

Щороку на святкування Нового року ми возимо в обласний Палац культури 350 дітей з Баштанського району. Даруємо усім новорічні подарунки – діти в захваті. Найбільший акцент робимо на дітей з малозабезпечених сімей, сиріт.

Везу їх туди, тому що знаю по собі: сільські діти на відміну від міських, ніколи в своєму селі не побачать такого прекрасного новорічного свята. А чим наші діти гірші міських?

Нещодавно на одну із моїх зустрічей з сільчанами прийшла дівчинка з мамою саме для того, щоб подякувати за цікаву екскурсію. Для мене цей порух душі багато значить: я щасливий, що подарував дітям радість. Такі екскурсії діти пам’ятатимуть все життя.

У нас склалися дружні стосунки з відділами освіти – як в районі, так і в ОТГ. Дивуються: народний депутат як повезе двадцятеро дітей у зоопарк, то зробить це з софітами, а ви по кілька сотень щороку і мовчите. Вони щиро вдячні за системну й постійну допомогу, а мені приємно, що маю змогу їм допомагати і планую це робити далі.

– Ви продовжуєте зустрічатись з жителями районів. Що їх турбує сьогодні?

– В першу чергу їх бентежить те, що у них сьогодні немає впевненості у завтрашньому дні. Вони не відчувають від держави елементарного захисту їх інтересів. Це і медицина, і освіта, і непомірне зростання тарифів на комунальні послуги. Вони бояться захворіти, бо не знають, де взяти кошти на лікування, адже любий діагноз несе за собою фінансові затрати.

Щойно я приїхав з Березнегуватського району, де зустрічався з людьми. Вони підняли дуже важливе питання – про наміри влади закрити спеціалізовані школи-інтернати для особливих дітей. Цю проблему мені озвучили і в інших районах – планують закрити Володимирівський інтернат в Березнегуватському районі, Привольнянський в Баштанському районі і Шевченківський у Вітовському районі. Що характерно, в цих спеціалізованих навчальних закладах під різними приводами вже не зараховують дітей, відправляючи їх у звичайні школи. Підроблюють акти обстеження, не розуміючи, як буде почувати себе така дитина серед свої однокласників. Нащо дітей так кидати і травмувати їх психіку? Держава бездумно нищить ці заклади, які створювались задля дітей. Через корисливі інтереси дерибаниться територія шкіл і відбуваються процеси приватизації.

Чиновники ж виправдовують своє рішення про закриття санаторних шкіл тим, що держава витрачає на заклади такого типу мільярди гривень, мільйони надходять від благодійників. Проте більшість цих коштів йде не на речі чи продукти для дітей, а на утримання будівель та оплату роботи персоналу, якого інколи забагато на ту кількість вихованців, що є в інтернатах. В цих школах-інтернатах навчаються діти-інваліди, сироти, позбавлені батьківства та напівсироти. А таких дітей сьогодні немало.

– Ви по духу опозиціонер і вас давно пов’язують з Юрієм Бойко, ви тривалий час очолювали обласний партійний осередок, чому ж в партійних списках «Опозиційного блоку – За життя» першим в списку стоїть киянин Юрій Загородній?

– Це було моє рішення. Я так запропонував, щоб людина з боку дала оцінку рейтингу кожного учасника виборчого процесу. Адже кожен кандидат балотуватиметься на певному окрузі і за нього будуть голосувати люди. За результатами голосування можна зробити аналіз, хто чого вартий. Оцінку кожному дадуть виборці, а потім буде зрозуміло, чи варта ця людина бути при владі чи ні. Погодьтеся: не можна призначати людину, наприклад, на місце голови обласної ради з нульовим рейтингом. Однопартійці погодилися зі мною, тому Юрій Загородній очолив нашу партію в Миколаївській області.

– Ваше ставлення до децентралізації і продажу землі.

– Раніше я був проти цієї реформи. Адже перш ніж її запускати, необходимо було створити умови для нормального життя людини. Це дороги, транспортне сполучення, медицина, освіта і т. д.

Ось взяти хоча б освіту. Сьогодні все фінансування йде на опорні школи, інші школи фінансуються неналежним чином. Ніхто не може пояснити, чому так вийшло. Вважаю, що потрібно було спочатку все прорахувати, а вже потім об’єднувати. Ось, наприклад, якщо з Березнегуватого газову службу переведуть в Баштанку, як пенсіонеру туди дістатися, щоб вияснити свою проблему? Або якщо управління освіти знаходитиметься за кілька десятків кілометров, як вчителям туди добиратися і за чий рахунок? Погодьтеся, в першу чергу децентралізація вдарила по кишені жителів громади.

На жаль, в цьому питанні не була врахована думка людей, віднеслися до нього формально і пішли політичним шляхом, який нам диктує чужа держава в особі МВФ. Виходить, вони за нас вже все вирішили. Вони вимагають від нас узаконити продаж землі, хоча цей аспект до кінця ще не відпрацьований – не враховано інтереси тих, хто сьогодні працює на землі, щоб вона залишалася в користуванні вітчизняного виробника, а не в іноземців.

Вважаю, що міжнародний валютний фонд шантажує Україну – підвищують пенсійний вік, підвищують тарифи і т. д. Складається враження, що нашу країну перетворюють на якусь колонію. Я не здивуюся, якщо после місцевих виборів Верховна Рада таки проголосує за «заморожені» законопроекти, зокрема, це стосується тих, хто обробляє землю самостійно – одноосібників. Планують ввести для них податок на землю та такий, який повністю знищить їх. Але ж ці люди мають свої сім’ї, а іншої роботи в селах немає. Виживають вони за рахунок землі. Закон про продаж землі прийнятий Верховною Радою, і вступить в силу з 1 жовтня 2021 року. Задекларовано, що для однієї фізичної особи можна буде купити не більше 100 гектарів землі.

– Ви думаєте влада на це піде?

– Упевнений. Ці проекти сьогодні заморожені з однієї причини – політичної. Сьогоднішня влада прекрасно знає: якщо ці законопроекти впровадити в життя, то рейтинг Зеленського впаде ще більше. А попереду вибори. Також сьогодні штучно зупинено зростання тарифів на комунальні послуги, підвищили тільки газ для населення.

За людей ніхто не думає. Не потрібно далеко ходити за прикладами, подивіться, як сьогодні формується державний бюджет. Офіс Президента збільшив свої витрати на 358 млн грн, на утримання Верховної Ради також збільшено видатки на 244 млн грн. А субсидії зменшилась на 2 млрд 722 млн грн, крім того, прибрали всі пільги. Тому попереду нас чекають сумні часи. Сьогодні влада в очікуванні фіналу виборів, малює гарну картинку, а що насправді на нас чекає, ніхто не знає.

– Ви, як фермер, згодні з тим, що земля буде товаром, який продається?

– Наполовину. Те, що продаж землі повинен бути, згоден, адже не можна обмежувати людину, якщо вона хоче продати свій земельний наділ і віддати гроші дітям, наприклад, на будівництво будинку і т. д. Це як продаж нерухомості. Але тут необхідно враховувати інтереси тих людей, які на ній працюють. Це перш за все – першочергове право на купівлю землі. Ми повинні чітко знати вартість гектара землі, щоб люди – власники землі – не були ошукані. Вважаю, що цей законопроект потрібно доопрацювати, щоб враховувати, в першу чергу, інтереси жителів України, а не іноземців.

На жаль, сьогодні ми пожинаємо плоди реформ колишньої влади: закриваються ФАПи, школи. Дітей змушені підвозити на заняття в інші школи. Поки дитину довезуть, а це більше години, вона заколисається, після уроків сидить в очікуванні старшокласників, поки у них закінчаться уроки, щоб поїхати додому. І найголовніше – сьогодні ніхто не цікавиться, як харчуються школярі, ніхто не дбає про якість їхніх обідів. А я прямо скажу: це блюзнірство і знущання над нашими дітьми. Чому держава не хоче на це звертати увагу? Яке ми виростимо покоління собі на зміну?

А взяти хоча б звичайну життєву проблему: як дістатися хворій людині з села до районної лікарні, адже у нас немає ні лікаря, ні фельдшера, ні аптеки. Так ось, людина повинна найняти машину, заплатити 500 грн. і поїхати в лікарню. А спробуй в селі заробити ці гроші. Хоча, як нам гарантує влада, швидка допомога повинна прибути за 20 хвилин. Але ця декларація не для сільських жителів. Я знаю приклади, коли в одне з сіл швидка їхала дві з половиною години, в інше – 1 годину 40 хвилин. А на деякі виклики медики взагалі відмовляються їхати, мовляв, привозьте хворого самі.

Гірко, що політики не задумуються над смислом мудрої фрази: як не буде села, то не буде й міста.

– Дякую Вам за відверту розмову. Бажаю успіхів.

– І вам дякую. Завжди радий відповісти на ваші запитання.

Розмовляла Тетяна Фабрикова

Добавить комментарий