МОЛОКО БЕЗ… КОРОВИ: Куди йдемо, невже в Європу?..

Нещодавно придбав сметану в супермаркеті. Яскрава упаковка та «анотація» на її поверхні засвідчували, що всередині знаходиться саме цей популярний молочний продукт. Але ж яким було моє здивування, коли зголодніла сусідська кицька, яку я пригостив сметаною, ледве наблизившись до блюдця, одразу ж відвернула носа та невдоволено пішла геть від «лакомства»!

Цілком очевидно, що замість сметани недобросовісні виробники «пхають» покупцеві що завгодно, тільки не продукцію, вироблену з натурального молока. А втім, де його взяти? Адже з року в рік поголів’я молочного стада в Україні скорочується шаленими темпами – як у великих сільгосппідприємствах, так і на дядьківських подвір’ях. Натомість полки магазинів буквально ломляться від різноманітної молочної продукції. Звідки виробники беруть сировину, можна тільки здогадуватися.

Та мова наразі не про «диво»-технології виробництва сметани без молока, а про проблеми молочного тваринництва. Причин зменшення поголів’я багато, і наднизька закупівельна ціна на «молочку» – далеко не єдина з них. Хоча, звісно ж, п’ять гривень, котрі заготівельники нині пропонують власникам корів, – це знущання і зі здорового глузду, і з тих зусиль, яких щомісяця, щодня докладають селяни задля утримання домашньої худоби.

Але є ще один вагомий чинник, що змушує сільських трудівників пускати своїх «годувальниць» під ніж. Це – брак місць для випасу худоби та сінокосіння. У минулих публікаціях ми розповідали про критичний стан пасовищ у різних куточках Миколаївщини, а вряди-годи – повної їх відсутності.

Справді, якщо немає де випасти та чим нагодувати корову – то який сенс її утримувати?..

На жаль, Головне управління Держгеокадастру мало переймається проблемою пасовищ. Ба більше: чиновники цієї структури «наліво» і «направо» роздають у приватні руки землі громадських пасовищ та сіножать.

Дещо історії, аби краще зрозуміти проблематику. Під час розпаювання земель колишніх колгоспів та радгоспів їхні працівники свідомо відмовилися від частки власних паїв – задля того, щоб на території сільської ради залишити громадські пасовища для випасання великої рогатої худоби. Певний час так і було. А далі…

А надалі «за справу» взялися чиновники. Оскільки ці землі набули державної форми власності, то і розпоряджатися ними відповідно до закону мають чиновники Держгеокадастру (щоправда, наразі триває процес передачі сільгоспземель в управління об’єднаним територіальним громадам).

До речі, стаття 34 Земельного кодексу України гласить, що «органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища».

Можуть – але не зобов’язані! Чим і користуються не чисті на руку «ділки від держави».

Отже, до Головного управління Держгеокадастру звертаються «поважні» люди із заявами про виділення землі, скажімо, для ведення особистого селянського господарства. Дається дозвіл на виготовлення технічної документації, після чого єдиний масив колишнього пасовища «розрізається» на ділянки по два гектари, і ця земля стає власністю нових землевласників. А вже вони розпоряджаються нею на власний розсуд, зокрема переводять у розряд ріллі, розорюючи  колишні пасовища..

У підсумку від ділянок, що використовувалися для випасання великої рогатої худоби, залишаються «ріжки та ніжки». Селяни ж, колишні працівники колективних господарств, лише обурено знизують плечима, адже фактично стають жертвами відомої шахрайської схеми: було вашим – стало нашим!

До прикладу, ми відвідали околицю селища Березнегуватого, де місцеві мешканці побідкалися: наразі навколо райцентру фактично не залишилося місця для випасання худоби та вирощування кормових культур. І це обурює людей, адже свого часу, у процесі реформування колгоспу імені Калініна, 800 пайовиків одностайно вирішили: із 10 тисяч гектарів сільгоспземлі близько 900 гектарів віддати під потреби тваринництва, а саме – для облаштування пасовищ та сіножать.

Та нині більшість із цих пасовищ розорано. Відтак колишні колгоспники у розпачі: мало того, що їхню землю хтось «прихватизував», так іще вони не мають, де пасти власних корів. Тож і не дивно, що людське стадо скоротилося щонайменше на порядок. Загалом, тенденція є такою, що незабаром корівок можна буде сміливо заносити до Червоної книги України.

І все ж на теренах області ще залишилися поодинокі острівці благополуччя, де досі мукають та хрюкають свійські тварини. Одним із  прикладів господарського, відповідального ставлення до пасовищ, а відтак до розвитку тваринництва є колгосп «Прометей» (село Кавказ Березнегуватського району). Тут не лише спромоглися зберегти колгоспне стадо, а й створили чудові умови для випасу худоби, зокрема дядьківського поголів’я. Тож, запозичуючи термінологію нинішньої Миколаївської облдержадміністрації, можна стверджувати без ризику помилитися: маленьке сільце є одним із «молочних магнітів» південного краю. А все – тому, що землю під пасовищами та сіножатями не роздерибанили, як це сталося майже скрізь, а використовують у точній відповідності до наукових рекомендацій та власних потреб, з урахуванням як колективних, так і індивідуальних інтересів місцевої громади.

Усі колгоспні землі під пасовищами  поділені на декілька «квадратів» та надійно загороджені, тож корови – як зі стада господарства, так і людські – випасаються без залучення пастуха. Коли ж на одній із ділянок корми рідшають, корови переводяться на інший клапоть пасовищ. Крім соковитих трав, Зорьки та Веселки протягом усього дня забезпечені сіллю та холодненькою водою, яку, до речі, не підвозять, а доставляють до поїлок за допомогою водогону та електричного насосу. А від пекельного сонця тварини можуть заховатися у холодку лісових насаджень.

Загалом стійким є враження, що задля створення максимально комфортних умов та, відповідно, отримання рекордних надоїв не вистачає лише класичної музики! «Але і над цим питанням ми мізкуємо», – чи то жартома, чи то всерйоз зазначає керівник місцевого колгоспу Микола Скорий.

А ось це, шановні читачі, вже точно не жарт: за утримання на колгоспних пасовищах однієї голови ВРХ власники корів сплачують лише… 30 гривень. Причому не на місяць, а за цілий рік! Крім того, Микола Вікторович нещодавно запропонував: за бажання торгувати молочною продукцією в місті Миколаєві колгосп безоплатно надасть власний транспорт і водія.

Варто зауважити, що депутат обласної ради Микола Скорий неабияк переймається проблемою пасовищ не тільки у ввіреному йому господарстві, а й у межах усієї області.

– Нинішня ситуація з молочним скотарством та пасовищами є катастрофічною, – каже Микола Вікторович. – На жаль, Держгеокадастр з органу, який повинен перейматися захистом державних земель, перетворився у «компанію» з торгівлі землею. А щоб уникнути відповідальності, вони розраховуються земелькою з правоохоронними органами. От і маємо дивовижну «сліпоту» та «глухоту» обласної прокуратури, котра жодним чином не реагує на ці неподобства. У підсумку ж – маємо обмаль пасовищ, а людям немає де випасти власну корівку. Звісно, пасовища можна віддавати під потреби ОСГ, але категорію землі при цьому змінювати не можна.

Отже, якщо терміново не вжити кардинальних заходів, українці і надалі споживатимуть сметану і молоко, котрі не міститимуть ані грама молока. Невже це і є шлях до Європи?..

Андрій ТЮРІН

Добавить комментарий