ГУРТОЖИТКИ: в жахливих умовах та під загрозою виселення

82-річний Анатолій Матвійович Пухалевич з’явився на порозі нашої редакції мало не зі сльозами на очах. Помітно хвилюючись, заслужений ветеран, який має 52 роки трудового стажу в галузі будівництва, з обуренням мовив: через деякий час він може перетворитися на безхатченка…

Завдали страждань ветерану

Хто ж завдав таких душевних страждань літній людині, котра все своє життя плідно та сумлінно працювала на благо своєї Батьківщини – будувала колгоспні ферми та інші приміщення, автодороги та житлові будинки для трудівників села?

А.М. Пухалевич.

– Я ось уже понад чверть століття проживаю в гуртожитку за адресою: м. Миколаїв, проспект Миру, 22. Мешкаю в одній-єдиній маленькій кімнаті, що її отримав від сільбуду при переїзді до Миколаєва, – розповів А.М. Пухалевич. – Якось улітку, перед виборами до Верховної Ради 2019 року, почав шукати свій паспорт – з тим, щоб реалізувати своє конституційне право з вибору народного депутата. Шукав-шукав, але так і не знайшов. Спочатку думав, що я документ десь поклав, а потім забув. Але, оскільки так і не знайшов, то за декілька місяців звернувся до міського Департаменту з надання адміністративних послуг.

Пенсіонер відзначає, що в Департаменті спрацювали професійно – у стислі строки підготували всі необхідні документи для поновлення паспорта. Залишилася, здавалося б, дрібничка: витребувати з місцевого житлово-комунального підприємства – а його функції в даному випадку виконує ДП «Житлобуд» – спеціально завірену форму, яка б підтверджувала, що Пухалевич справді проживає в даному гуртожитку.

– Але тут і почалися проблеми, – каже Анатолій Матвійович. – Директор ДП «Житлобуд» Діана Савчук категорично відмовилася підписувати форму та ставити на ній печатку. Попри те, що я з відповідною заявою звернувся до неї ще 30 листопада, станом на 11 січня 2020 року я навіть не отримав письмової відповіді на своє звернення!

Зауважимо, що це грубе порушення Закону про звернення громадян з боку посадової особи. Адже, згідно з даним законом, громадянин має право отримати письмову відповідь на своє звернення у термін не більше одного місяця від дня його надходження.

Чому ж так сталося?

– Сусіди мені так прямо і сказали: вона тобі без хабара жодного підпису не поставить, – гірко зазначає пенсіонер. – А чому я повинен платити за те, що відповідальна особа не бажає виконувати покладені на неї обов’язки?

«Тускле» життя у сучасному «гетто»

Журналіст «РП» побував у вищезгаданому гуртожитку, аби на місці детальніше розібратися у ситуації. Тим паче, що пенсіонер поскаржився на жахливі житлові умови у гуртожитку, який збудували понад півстоліття тому.

Слід одразу підкреслити: п’ятиповерхова цегляна будівля справляє гнітюче враження. Замазані наспіх тріщини, напівзруйновані іржаві водостічні труби та сліди потьоків від вологи на стінах, пошкоджені елементи фасаду будівлі й справді не налаштовують на мажорний лад. А варто було лише перетнути також «щербатий» поріг під’їзду, як зсередини на мене тхнуло стійке «амбре» із затхлості, тютюнового диму, старих меблів та ще бозна-чого… Мало приємного я побачив і у напівтемному коридорі третього поверху, на якому мешкає Анатолій Матвійович. А може, і добре, що дві тусклі лампочки (на весь поверх!) приховували все жахіття життя у гуртожитку – і бруд, і облізлий лінолеум, і такі ж подерті стіни. А «вишенькою на тортику» став загальний туалет третього поверху. Тут немає не тільки унітазу, а й навіть бачка з водою! Тож користувачі цього так званого санвузла (а санітарією тут, що називається, і не «пахне») змушені носити відра з водою, аби змити за собою. І це в XXI столітті в європейській країні!

«Зручності» без зручностей.

Я не знаю достеменно, який вигляд мають гетто для афроамериканців чи індіанські резервації. Але чомусь складається стійке припущення, що умови перебування там набагато кращі, ніж у миколаївському гуртожитку за адресою: проспект Миру, 22.

І лише зайшовши до кімнати А.М. Пухалевича та деяких інших мешканців гуртожитку, можна бодай тимчасово зітхнути із полегшенням. Адже самі люди створили більш-менш людські умови у своїх кімнатах.

До речі, побачивши журналіста, з різних помешкань почали виходити люди та скаржитися на роботу ДП «Житлобуд» та його керівниці Діани Савчук. За словами мешканців, з ними начальниця підприємства поводиться грубо та зверхньо, і звинуватили ледве не у намаганні захопити їхні оселі! Мовляв, робиться все це неподобство під цілком пристойним «соусом» по укладенню нових договорів найму житла.

Договори… на вулицю?

– А навіщо робити ці договори? – взяла слово вже немолода жінка, яка представилася Тетяною Анатоліївною. – Адже у нас є і ордери на житлову площу в цьому гуртожитку, і безстрокові договори. Нам же нав’язують договори всього на один-два роки. А потім що – перебиратися жити на вулицю?..

– Я запитувала у Савчук, на який термін вона укладає договори найму. Виявилося, що від року до п’яти, – долучається до розмови ще одна жителька гуртожитку, Наталія Анатоліївна. – Я уточнила – а за яким принципом визначатиметься строк дії договору? На що отримала відповідь – «буду дивитися по людях». Мабуть, хто скільки дасть?..

Д.В. Савчук. Фото з відкритих джерел.

Також люди поскаржилися: коли в березні минулого року Діана Савчук обійняла посаду директора ДП «Житлобуд», то чи не перше, що вона зробила на цій посаді, – це підвищила втричі квартирну плату до рівня 3,39 гривні за квадратний метр.

Зважаючи, що в гуртожитку майже нічого не робиться, а стан тієї ж каналізації катастрофічний (постійні протікання та сморід у підвалі), то мешканці цілком слушно задаються питанням: а на що витрачаються зібрані з них кошти? Тим паче, що у житлово- комунального підприємства налічується великий борг як перед працівниками, так і перед «Миколаївкомунтрансом» – підприємством, що здійснює вивезення сміття.

Звичайно, у такому стані речей винні й попередні керівники, і власник гуртожитку. Проте обурення у людей викликав і той факт, що у складовій «свіжого» побудинкового тарифу близько третини становить така послуга, як «Освітлення місць загального користування». Оскільки ж освітлення у коридорах здійснюється за додаткові кошти самими мешканцями гуртожитку – відповідно до показань лічильників, а під’їзди востаннє освітлювалися ще «за царя Гороха», то постає запитання: а куди ж діваються досить-таки великі гроші, що осідають у «нетрях» обслуговуючого підприємства? За деякими підрахунками, йдеться про десятки тисяч гривень, котрі було заплачено за не існуючу послугу з моменту встановлення нового тарифу.

Звісна річ, що самі мешканці будинку аж ніяк не хочуть і надалі миритися з тим неподобством, що коїться в їхньому будинку. Але, як виявилося, від намагання до реалізації – ціла прірва. І ось чому.

Річ у тім, що власником гуртожитків, що перебувають в обслуговуванні ДП «Житлобуд», а це також об’єкти по вулицях Листопадовій та 3-й Слобідській, є не місто Миколаїв, а Українська корпоративно-державна корпорація «Украгропромбуд» (керівник – Микола Пашинський). Судячи з усього, корпорація не лише не сприяє поліпшенню матеріально-технічного стану ввірених їй гуртожитків, а й усіляко перешкоджає процесу передачі нерухомого майна до міської комунальної власності міста Миколаєва. Для мешканців це вкрай важливий процес, адже у подальшому вони планують приватизувати власне житло та привести його до цивілізованого стану.

Історія про «вовка», який сторожує «овець»?

А поки триває своєрідне «безвладдя», хтось, мабуть, намагається виловити жирну рибку в каламутній воді. Мешканці стверджують, що за відсутності деяких жителів були зрізані замки на дверях їхніх кімнат, а речі вивезені в невідомому напрямку. За їхніми словами, у списку на виселення – ще не менше півтора десятка осіб. І, як припускають мої співрозмовники, в їхнє житло незабаром вселять вже нових мешканців, причому – «не бєзвозмєздно». Нібито, знову ж таки за чутками, вартість «ордера» становить – від 600 американських доларів і вище, що перекочували у чиюсь кишеню…

Не беремося судити про правдивість цих даних. Але чи буває дим без вогню?..

У листопаді минулого року терпець мешканців гуртожитків, що перебувають на балансі ДП «Житлобуд», увірвався. І вони на загальних зборах з вирішення наявних проблем обрали членів ініціативної групи. Одна з активісток, Наталія Торопова, розповідає:

– У нашому гуртожитку по проспекту Миру, 22 живуть лише миколаївці. Тут ми працюємо, платимо податки. Але з будь-якого нагального питання ми змушені звертатися аж до Києва, адже там знаходиться власник житла. А відколи навесні 2019 року директором призначили Діану Савчук, почалася справжня катастрофа. Вона «пролетіла» по всіх поверхах гуртожитку із цигаркою в зубах, на всіх накричала та пригрозила, що виселятиме всіх, хто, за її словами, проживає незаконно.

За словами жінки, такими незаконними мешканцями можуть стати чи не 99 відсотків сьогоднішніх мешканців гуртожитків. Адже тих, хто колись працював у системі агробудів, залишилися одиниці, серед них, до речі, і Анатолій Пухалевич. Натомість тепер у гуртожитках здебільшого мешкають діти та онуки «перших поселенців», а також інші люди, що вселилися протягом останніх десятиліть. Звичайно, що із об’єктивних та суб’єктивних причин далеко не у всіх на руках є документи на користування житлом. Цим, вочевидь, і намагаються скористатися ласі на легку наживу особи.

А всім іншим що – збирати валізи та на вулицю?..

Порушила Наталія Іванівна і питання прибудинкового тарифу:

– Так, раніше тариф був надто замалий, і ми готові платити більше. Але при цьому всі мають розуміти, на які саме цілі і в яких обсягах витрачаються гроші. До прикладу, той же двірник у кращому випадку замете хіба доріжку, і то не регулярно. Далі вже прибираємо та наводимо лад поблизу будинку вже ми самі. А де діваються кошти, що стягуються на освітлення у під’їздах?..

Наталія Торопова проводить для мене і «екскурсію» власною квартирою. І хоча в оселі стараннями хазяйки цілком затишно та красиво, загальне позитивне враження псує грибок, що утворився на стінах її кімнати. А все тому, що ззовні будівлі вода через фактичну відсутність нормальної системи водостоків після дощів стікає по стінах.

– А найсмішніше у всій цій історії те, – гірко додає Наталія Торопова, – що Діана Савчук є ще керівником якогось товариства із… захисту прав мешканців гуртожитків.

Чи не нагадує вам, шановні читачі, ця історія ситуацію, коли вовка призначили сторожувати овець?..

За найменшу провину – розірвання угоди

За словами члена ініціативної групи, людям наразі нав’язують «драконівські» договори найму житла, що можуть позбавити їх даху над головою за найменшу провину. Викликає подив і те, що їм пропонують для підпису примірник договору з порожніми графами – таку собі «пустишку». Скажімо, не вказаний строк дії договору (п. 4.1). То, виходить, туди можна вписати будь-які цифри?! А пунктом 2.1.7 чорним по білому написано, що «після припинення дії цього договору наймодавець має право зняти з реєстрації наймача та членів його сім’ї».

Отже, минув термін дії договору найма, і – до побачення? Чи все – карати чи милувати – вирішує всемогутній директор «Житлобуду»?

Цікаво, як все це корелюється зі статтею 47 Конституції України, яка декларує, що кожен має право на житло?

До речі, строк дії договору може закінчитися навіть набагато раніше, ніж вказано у пункті 4.1. Адже підставою для дострокового звільнення приміщень може бути навіть… скоєння адміністративного правопорушення (п. 4.2.3).

Що таке адміністративне правопорушення? Скажімо, людину визнали винною у перевищенні швидкості, або ж у тому, що він спересердя у скандалі із сусідом мовив гостре слово. І за такі «великі» гріхи – також у категорію бомжів?!..

Конституція України
Стаття 47. Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Підставою для припинення дії договору є й те, що «мешканець фактично не проживає більше місяця, винятком є знаходження на лікарняному» (п. 4.2.5). А тепер припустимо, що людина відбула у відрядження за місцем роботу в іншу область чи навіть країну терміном на 32 дні. Отже, і така особа має шанс автоматично потрапити до «класу» безхатченків?

Одне слово, на наше переконання умови договору найму є надто дискримінаційними щодо мешканців гуртожитку, відтак аж ніяк не сприяють реалізації конституційних прав громадян на житло.

Між іншим, Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» чітко регламентовано, що забороняється виселяти мешканців гуртожитку, які фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу, без попереднього надання їм (їхнім сім’ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей (виділено нами. – Ред.), крім випадків, коли будинок визнано аварійним.

Мешканці борються за свої права

Утім самі мешканці гуртожитків не сидять склавши руки, а продовжують відчайдушно боротися за свої права та інтереси. За дорученням загальних зборів члени ініціативної групи подали судовий позов до власника – корпорації «Украгропромбуд» – з вимогою передати житло на баланс міста Миколаєва. Також у процесі – виготовлення ініціативною групою нового технічного паспорта на будинки, адже протягом останніх десятиліть фактично відбулося чимало перепланувань житлових приміщень і вони не відповідають початковій технічній документації.

– Були ми і в приймальні Президента, і в корпорації «Украгропромбуд», де попросили замінити керівника на адекватного, не заплямованого корупційним минулим (Про це – далі. – Ред.). На словах нас підтримали і запевнили, що зі свого боку сприятимуть передачі гуртожитків до міської комунальної власності. Але згодом у відзиву на наш судовий позов… попросили закрити судову справу через відсутність предмету спору, – з обуренням зазначає Н. Торопова. І додає: – Таким чином не було виконано рішення сесії Миколаївської міськради про передачу всіх гуртожитків на баланс міста. Відтак люди і надалі живуть у жахливих умовах, та ще й під загрозою виселення.

У корпорації «Украгропромбуд» не завважили за потрібне й поміняти директора ДП «Житлобуд». І це – попри те, що вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 6 грудня 2013 року фахівця із житла в СП «СКП «Гуртожиток» було визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. І ст. 190 («Шахрайство»), ч. 4 ст. 27 – ч. 2 ст. 369 КК України («Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі»). А предметом злочину стало вимагання хабара – 2 тисяч доларів США – від однієї з мешканок гуртожитку за сприяння в приватизації житла.

За наявними даними, цією особою якраз і була Діана Савчук. Діану Василівну було оштрафовано на певну суму. А через деякий час її призначили директором житлово-комунального підприємства!

Як вам така боротьба з корупцією?!.. Чи комусь конче знадобилися «унікальні здібності» нашої героїні?

Коли я нагадав Діані Василівні про цей не вельми приємний факт з її трудової біографії, то вона лише якось невпевнено пробурмотіла:

– Нічого немає… там не було задокументовано факт… але суддя вирішив… для порядку. Я заплатила штраф і пішла працювати в іншу сферу. А справи в реєстрі немає, бо це не кримінальне провадження.

«Свята», що затягнулися

Щодо інших «звинувачень» на свою адресу, які пролунали з вуст мешканців гуртожитку, то Діана Василівна визнала: так, з боку ДП «Житлобуд» порушено Закон України «Про звернення громадян» у частині строків надання відповіді громадянам. Цей «негаразд» Діана Василівна пояснила тим, що… не було юриста, і лише нещодавно його зараховано на роботу. Також, виправдовуючи таке значне зволікання, пані Савчук поскаржилася на… затяжні свята. І це при тому, що відповідь заявнику мали надати впродовж місяця з дня надходження його заяви, тобто до кінця грудня 2019 року. Тож до чого тут свята?..

Наталія Коробова, мешканка гуртожитку:
– Ми цей договір найму показували багатьом юристам та адвокатам, зокрема у міськвиконкомі. Всі кажуть одне: це – нісенітниця, в жодному разі не підписуйте ці договори в такому вигляді. Звичайно, їй вигідно щемити мешканців гуртожитків, передусім нижніх поверхів. Мені, наприклад, сказала, що я мешкаю… в буфеті.

Зрештою, хіба це проблеми пересічних громадян, того ж 82-річного Анатолія Пухалевича? Адже закон є закон, і його потрібно виконувати за будь-яких обставин.

Ба більше. Директорка «Житлобуду» перейшла у своєрідну «контратаку», звинувативши пенсіонера у тому, що той нібито фактично не проживав у своїй кімнаті. На підтвердження своїх слів Діана Василівна продемонструвала якісь акти, що їх підписали працівники «Житлобуду». Тож виникає ще одне запитання: чи мають документи, підписані лише зацікавленими особами, юридичну цінність вищу, ніж вартість паперу, на якому були написані?

Також Д. Савчук послалася на якусь комісію, яка нібито визнала законність договорів найма житла, що їх пропонують підписати мешканцям будинків. «Я – нове підприємство, а не «Будівельник» (колишній балансоутримувач гуртожитків. – Ред.), – грізно зазначила пані директорка. – І зі мною договорів немає!».

За словами Діани Савчук, власник в особі корпорації «Украгропромбуд» затвердив форму договорів.

– Однак, – заперечую, – даний договір значно обмежує конституційні права громадян.

– Це – типовий договір, – парирує моя співрозмовниця, – і нічим не різниться від того договору, що його пропонує держава.

Тож, аби переконатися в цьому, ми звернулися по коментарі до юристів Миколаївської міської ради. Один із них, вивчивши запропонований проект договору, повідомив, що насправді типового договору для гуртожитків, що перебувають у власності підприємств, не існує. Тож умови договору найму визначаються наймодавцем. І підписантом потрібно дуже ретельно вивчати всі нюанси, аби не вскочити в халепу. Але у будь-якому разі виселення з житла має відбуватися за рішенням суду, а примусове виконання судового вердикту – виконавчою службою із залученням органів правопорядку.

Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»
Стаття 19. Забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, які були на правових підставах вселені в гуртожиток і фактично проживають у гуртожитку, без попереднього надання їм (їхнім сім’ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
У тому числі забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, стосовно яких триває спір щодо підстав їх вселення у гуртожиток та/або підстав їх фактичного проживання у гуртожитку, – до вирішення спору в досудовому або судовому порядку відповідно до статей 25 і 26 цього Закону.

При цьому юрист назвав абсурдом деякі пункти договору, наприклад, щодо дострокового припинення його дії у разі адміністративного порушення з боку мешканця гуртожитку. Нонсенсом наш співрозмовник вважає і те, що мешканці гуртожитків сплачували за неіснуючу послугу, відтак, припустив юрист, тут є широке поле діяльності для правоохоронних органів.

Тож позаяк крапку в цій історії не ставимо. «РП» і надалі стежитиме за розвитком подій та інформуватиме про це своїх читачів.

Андрій ТЮРІН
Фото автора і з архіву мешканців гуртожитку

Добавить комментарий