Прокурори-землероби, або Про те, як фермерську землю за сприяння Держгеокадастру «приХватизували»

Чимало своїх публікацій наша газета присвятила діяльності Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області. З одного боку – селяни, котрі позбавилися права на рідну землю, з іншого – «господарі життя», яким, напевно, «годувальниця» цікава лише з точки зору грошових знаків. Ось і мешканка смт Веселинового Світлана Пироженко розповіла про свою історію митарств та поневірянь кабінетами обласного Держгеокадастру, в якій щасливий «лотерейний квиток» витягнув один із обласних прокурорів.

Батько Світлани Пироженко ще на світанку нової історії України вирішив заснувати своє фермерське господарство, до речі, одним із перших у районі. Справа це тоді була нова, про справжню ціну землі, напевно, тоді мало хто із чиновників здогадувався. Тож Іван Павлович Добрянський 1992 року без зволікань отримав від органів влади 55,1 гектара землі для ведення фермерського господарства «Відродження». Гектари було віддано у постійне користування фермерського господарства, причому на два державні акти: № 196 від 12.05.94 – на 4,1 га, решту оформлено державним актом № 25 від 14.10.92.

Клаптик ріллі та пасовища був зовсім незначним, але велика родина й цьому раділа, поготів у буремні 90-ті, коли багато хто з українців не мав ані грошей, ані роботи. Звісно, фермери не жирували, зате виживали з отих гектарів.

Багато років потому Пироженко – Добрянські дізналися про можливість розпаювати землю, рясно политу їхнім солоним потом. У 2010 році було сформовано земельні ділянки та присвоєно шість кадастрових номерів, проте на тому все і скінчилося…

– Цим питанням тоді опікувалася наша мама, яка виконувала функції бухгалтера у фермерському господарстві, – зазначає Світлана Іванівна. – Але під усілякими приводами нам таки відмовили у можливості розпаювання землі.

Утім за декілька років фермери повторили спробу розпаювання. Отримавши дозвіл відДержкомзему, вони за власні кошти замовили товариству «Воля» виготовлення технічної документації на землю. Здавалося б, до здійснення мрії залишився один крок – затвердження цієї документації Держкомземом. Проте і тоді справа «застопорилася». А невдовзі помирає мама Світлани Пироженко, і фермери почали оформлювати документи «по-новій», адже, як пояснили чиновники, наявні технічні документи втратили чинність через застарілість у часі.

Уже з цієї історії можна зробити висновок, наскільки важко селянам було реалізувати права, гарантовані їм Конституцією та державою. На папері – гарненько й гладенько, у житті – суцільні терні…

Та на цьому «епопея» з розпаюванням мала продовження…

У 2017 році все ж Фортуна дещо посміхнулася великій фермерській родині. Їм таки вдалося приватизувати 35,5147 га землі, а залишок становив 15,4853 га. Саме про нього і піде нижче мова.

Слід сказати, на той момент з різних причин з фермерського господарства «Відродження» вибули Сергій Добрянський та Віола Добрянська, котрі, відповідно до чинного законодавства, вже не могли претендувати на розпаювання фермерської землі.

А оскільки Державний акт № 25 було скасовано 15 червня 2017 року наказом тодішнього начальника Головного управління Держгеокадастру С. Мутьєва, утворився такий собі ласий шматок державної землі… Для подальшого розуміння ситуації варто розрізнити цей доволі великий масив за кадастровими номерами: № 4821782500:01:000:0487, 4821782500:01:000:0489 та 4821782500:01:000:0490 (далі, для зручності, – ділянки № 87, 89 і 90 відповідно). Але якщо перші дві земельні ділянки раніше підпадали під дію держакта № 25, то остання, в розмірі 3,8314 га, так і продовжила залишатися у постійному користуванні ФГ «Відродження» відповідно до держакта № 196.

Світлана Пироженко:
– Після закінчення карантину член ФГ «Відродження» В.В. Пироженко, який намагається розпаювати 4 гектари у власність, отримав проєкт з Веселинівського ЦНАПу. Потім цей проєкт разом із супровідним листом Валерій Пироженко завіз до ГУ Держгеокадастру. Минуло близько десяти днів, і проєкт було не затверджено у зв’язку з помилками, які нібито допустив проєктант. Звісно, таким чином знову затягується час… Але ж батько має поважний вік, і ми повинні встигнути розпаювати землю за його життя.

Проте з усіма трьома ділянками з цього моменту почався справжній «полтергейст», який під силу розплутати якщо не колдунам із відьмами, то компетентним органам – то напевно.

І справді, з ділянками у подальшому почали коїтися дивовижні речі. Після того, як було скасовано держакт № 25, ділянки із номерами № 87 та № 89 чомусь були залиті у кадастрову карту як ділянки приватної форми власності. Отакої! Ба більше: приватною певний час значилася і земельна ділянка № 90, яка, як ми знаємо, так і продовжувала залишатися державною у постійному користуванні ФГ «Відродження».

Для чого це робилося? Світлана Пироженко переконана: усі ці протизаконні дії вчинялися з єдиною метою: «зарезервувати» земельку з метою її подальшої передачі «потрібним людям».

Але до цієї категорії навряд чи входили веселинівські трудівники ниви. Адже, коли п’ятеро осіб із числа членів ФГ «Відродження» звернулися до Головного управління Держгеокадастру із заявами на отримання по 2 гектари землі для ведення особистого селянського господарства, то отримали відкоша. На викопіювання претенденти надали ділянки, що залишилися у залишку після розпаювання фермерського господарства по держакту № 25. Але заявники неодноразово, протягом декількох років (!), отримували з ГУ Держгеокадастру відмови у виготовленні техдокументації. Причини були різні: то документи подані не ті і не так, то порушені якісь ефемерні закони (без посилання, які саме і в чому), то – на підставі того, що земля нібито є… приватною. Підписи під відмовами – у виконанні Юрія Лостіка, Андрія Кіро, Володимира Корнукія та інших миколаївських «повелителів землі».

Ось, до прикладу, громадяни Альона та Сергій Добрянські отримали дві офіційні відповіді з Головного управління Держгеокадастру від 13 серпня 2018 року повністю ідентичного змісту. Процитуємо частину з цих «листів щастя»:

«За результатами розгляду встановлено, що згідно з інформацією Веселинівського відділу Держгеокадастру у Миколаївській області бажана земельна ділянка перебуває в приватній власності іншого громадянина». Тож, мовляв, питання не до нас, бо Держгеокадастр розпоряджається лише землями сільгосппризначення державної форми власності.

Члени фермерського господарства неабияк здивувалися тому, що у земельних ділянок з’явився новий власник, відтак почали ретельно перевіряти дану інформацію. Неодноразово «заходивши» до Публічної кадастрової карти України, люди з подивом дізнавалися, що із «фермерською» землею відбувалися дивовижні пертурбації.

Ось – лише факти, які підтверджуються копіями відповідних документів.

23 вересня 2019 року, відповідно до інформації Державного земельного кадастру, земельна ділянка № 87 мала цільове призначення «Для ведення селянського (фермерського) господарства, а суб’єктом права власності зазначена Віола Добрянська. Аналогічно ділянка № 89 має таке ж саме цільове призначення, а її власником є Сергій Добрянський.

Натомість 26 і 28 жовтня 2019 року Державний земельний кадастр вже надав інформацію про те, що ділянки № 87 і № 89 мають уже державну форму власність. Цікаво, на підставі яких дій було змінено форму власності? Невже люди з власної волі позбулися права власності на землю?

Проте, шановні читачі, і це ще не все!

7 лютого 2020 р. вищезгадані земельні ділянки «де-документо» знову стали власністю громадян Сергія та Віоли Добрянських!

Як таке могло статися?!!!…

На жаль, до Віоли Добрянської додзвонитися не вдалося, натомість Сергій Добрянський у телефонній розмові підтвердив, що він НІКОЛИ не був власником зазначеної землі, і навіть вже давно не претендує на «фермерську» землю.

Виходить, хтось без відома громадянина вносив, а потім видаляв недостовірну інформацію з Державного земельного кадастру. І це принаймні – стаття Кримінального кодексу України щодо підроблення документів та використання службового становища відомо в яких цілях.

Але виникає слушне запитання: для чого робилися всі дивовижні та незрозумілі на перший погляд «рокировки» із землею?

І ось тут на авансцену аграрного виробництва виходять наші доблесні прокурори, яким ну дуже хочеться вдихнути аромату свіжого степового повітря та достоту насолодитися тугим колоссям майбутнього врожаю. Звісно, вони мають право на землю, як і всі інші громадяни України. Але…

Отже, пропоную і надалі простежити за «ловкостью рук – и никакого обмана».

А задля цього – знову звернемося не до домислів і припущень, а до офіційного документа.

Так, нещодавно Світлана Пироженко отримала листа за підписом в.  о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Андрія Кіро. Колишній міліціонер (а погони недавно носив і Юрій Лостік) повідомив таке:

«Земельні ділянки з кадастровими номерами 4821782500:01:000:0809, 4821782500:01:000:0810, 4821782500:01:000:0813, 4821782500:01:000:0812, 4821782500:01:000:0811, які утворені за результатом поділу (об’єднання) земельних ділянок 4821782500:01:000:0487 (це і є «наша» ділянка № 87. – Ред.) та 4821782500:01:000:0489 (ділянка № 89. – Ред.) зареєстровані в ДЗК 16.03.2020 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 19.11.2019, розробленого Державним підприємством «Центр державного земельного кадастру» Миколаївською регіональною філією на підставі наказів Головного управління «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» за номерами № 8932/0/14-19-СГ від 01.11.2019, № 8945/0/14-19-СГвід 01.11.2019, № 8933/0/14-19/СГвід 01.11.2019».

Далі повідомляється, що вже 27 березня 2020 року Головним управлінням Держгеокадастру було прийнято наказ про передачу трьох земельних ділянок у власність загальною площею 6 гектарів для ведення особистого селянського господарства трьом особам.

Хто ж виявилися цими щасливчиками?

Новоявленими «латифундистами» стали… прокурор Миколаївської місцевої прокуратури № 1 Володимир Коновалов та дві особи, котрі, за наявною інформацією, є родичами даного вельмишановного пана.

А як «вишенька на торті» знущань з простих фермерів – сентенція в кінці листа Андрія Кіро, мовляв, численні звернення членів родини Пироженків – Добрянських «Головним управлінням розглянуто в строки, передбачені чинним законодавством, та було надано ВМОТИВОВАНІ відповіді».

Вмотивовані відповіді – це що таке? Може, «змотуйтесь» подалі від землі, та ще й хутчіше?!..

По-перше, зазначимо: Світлана Пироженко має беззаперечні документальні свідчення того, що надавалися не в строки, передбачені чинним законодавством, а набагато пізніше.

Друге. Дивує блискавичність, з якою землі опинилися у власності простого прокурорського трудівника. Ще наприкінці жовтня 2019 року земельні ділянки № 87 і № 89 мали, відповідно до даних Державного земельного кадастру, приватну форму власності. Місяць потому вони вже «перешли» до державної форми власності. Минає ще декілька днів і ГУ Держгеокадастру видає дозволи на розроблення документації із землеустрою.

А коли ж тоді було написано заяву громадянами?.. Як встигли у Держгеокадастрі так швидко розглянути ці заяви?..

Рекордні темпи!!! Поготів, порівняно із простими селянами, котрі роками не можуть отримати омріяну землю.

Щоправда, це стосується лише шанованого прокурора. Адже маємо і протилежний приклад, коли члени фермерського господарства не могли приватизувати фермерську ж землю роками… Увесь час у Держгеокадастрі знаходилися якісь «непереборні» обставини та причини, аби відмовити пересічним громадянам в отриманні фактично рідного для них клаптика землі. До речі, земельну ділянку № 90 фермерська родина також не може приватизувати роками. І Світлана Пироженко побоюється, що ця державна земля незабаром також опиниться в руках впливових чиновників або скоробагатьків.

До речі, сам Андрій Кіро у своєму листі визнає, що земельні ділянки № 87 та № 89 були сформовані, а потім внесені до Державного земельного кадастру як приватна власність ПОМИЛКОВО (виділено нами. – Ред.).

Тож хто має відповісти за «помилку», внаслідок якої виявилися порушеними права веселинівських фермерів?..

Гадаємо, ця публікація також зацікавить компетентні органи, куди ми направляємо дану статтю на реагування. Маємо надію, що і з нещодавньою зміною керівництва центрального офісу Держгеокадастру у м. Києві, і зі зміною керівництва ГУ Держгеокадастру в Миколаєві, боротьба з корупцією у земельному відомстві матиме не декларативний, а реальний характер. Цього потребує суспільство, держава. Зрештою, такі громадяни, як Світлана Пироженко та члени її родини.

Андрій ТЮРІН

Добавить комментарий