Про те, як чиновники земельну ділянку «загубили»

Україна стоїть на порозі грандіозної земельної реформи, котра, як запевняють її ідеологи, дозволить значно пожвавити розвиток економіки, а володарі «годувальниці» матимуть змогу вільно розпоряджатися своєю власністю. Утім, судячи з редакційної практики, багато питань земельних відносин залишаються невирішеними, зокрема усю землю досі не інвентаризовано та не внесено до електронного Державного земельного кадастру. Через це виникає багато проблем та суперечок, і ситуація, про яку нам розповіла наша читачка із с. Шевченкове Вітовського району, – зайве тому підтвердження.

80 соток для власних потреб

Тетяна Герасютенко хоча і працює наразі в місті, але вона – людина цілковито сільська. Народилася в селі у родині хліборобів, змалечку працювала на землі. Та й трудову біографію Тетяна Миколаївна розпочала в місцевому радгоспі села Шевченкове. Тоді ж, у 2004 році, скористалася наявною можливістю та подала заявку на отримання в межах земель запасу у власність невеличкої земельної ділянки на самій околиці Шевченкового (але – за його межами), в якихось 300-400 метрів від свого обійстя.

Тетяна Герасютенко.

10 травня 2006 року, на підставі розпорядження Жовтневої районної державної адміністрації, Т.М. Герасютенко отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,80 га, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства. При цьому ділянці було присвоєно відповідний кадастровий номер.

Протягом багатьох років Т.М. Герасютенко висівала на власній землі різні культури – здебільшого зернові та картоплю. Здавалося б, 80 соток – ділянка геть невеличка, проте і вона була в пригоді селянській родині, адже за допомогою власноруч вирощеної продукції й самі себе забезпечували продуктами харчуваннями, і заготовляли корми для свійської худоби. Родина – геть небагата: Тетяна Миколаївна сама виховує неповнолітню доньку, з нею такою проживає мати-пенсіонерка.

Та розмірений темп сільського життя-буття був порушений восени 2019 року. Тетяна Герасютенко та її мати Любов Кіра з подивом та обуренням спостерігали, як на їхню землю 30 вересня заїхав чужий трактор та почав здійснювати оранку грунту. Законна власниця земельної ділянки викликала поліцію, аби та розібралася з фактом самозахвату ріллі. Але люди в погонах лише розвели руками: як повідомили правоохоронці за наслідками перевірки, земля належить… уже іншій людині, причому ще – з 2016 року.

Було нашим – стало вашим

Хто ж виявився цим «щасливчиком»? І яким чином земля «перекочувала» до іншого власника без згоди попереднього володаря, який і гадки про це не мав?.. До того ж, здається, право власності в нашій країні є непорушним. Але то – тільки так здається…

– Поблизу моєї земельної ділянки, – розповідає Т. Герасютенко, – свого часу розміщувався колишній радгоспний млин. Після розпаду господарства його викупив Самір Оруджев. Це – не наш житель, знаю лише, що він мешкає в Миколаєві, а працює в прокуратурі. Самір розвив бурхливу діяльність – влаштував на цій території автомобільний сервіс, став розводити велику рогату худобу. Наші ділянки межували, тож він чудово знав, що це саме моя земля. Відтак у 2016 році Оруджев приїхав до нас і запропонував: мовляв, він хоче забрати нашу земельну ділянку, а нам знайде цілий гектар, але – десь в іншому місці. Ми відмовилися, бо земля розташована неподалік від мого будинку, тож я і не планувала господарювати десь в іншому місці.

У 2017 році Тетяна Герасютенко від сільського голови дізналася, що на земельні ділянки потрібно робити витяг з Державного земельного кадастру (ДЗК).

– Задля цього довелося спочатку замовити землевпорядну документацію, – каже Т.М. Герасютенко. – Я на 100 відсотків була впевнена, що моя земельна ділянка розташована саме там, де я господарюю ось уже півтора десятка років.

Після виготовлення технічної документації Тетяна Миколаївна отримала витяг з ДЗК про земельну ділянку, а згодом у державного реєстратора в Шевченківській сільській раді зареєструвала право власності на нерухоме майно. І, як ні в чому не бувало, продовжувала ще три роки користуватися власною ріллею – сіяти, обробляти, збирати врожай. Аж поки восени 2019-го жінка не дізналася: її земля – вже, виявляється, не її земля.

Працівники сільської ради разом із Тетяною Герасютенко за допомогою комп’ютера зайшли до Публічної кадастрової карти України, де побачили: земельна ділянка Герасютенко з відповідним кадастровим номером розташована в декількох кілометрах від села. Як висловлюється Тетяна, це «у чорта на куличках» – ні дістатися нормально польовими дорогами, та й на дорогу потрібно витратити чимало часу. «Хто перемістив мою землю в інше місце, адже я її отримала саме тут, одразу за селом?»  – обурюється Тетяна Миколаївна.

Мовчав… три роки

Із тієї ж Публічної кадастрової карти стало зрозуміло: на місці земельної ділянки Герасютенко та поряд розмістилися дві земельні ділянки, кожна площею два гектари. Як потім з’ясує Тетяна Миколаївна, на них ще в 2016 році оформили документи Самір Оруджев та його дружина. До речі, про свої права нові землевласники заявили Тетяні Герасютенко лише через три роки після набуття прав власності. Це, принаймні, дуже дивно і наштовхує на припущення щодо сумнівності подібної оборудки з точки зору закону.

Отже, пан Оруджев таки добився свого. Але яким чином?

Тетяна Герасютенко.

Насамперед варто зазначити, що у Державному акті, що його мала на руках Тетяна Герасютенко, був указаний план меж земельної ділянки з даним кадастровим номером. Але за допомогою цього плану зрозуміти, де саме розташована земельна ділянка, достеменно неможливо, адже в «Опису меж» лише зазначений пункт А:«землі запасу». Це й не дивно, адже на час отримання земельної ділянки у власність сусідів у Т. Герасютенко ще не було.

Слід зауважити, що моменту видачі Державного акта на землю передував процес виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки на землю в натурі (на місцевості). Саме цей проєкт і мав містити точне географічне місцезнаходження землі, із занесенням відповідної інформації до кадастру. Оскільки в 2006 році електронного ДЗК ще не існувало (він запрацював лише з 2013-го),то відповідні дані мали бути зберігатися у паперовому вигляді. Відповідно державний кадастровий реєстратор у 2016 році мав переконатися – як за допомогою Публічної кадастрової карти України, так і перевіривши паперові носії, що на даному місці розташована земельна ділянка, котра належить Герасютенко. Відтак Оруджевим у розміщенні їхньої землі саме на цьому місці потрібно було відмовити.

Але цього зроблено не було. Чому ж?

У відділі у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області листом № 290/139-19 за підписом Марії Чупкіної повідомили, що «фонд документації із землеустрою, що ведеться на місцевому рівні, не містить відповідної документації із землеустрою. Тобто встановити фактичне місцезнаходження земельної ділянки, яка проектувалася до відведення Герасютенко Т.М., згідно згаданого Державного акта неможливо».

Службова недбалість чи злочин?

Далі у листі повідомляється, що відділ звернувся до Шевченківської сільської ради і отримав відповідь: відповідно до наданих графічних матеріалів фактичне місцезнаходження земельної ділянки Т.М. Герасютенко є частиною іншої земельної ділянки.

Отже, «вимальовується» така собі «схема»: Самір Оруджев, переконавшись, що в електронному Державному земельному кадастрі станом на 2016 рік інформація про наявність поблизу його землі ділянки, що належить Тетяні Герасютенко, була відсутня, подав заявки на отримання землі під особисте селянське господарство – на себе та на дружину. У Держгеокадастрі ж «первічна» технічна документація на ділянку Герасютенко якимось дивним чином «загубилася», і там залюбки виконали прохання простого трудівника прокуратури отримати земельні ділянки в зручному для нього місці. Унаслідок чого виявилися порушеними права громадянки України Тетяни Герасютенко, яка, працюючи медпрацівником, не має ані впливових зв’язків, ані великих грошей.

Що це була – службова недбалість чи злочин? Відповідь на це запитання редакція нашої газети сподівається отримати, направивши публікацію на реагування у відповідні інстанції. Зазначимо тільки, що сама потерпіла спромоглася знайти «первічну» технічну документацію на землю. Але чому цього не зробили працівники Держгеокадастру?

А що порадили Тетяні Герасютенко у самому Держгеокадастрі? Там нагадали, що подібні суперечки мають вирішуватися в судовому порядку. Якщо, звичайно, сторони не домовляться «мирно».

Журналіст «РП» також побував у землевпорядних організаціях, котрі розробляли технічну документацію як Тетяні Герасютенко у 2017 році, так і Саміру Оруджеву роком раніше. До речі, всі ці «контори» зручно розмістилися на першому поверху тієї самої будівлі, де здійснює свою діяльність Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області.

Разом із мамою Тетяни Герасютенко, Любов’ю Кірою, ми завітали до офісу тієї організації, де робила землевпорядну документацію на земельну ділянку її доньки. Жінка, що сиділа за столом, без дозволу директора, та ще й на диктофон, спілкуватися категорично відмовилася. Натомість панянка усе ж повідомила, що нібито нове місцезнаходження земельної ділянки було узгоджено з клієнткою. Хоча і Любов Кіра, і Тетяна Герасютенко категорично це заперечують! Нічого подібного не було, тож вони і надалі продовжували користуватися своєю земельною ділянкою.

Згодом з нами зв’язався директор землевпорядної фірми. Станіслав Шубович зазначив, що його підлеглі навіть теоретично не мали можливості «нанизати» земельну ділянку Герасютенко на її «законне» місце, адже на момент розроблення землевпорядної документації у 2017 році за цими координатами вже була розташована інша земельна ділянка. Це справді так, але чому ж, по-перше, про це не повідомили Тетяну Герасютенко? А по-друге, чому її ділянку «перекинули» зовсім в інше місце, за декілька кілометрів від її законного місця?.. До того ж, за наявною інформацією, ця земля перебуває у власності пайовиків села.

Петро киває на Івана…

«Ви зверніться до Віталія, це він розробляв проект відводу земельної ділянки у 2016 році. Там спочатку помилився Держгеокадастр, коли виділяв ці землі в тому місці, де земельна ділянка вже була виділена. Тож Віталій не винуватий, бо йому Держгеокадастр надав і наказ, і викопіювання», – зауважив Станіслав Євгенович.

Ми зателефонували і до Віталія Геніха, який повідомив, що після 20 січня він буде на роботі, і до нього приїде пан Оруджев, який начебто погодився відмовитися від прав на 80 соток землі.

Але після оговореної дати нам зателефонувала Любов Кіра і повідомила, що цього не сталося. Ми попередньо домовилися з паном Віталієм про час і місце зустрічі, але коли зайшли до нього в кабінет, то він спантеличив: на диктофон з вами не спілкуватимуся! Та й взагалі, додав В. Геніх, він тут уже… не працює. Це неабияк здивувало, адже не встиг журналіст закрити за собою двері, як Віталій зручно вмостився за робочим столом та розпочав… прийом чергового відвідувача. Отакої!

Ми також зв’язалися і з Саміром Оруджевим, аби отримати його коментар з приводу конфліктної ситуації.

– Я ж собі землю не виділяв, – сказав С. Оруджев. – Я звернувся до Держгеокадастру по земельну ділянку, і мені виділили землю там, де не зайнято. Тож моєї провини тут немає. Ну, нехай подають на суд. Як суд вирішить, так і буде. Нехай тільки мені повернуть мої витрати з рекультивації земельної ділянки.

– Віталій Геніх мені сказав, що Ви готові мирно врегулювати це питання…

– Вірите, але цього Віталія я навіть в обличчя не знаю. Може, це той хлопець, що робив проект? Але я нічого подібного нікому не казав.

Не знаємо, як було насправді, але зрозуміло, що хтось із двох панів говорить неправду. Проте, як би там не було, достеменно відомо одне: за таких обставин потерпіла сторона тепер повинна звертатися до суду, аби відстояти свої порушені недбалими (чи злочинними?) чиновниками права. Редакція дуже сподівається, що правоохоронні органи, реагуючи на публікацію в «РП», з’ясують імена цих «невідомих героїв» та нададуть їм належне – у чіткій відповідності до букви і духу Закону.

Андрій ТЮРІН
Фото автора

Тетяна Шакунова, Шевченківський сільський голова:

– На той момент землями поза межами села розпоряджалася не сільська рада, а Держгеокадастр. Тож до нас С. Оруджев навіть не звертався з приводу отримання земельних ділянок.

Ольга Олянич, державний реєстратор, Шевченківська сільська рада:

– Я зареєструвала лише речові права на земельну ділянку, але її місцезнаходження, площу та інші параметри здійснює Держгеокадастр. Отже, вони реєструють землю, ми – права.

Хто винен у даній ситуації? Я впевнена, що це і землевпорядна організація помилилася, і той, хто заносив до Земельного кадастру. Попередньо в Держгеокадастрі мали видати наказ про виготовлення землевпорядної документації, а до того наказу мали додати точне викопіювання місця, на якому розміщується земельна ділянка.

Сергій Ляшко, мешканець с. Шевченкове:

– Багато років земельна ділянка оброблялася родиною Тетяни Герасютенко, і про це всі в селі знали. Може, і я скоро приїду на своє поле, а воно вже не моє? Бо я також маю на руках лише державний акт на землю.

Микола Лялька, мешканець с. Шевченкове:

– Людина працювала в колгоспі, тривалий час користувалася своєю земельною ділянкою. А хтось інший мовчки взяв і приватизував її. Це – рейдерство.

Добавить комментарий