Як прикарпатці степову Трою освоювали

У Миколаєві представлено підсумки досліджень, які підтверджують несподіваний слід в історії відомого городища.

Про унікальну пам’ятку Дикий Сад, знайдену в центрі Миколаєва, писав «Урядовий кур’єр». Це місто людей кіммерійської епохи Білозерської культури, про яке згадував Геродот. Стародавнє городище існувало з середини ХІІІ до початку Х сторіччя до нашої ери, тож воно старіше за відому грецьку колонію Ольвія, яка також розташована на Миколаївщині. Це єдине чорноморське місто ремісників і водночас місто-порт часів Трої, тому Дикий Сад часто ще називають степовою Троєю.

Епоха бронзи в центрі міста

Регулярні археологічні дослідження Дикого Саду ведуть з 1990 року, хоч саму пам’ятку виявив археолог Феодосій Камінський ще у 1927-му. Саме останні роки стали знаковими для миколаївського Дикого Саду. Завдяки підтримці міської влади і внесенню унікальної пам’ятки до програми збереження культурної спадщини, вже третій рік поспіль надають кошти на дослідження городища і його музеєфікацію. За ці роки виконано великий обсяг робіт: розчищено територію, пам’ятка набула експозиційного вигляду, відкривають для досліджень нові об’єкти.

У майбутньому створять музей просто неба, що дасть змогу і миколаївцям, і туристам дізнатися більше про раритетну місцевість. На археологічний сезон‑2019 у Дикому Саду бюджет міста надав 575 тисяч гривень. Археологи вкотре не підвели і по завершенні сезону розповіли про нові цікаві знахідки й висновки, які ці знахідки підтверджують.

Цей рік став 25-м сезоном розкопок для Кирила Горбенка, керівника археологічної експедиції, наукового співробітника охоронної археологічної служби України Інституту археології НАН України. Науковець каже, що не перестає дивуватися відкриттям у Дикому Саду. Цього сезону вивчено три об’єкти: два майданчики з господарськими ямами різної функціональності й приміщення із залишками кладок.

Цьогорічні дослідження ще раз підтвердили, що структура городища Дикий Сад відповідає класичному поняттю urba, тобто «місто». Саме ж городище стало стратегічним центром півдня нинішньої території Українизавдяки функціонуванню господарських приміщень-сховищ, ремісничих майстерень і системі укріплень, що гарантували захист з усіх боків. Існував тут і певний соціально-політичний устрій, про що свідчить своєрідна агора – майданчик для зібрань.

Здійснювали в городищі й різноманітні релігійні ритуали. Поселення епохи бронзи збереглося в самому центрі сучасного Миколаєва. Науковці передбачають, що кордони городища охоплювали набагато більші території, ніж ті, де тривають розкопки.

Кирило Горбенко вважає, що неподалік дослідженої території є некрополь, імовірно, нині там сквер біля університету. Дійшли вчені й такого висновку: на протилежному березі Інгулу, вірогідно, існував своєрідний Дикий Сад‑2 як форпост, який закривав входи на територію сучасної України. А з огляду на велику кількість предметів із бронзи на поселенні є вірогідність, що до Дикого Саду в пошуках руди (поряд Криворізький басейн) дісталися вихідці з Прикарпаття. Миколаївський Дикий Сад, що на правому березі Дніпра, на відміну від лівобережного, відчував здвиг культур, коли і з заходу, і зі сходу на нього тиснули інші поселення людей. Тому це городище вздовж узбережжя Інгулу було особливим.

Знайдені цього року артефакти доводять, що Дикий Сад був доволі розвиненим ремісницьким центром півдня України.

Нові артефакти, нові перспективи

Археологічні дослідження цього року тривали з вересня по листопад, досліджено 184 квадратні метри території пам’ятки. Під час розкопок стало можливим дослідити велику площу південної частини цитаделі Дикого Саду. Вивчали не лише заповнення приміщень, а й територію між ними. Так відкрито нові археологічні об’єкти (ритуальні стовпи та господарські ями), уточнено розташування археологічних об’єктів. Науковці краще зрозуміли будівельні особливості житлових та господарських споруд, здобули нові знання про побут стародавнього поселення.

Щодо артефактів, які археологи вийняли з тисячолітніх товщ, то серед них ті, які підтверджують висунуті гіпотези й висновки. А є й абсолютно унікальні, яких у цій місцевості не знаходили. Серед знахідок цього року – кам’яні антропоморфні стели, астрагали з обробленими поверхнями, фрагменти керамічного посуду, кам’яні зернотерки, кістяні лощила для оброблення шкур, керамічний веретенний блок, бронзове шило. Усі ці артефакти доводять, що Дикий Сад був доволі розвиненим ремісницьким центром півдня території нинішньої України.

Із цікавинок, за словами Кирила Горбенка, – керамічне прясельце незвичної форми, що більше нагадує колесо. Усього їх знайдено 12, але це нове. Тож і нові дані й приводи для наукових роздумів. Бронзове шило в поганому стані, проте сподіваються, що зуміють надати йому нормального вигляду. Це 85-й бронзовий предмет колекції Дикого Саду. Не всяка культура похвалиться такою колекцією бронзових артефактів.

«До речі, можемо казати, що Дикий Сад – це окрема культура, – пояснює Кирило Горбенко. – Він розрісся до власної колекції та власного іменування».

Є серед знахідок і традиційні знаряддя, які застосовували для рибальства, одного з основних занять містян, – кам’яні якорі та грузила. Достеменно відомо, що в ті часи рибка на гачок потрапляла чимала: соми, коропи та осетри під кілька метрів завдовжки. Докази – кістки рибин, знайдені на території городища.

Найбільш знаковими цьогорічними артефактами археологи вважають роговий псалій із трьома отворами (елемент кінської вузди) і крем’яний серп. «Сірого кременю на навколишніх землях немає, – стверджує Кирило Горбенко. – Отож є припущення, що його привезли з Карпат. Псалії ми й раніше знаходили. Але цей незвичний – зроблений з рогів оленя або сайги. Він більш витончений, ніж ті, що ми вже виймали».

Усі ці знахідки й висновки доводять: Дикий Сад – не пересічне городище, яких чимало вздовж Дніпра, Пруту, Дунаю, Дністра. Це центр стародавньої культури, жителі якої обрали вигідне географічне розташування, близькість до сировинної бази, потурбувалися про безпеку від зовнішніх ворогів. Нагадує сьогодення, коли слід дбати і про туристичну привабливість краю, і про економічний розвиток, і про захист від агресора, який поруч.

В археологів і міської влади, від імені якої опікується городищем відділ охорони культурної спадщини, планів чимало. Облаштувати прилеглу до городища територію, розмістити на розкопках фундаментальні інформаційні блоки, світлини артефактів, які спонукали би туристів завітати до Миколаївського краєзнавчого музею, зробити лапідарій (музей каменів). Звісно, величезне бажання науковців та влади – все це надбання оцифрувати. Усе їм під силу. І Геродот був би не проти.

Олена ІВАШКО, «Урядовий кур’єр»

Добавить комментарий