Від меліорації – до пустелі?..

Тривожний дзвінок змусив журналіста «РП» терміново збиратися у відрядження. Наші читачі телефоном повідомили: на насосних станціях зрошувальної системи у Березнегуватському районі активно вирізають і вивозять у невідомому напрямку тонни металевого обладнання…

Ще в середині минулого століття вчені та аграрії-практики зрозуміли: без зрошувального землеробства вирощування зернових, технічних культур та овочів у південних регіонах України – то справа малоефективна, а вряди-годи – ще й збиткова. Справді, південь України невипадково вважається зоною ризикованого землеробства: аномальна спека влітку, тривалі бездощові періоди, потужні суховії тощо зводять нанівець зусилля хліборобів. Ба, деякі райони Херсонщини перетворилися на справжню пустелю – із безкінечними пісками та барханами. Йдеться про Олешківські піски: там наразі неможливе вирощування будь-якої сільгосппродукції. І лише титанічними зусиллями, шляхом висадження величезних масивів лісів, людям вдалося призупинити наступ пустелі на родючі землі.

Отже, 1951-го було розпочато будівництво потужностей Інгулецької зрошувальної системи. А вже за 12 років на поля регіону надійшла перша вода з магістральних каналів. Доставку та перекачку води забезпечував потужний комплекс гідроспоруд.

Площа зрошувальних земель невпинно зростала, адже всі наочно переконалися в тому, що меліорація неабияк сприяє збільшенню ефективності сільгоспвиробництва та великою мірою убезпечує від складних погодно-кліматичних умов. Так, у 1979-1989 роках було збудовано Явкинську зрошувальну систему, значна частина якої якраз і розташована в межах Березнегуватського району.

У лиховісні 90-ті та на початку 2000-х система меліорації, утім, як і вся українська економіка, пережила критичні часи. До прикладу, розвідні системи тієї ж Явкинської зрошувальної системи були нахабно викрадені з полів. А без можливості доставки води до аграріїв згодом завмерли і насосні системи…

Аналогічні процеси відбувалися і в багатьох інших районах Миколаївщини і в сусідній Херсонській області. Та все ж згодом там зрозуміли, що «без воды – и не туды, и не сюды», й почали відновлювати систему централізованого поливу. Наразі у тих районах, де діє зрошувальне землеробство, фермери та великі аграрії успішно вирощують і овочі, і багато інших культур, маючи від того чималий зиск.

А ось березнегуватці вирощують зернові та технічні культури (за овочі практично навіть не йдеться) за принципом «Як Бог пошле» – так, як це робили їхні пращури і одне, і два століття тому. Випадуть життєдайні дощі під час вегетації – то добре, будуть з таким-сяким хлібом. А ні – фермери витимуть на місяць, підраховуючи збитки та сподіваючись на наступний, більш сприятливий у погодному плані сезон. Чиновники ж заучено бубнітимуть «мантри» про зону ризикованого землеробства, наче забувши, що саме влада та правоохоронні органи мовчазливо спостерігали за розвалом системи меліорації, якщо – не були в долі.

Микола Михальчук: меліорації – «труба».

Що відбувається на теренах Березнегуватщини сьогодні?

Лише на початку Явкинської зрошувальної системи, з боку Снігурівки, кореспондент «РП» та Лепетиський сільський голова Микола Михальчук побачили у зрошувальних каналах воду. Далі ж – усе нагадувало картини постапокаліпсичного світу. Сухі канали рясно поросли бур’янами і навіть деревами, плити деінде зсунуті, а то й вирвані зовсім. У більш-менш задоволеному стані збереглася лише асфальтована дорога, прокладена уздовж каналів.

А ось і насосна станція. Частина обладнання тут уже вирізана і вивезена у невідомому напрямку, решту, вочевидь, демонтують незабаром. До справи «ліквідатори» підійшли ретельно: металеві труби вирізані аж до самих стін. На підлозі складені до «евакуації» й рештки інших металевих конструкцій, навіть решітки.

Так сталося, що разом з нами сюди завітали і якісь люди – мабуть, покупці?..

Як повідомив нам охоронець, усім процесом «заправляє» пан Шапран. До речі, нещодавно було замінено всіх штатних сторожів Явкинської зрошувальної системи і найнято за контрактом на тимчасовій основі інших осіб – переважно з Березнегуватого.

Чи не для того це робилося, щоб максимально спростити процес «демеліорації»?

– А чого ви сюди приїхали і всім цікавитесь? – раптом запитав нас охоронець.

– Я – сільський голова, хочу розібратися, що тут і до чого, – повідомив Микола Михальчук.

– Еге ж, – скептично захитав головою сторож та подивився на небо. – Там стоять люди трохи вищі за вас…

– А я аніскільки і не сумнівався, що це діло хтось «кришує» згори, – парирує Микола Миколайович.

За наявною інформацією, метал вирізається та вивозиться організовано, за допомогою потужних кранів та вантажної автотехніки.

А тим часом ми наближаємось до ще однієї насосної станції. І тут нас зустрічає гавкіт собак і сторож.

– Нас ще не «добили», – «оптимістично» повідомляє сторож. – Обладнання потихеньку вирізається і продається. Лише труби в землі залишають – нехай хто хоче, той потім і вирізає.

Вивозити і справді поки є що: лише один мотор важить близько семи тонн. Загалом йдеться про сотні тонн металу, в тому числі дорогоцінні елементи.

Ще один з охоронців, з ким нам довелося поговорити того дня, спересердя мовив:

– Нам кажуть, що відбувається консервація обладнання. Але яка це консервація, якщо все нахабно вирізається без будь-якої фіксації? Оно херсонці і снігурівчани у себе відновлюють систему меліорації, а у нас нікому нічого не потрібно…

Ще від’їхавши трохи далі уздовж «нитки» Явкинської зрошувальної системи, ми наочно побачили наслідки такої «консервації» (принагідно на фото можете оцінити масштаби «меліоративної революції» і ви, шановні читачі). На покинутих, вочевидь, декілька років тому насосних станціях вирізаний або навіть вирваний з коренем увесь метал, що може становити будь-яку цінність.

Ба більше: повністю зруйновані навіть деякі будівельні конструкції, вибито скло на вікнах. Демонтовано навіть енергетичні підстанції, що підживлювали електрикою ці насосні станції, а з електростовпів зняті дроти.

Ось така вона, демеліорація по-березнегуватськи…

Чи, все ж таки, по-снігурівськи? Адже донедавна Явкинська зрошувальна система підпорядковувалася Снігурівському міжрайонному управлінню водного господарства. Наразі ця «контора», що загрузла у боргах, перебуває у стадії ліквідації. Натомість 11 січня 2019 року наказом Державного агентства водних ресурсів України було створено Управління каналів річки Інгулець, якому й передали на баланс та в оперативне управління серед інших і Явкинську зрошувальну систему.

Ми зателефонували начальнику цього управління Тарасу Коту і запитали: що, власне, відбувається з насосними станціями на території Березнегуватського району? На якій підставі демонтується і куди саме вивозиться дорогоцінне обладнання?

– Ми здійснюємо консервацію деяких насосних станцій. З метою недопущення крадіжок усе обладнання, яке не працює по десять і більше років, ми демонтуємо і звозимо до себе на склад у Снігурівці. При цьому зазначено, яке обладнання і з якої саме насосної станції. Нічого нікуди не продається. Увесь процес контролює Київ, Держводагентство. У разі ж, якщо з’являться аграрії, котрі зацікавлені у поливі, це обладнання поїде у зворотному напрямку. Проте ані в цьому, ані на наступний сезон подібних заявок не надходило.

– Однак на тих станціях, де прибрали сторожів, вирізали не тільки метал, а й почали розтягувати навіть стіни. Як це можна відновити у подальшому, зовсім не зрозуміло…

– Річ у тім, що те, про що ви говорите, було зроблено не в цьому році, а раніше. Загалом грабіж тривав близько десяти років. Ми навіть фото зробили, коли приймали ці станції на свій баланс. Ми ж за три місяці не змогли цього зробити, згодні?.. І у мене є чимало запитань до людей, які керували до мене.

Пан Кот також запевнив, що в наявності є всі документи, відповідно до яких здійснювався демонтаж цінного обладнання.

Але ж подібним чином, напевно, говорили і його попередники. Усе начебто робилося по закону, під «прискіпливим» контролем з Києва… А «на виході» – маємо суцільну розруху… Чи не повториться ситуація і цього разу?

Натомість уже зараз зрозуміло: в Україні немає єдиної цілісної державної політики розвитку меліорації. Усе робиться хаотично, без врахування загальнонаціональних інтересів та перспектив розвитку окремих регіонів. Та й, судячи з усього, місцева влада у Березнегуватому і пальцем не поворухнула, аби зберегти надбання минулих десятиліть, а сьогодні – зацікавити аграріїв щодо розвитку зрошуваного землеробства. Мова ж, звісно, не тільки про нинішніх можновладців, а й про їхніх попередників. Усі мовчазливо спостерігали за тим, як невпинно рушиться налагоджена централізована система поливу сільгоспземель.

А втім, мабуть, чиновникам наразі ніколи. Адже вони дуже «зайняті», переймаючись закриттям шкіл, лікарень, скороченням районів та іншими «покращеннями».

Депутат обласної ради від Березнегуватського району Микола Скорий не приховує свого обурення з приводу даної ситуації:

– Усе обладнання, що містить метал, буде вирізано, і його більше ніхто не побачить. У водгоспу є борги, тож ці вузли і агрегати продадуть за копійки, у десятки разів дешевше їхньої справжньої вартості. І все формально буде відбуватися начебто «по закону». У підсумку ж – хтось наживеться, а всю систему меліорації буде зруйновано. А потім до нас прийдуть американці чи європейці і скажуть, що тільки вони в змозі зробити у нас зрошення. Але ж ми самі його і зруйнували! Точніше, наші так звані «патріоти», котрі зруйнували не лише зрошення, а й країну…

– Але ж це державне майно, котре незабаром мали б передати місцевим громадам, – зауважує Лепетиський сільський голова Микола Михальчук. – Та може скластися таким чином, що і передавати вже буде нічого.

* * *

Сподіваємось, що систему, точніше, рештки системи зрошуваного землеробства на теренах Березнегуватського району все ж буде збережено. Бо, за такого перебігу подій, незабаром замість родючих ланів можемо передати нащадкам у спадок суцільну пустелю.

Хто за це відповість?.. І чи сповна використала свої повноваження обласна прокуратура та інші владні органи?

Андрій ТЮРІН
Фото автора

2 Comments on “Від меліорації – до пустелі?..”

  1. Справа Письменного С.М, Лоця І.С. та Румика Д.В. – колишніх руйнівників поцвітає і донині, тепер під керівництвом управління каналами річки Інгулець

Добавить комментарий