ДЛЯ ДИТИНИ – на терезах реформ

Півтора року тому наша газета вже розповідала про конфлікт, що розгорівся довкола Миколаївської спеціальної загальноосвітньої школи № 3 Миколаївської обласної ради (МСЗОШ‑інтернат № 3). Нагадаємо: тоді стало відомо про наміри чиновників об’єднати два обласні спеціальні заклади – шляхом переведення вихованців із «третього» інтернату – у «другий». І хоча наразі в країні, відповідно до європейських норм та стандартів, розпочато процеси деінституалізації (зменшення відсотка інтернатних закладів та надання переваги іншим формам соціалізації), такі наміри влади викликали бурхливу реакцію колективу та батьків (опікунів) дітей, що навчаються та виховуються в школі-інтернаті № 3. А нещодавно до редакції «РП» надійшло колективне звернення від працівників Миколаївської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату № 3, в якому нас попросили провести незалежне журналістське розслідування стосовно даної теми.

Тривожний лист до редакції

Насамперед у своєму листі колектив закладу повідав про трагічний поворот у долі трьох малолітніх братів, в яких у серпні цього року помер опікун – бабуся. Оскільки родичів, котрі могли бодай тимчасово взяти хлопців під свою опіку, знайти не вдалося, то сиріт забрали до Миколаївського центру соціально-психологічної реабілітації дітей (народнаназва – притулок для дітей). Слід сказати, що перед тим один із хлопчиків навчався у «звичайній» загальноосвітній школі, а двоє його братів – саме у МСЗОШ‑інтернаті № 3, причому перебували вони тут ще з 2015 року.

«У телефонній розмові від працівників служби у справах дітей Заводського району нам стало відомо, що дітей до нашої школи повертати не збираються, а влаштовують до Миколаївської спеціальної школи-інтернату № 2, і це рішення Руденко Н.В. – завідувачки сектора з питань інклюзивної освіти, діяльності інклюзивно-ресурсних центрів та інтернатних закладів управління освіти та ресурсного забезпечення, яка прикривається рішенням виконкому (бо тільки за направленням департаменту виконком приймає рішення). А про психологічний стан дітей ніхто не замислюється, їх думку та бажання не враховують. Дане рішення може призвести до невиправних наслідків».

МСЗОШ‑інтернат № 3.

Далі у листі повідомляється, що директор та заступник директора з виховної роботи «третього» інтернату звернулися з даного питання до голови Миколаївської облдержадміністрації Олександра Стадніка, який «дав усне розпорядження щодо повернення дітей до нашого закладу, оскільки хлопці в нас навчаються, і даний заклад функціонує та для них дане оточення є звичним та безпечним середовищем перебування. Але за декілька днів директора нашої школи викликала очільниця департаменту і, у присутності трьох працівників служби у справах дітей Заводського району та Руденко Н.В., повідомила про те, що діти до нашої школи не повернуться».

МСЗОШ‑інтернат № 2.

У зверненні до редакції також говориться, що колективу зі слів батьків та працівників районних служб у справах дітей «стало відомо, що вищезазначені державні службовці дали розпорядження (в усній формі) про те, щоб до кінця року вивести всіх статусних дітей з нашої школи, що призведе до закриття школи. Руденко Надія Володимирівна не направляє до нашого закладу дітей, а до Миколаївської спеціальної школи-інтернату № 2 в цьому році зарахували два перші класи».У зв’язку з цим, роблять висновок автори листа, знову постає питання об’єднання двох спеціальних закладів, «попри те, що спеціальні заклади реорганізуються до 2026 року». Але підписанти – працівники «третього» інтернату – вважають це «злиття» таким, що не відповідає принципам, направленим на соціалізацію, адаптацію та інтеграцію дітей».

«Був як маленький вовчок»

Кореспондент «РП», аби провести незалежне журналістське розслідування, зустрівся і поспілкувався з усіма сторонами конфліктної ситуації, та спершу зустрівся з колективом Миколаївської спеціальної школи-інтернату № 3 й оглянув умови перебування дітей у цьому закладі. Мої співрозмовники висловили обурення з приводу того, що двоє їхні вихованці досі перебувають у притулку, а не повертаються до рідного для них закладу, який став для них другим домом. Та й, за їхніми словами, у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей немає фахівців відповідного напрямку, котрі могли б якнайкраще розуміти братів. До того ж діти на тривалий час опинилися поза навчальним процесом, що також аж ніяк не сприяє їхній подальшій соціалізації.

Зазначимо, що до «третього» та «другого» інтернатів зараховуються справді особливі дітки, які потребують індивідуального до себе підходу. Адже специфіка обох закладів – особливості інтелектуального розвитку дітей.

– Спочатку, – каже соціальний педагог Галина Ковальова, – у Службі із захисту дітей адміністрації Заводського району нам казали: так, це ж ваші учні, відтак середовище для них звичне, безпечне, тому вони повернуться до вас. Потім сказали – ні, не повернуться, бо всі три брати мають бути разом, їх не можна розлучати. Повідомили, що будуть влаштовувати їх до сімейних форм виховання. Але минає два тижні, і до нас надходить уже інша інформація – про те, що дітей нібито влаштовують до школи-інтернату № 2. Тож нам незрозуміло: чому спочатку кажуть, що дітей не можна розлучати, але потім усе одно розлучають, при цьому братів хочуть помістити до «другого» інтернату?

За інформацією моїх співрозмовників, перебування в незвичному середовищі негативно вплинуло на сиріт – «вони стали агресивними, на контакт не йдуть».

Інтернат № 3: той самий «злополучний» туалет.

Як розповіли працівники МСЗОШ‑інтернату № 3, брати потрапили до їхнього закладу в 2015 році, після важкої психологічної травми, викликаної смертю матусі:

«Один із братиків був, як маленький вовчок, майже не розмовляв. З цього стану ми його витягували довгі три – чотири роки, він почав спілкуватися, в нього з’явилися друзі. Другий хлопець прийшов із «звичайної» школи, де з нього постійно знущалися. Але у нас він буквально розквітнув, йому все подобалося!». Але позаяк, підкреслили працівники інтернату, обидва брати – досить важкі, тож потребують постійної допомоги персоналу, який став для них практично рідним. Тож руйнування цих налагоджених з такими труднощами соціальних зв’язків може фатально відбитися на подальшій долі братів, упевнені в МСЗОШ‑інтернаті № 3.

Помста? Фінансові репресії?..

Також у школі-інтернаті № 3 обурюються тим, що при зарахуванні дітей подібної категорії (а відповідний висновок дають фахівці ІРЦ – інформаційно-ресурсного центр) у департаменті освіти і науки батьків та опікунів майбутніх «першачків» нібито настійливо вмовляють віддавати дітлахів саме до школи-інтернату № 2, а не до їхнього закладу, аргументуючи це тим, що там кращі умови.

– Вони апелюють тим, – каже вчитель, голова профспілкової організації МСЗОШ‑інтернату № 3 Ірина Тітова, – що у нас туалет розташований на дворі, а також тим, що спальний корпус віддалений від основних корпусів. Але ж туалет у нас новенький, чистенький, з опаленням. Та й віддаленість спального корпусу – це плюс, адже діти додатково соціалізуються, коли під наглядом вихователів прогулюються на свіжому повітрі, або ж під’їжджають на трамвайчику. Справді, новий Закон про освіту каже: потрібно реорганізувати інтернатні заклади шляхом їхньої деінституалізації. Але чому вирішили розпочати саме з нашого закладу? Адже спеціальні заклади мають реорганізуватися в останню чергу, до 2026 року.

Під час розмови з представниками трудового колективу мені довелося почути й такі зовсім не педагогічні терміни, як «помста», «репресії». Мовляв, через невдоволення позицією колективу МСЗОШ‑інтернату № 3 щодо планів «злиття» його з «другим» інтернатом, з боку департаменту освіти останнім часом різко зменшилося фінансування спеціального закладу. Так, до Дня учителя педагогічні працівники отримали матеріальну допомогу в розмірі лише 10 відсотків від посадового окладу, а не 100 відсотків, як було раніше. Технічні працівники ж взагалі сидять на «голому» окладі, не маючи жодних премій чи доплат.

Інтернат № 3: хол відремонтували за рахунок власних резервів.

– Також ми просили гроші на хол, бо він був у жахливому стані, – повідомила бухгалтер Інна Попова. – Особисто я їздила до керівника департаменту О. Вдовиченко, просила виділити бодай 25 тисяч гривень. Натомість вона сказала: вибачте, але це не нагальна потреба. Відтак нам довелося десь заощадити на придбанні нового посуду, постільної білизни тощо, аби привести хол до ладу та модернізувати металопластикові вікна, адже вони не мали режиму провітрювання та не були обладнані протимоскітними сітками.

На запрошення працівників МСЗОШ‑інтернату № 3 я здійснив екскурсію спеціальним закладом. І хоча будівля – не нова (за наявними даними – дореволюційна), завдяки турботі і старанням працівників тут створено справді затишну сімейну атмосферу, а діти, з якими вдалося поспілкуватися, справляють цілком позитивне враження. Наймолодші граються та займаються з вихователями, а старші учні опановують робітничі спеціальності в столярній та швейній майстернях.

А ось туалет хоча і було зроблено не так давно, і він справді опалюється, проте його розташування поза межами основного корпусу та відсутність централізованої каналізації – це, погодьтеся, все ж таки незручно та навряд чи є стандартами освіти XXI століття. Адже діти змушені по декілька разів на день виходити на двір, а взимку чи в негоду це призводить до додаткових труднощів.

Школа-інтернат № 2: умови – хороші

Для порівняння я відвідав і спеціальну школу-інтернат № 2. Цей заклад розташований у Корабельному районі, неподалік від лиману. Для того, щоб дістатися закладу з центральних районів міста, потрібно спочатку на маршрутці доїхати до так званого «Жуковського кільця», а звідси вже доведеться близько кілометра здолати пішки. Для батьків, діти яких лише навчаються в спеціальній школі-інтернаті, це досить незручно, адже щодня на дорогу витрачається досить багато часу. Але для вихованців, котрі постійно перебувають в інтернаті, логістика взагалі не має жодного значення.

Щодо матеріально-технічного стану та побутових умов, то «другий» інтернат вигідно вирізняється порівняно з МСЗОШ‑інтернатом № 3. По-перше, спеціальний заклад, зведений у середині 80-х років минулого століття, розташований у типовій будівлі саме для шкіл-інтернатів. Під одним дахом, у шести корпусах, розмістилися просторі спальні блоки, навчальні та спеціальні класи, великі та затишні актова зала і спортзал, медичний блок, кабінет стоматолога з сучасним обладнанням, велика їдальня. На кожному поверсі є декілька санвузлів та душові кабінки з новою сантехнікою. Щодо території довкола основної будівлі, то тут увагу дітей привертає спортивний майданчик зі штучним покриттям, гареве футбольне поле, ігровий та тренажерний майданчики.

Інтернат № 2: у спальних кімнатах чисто та затишно.

Але, безперечно, «родзинкою» МСЗОШ‑інтернату № 2 є сольова кімната, яку мають відкрити буквально цими днями. Справжню лікувальну сіль для цього приміщення видобули на великій глибині в м. Бахмуті Донецької області. У сольовій кімнаті, відповідно до наукових рекомендацій, немає жодного вікна чи металевої конструкції. За допомогою генератора та екологічно чистої солі діти, вмостившись на зручних стільцях, матимуть змогу як підвищити загальний імунітет, так і пройти профілактичний курс від захворювань верхніх дихальних шляхів, заспокоїти нервову систему тощо.

Цей унікальний проект, а також багато інших реалізовано за допомогою спонсорів, головним із яких є Морський спеціалізований порт «Ніка-Тера».

Значний наголос у спеціальній школі-інтернаті № 2 роблять на розвитку фізичної культури та спорту. Діти на серйозному рівні, під проводом досвідчених тренерів, займаються хокеєм на підлозі, футболом, баскетболом і легкою атлетикою. Доволі часто юні спортсмени вирушають на різноманітні змагання, в тому числі міжнародні. Так, уже три роки поспіль за підтримкою «Ніка-Тери» вихованці школи-інтернату № 2 захищали честь України на Всесвітніх Олімпійських іграх Спеціальної олімпіади. Цього року дівоча футбольна команда стала чемпіоном Ігор у Об’єднаних Арабських Еміратах. А ще раніше юні миколаївські спортсмени посіли третє місце на аналогічному спортивному форумі з хокею на підлозі.

Годі й казати, що спорт позитивно впливає на соціалізацію дітей, формування гармонійно розвинених особистостей. Крім того, дітлахи разом із наставниками часто вирушають на екскурсії, походи, інші культурні та розважальні заходи. У пригоді школярам – два автобуси, один з яких обладнаний спеціальними дверима для інвалідів на візках.

Інтернат № 2: актова зала.

Загалом у школі-інтернаті № 2наразі навчається 160 дітей (з них постійно – 24 вихованці) при загальній місткості 293 дитини. За потреби заклад, який зараз завантажений приблизно на половину, зможе без проблем прийняти і вихованців «третього» інтернату. «Але ми цього не добиваємось, – каже директор закладу Анатолій Ковтун. – Бо всі інтернати виконують свої функції, та й вирішувати не нам».

Позиція Департаменту освіти і науки

Та наскільки доцільним є процес об’єднання двох інтернатів? Чи виграють від цього самі діти, їхні батьки, працівники закладів? З цим запитанням ми звернулися до директора Департаменту освіти і науки облдержадміністрації Олени Удовиченко.

– У нас є загальний план деінституалізації, затверджений розпорядженням голови облдержадміністрації, – повідомила очільниця освітянського відомства. – Він передбачає скорочення чисельності дітей у школах-інтернатах шляхом переведення їх до батьків, сімей, будинків сімейного типу, прийомних батьків. Спеціальна школа-інтернат № 3 розташована в старій будівлі. Їдальня розміщена на цокольному поверсі, туалет – на вулиці, а спальний корпус віддалений від навчального корпусу, що ускладнює пересування дітей у зимовий або дощовий період. Крім того, там немає централізованої каналізації та навіть технологічної можливості її провести. На території, де розташований навчальний корпус, є також недобудова, яку відновити неможливо на даний час.

У школі-інтернаті № 2, як підкреслила Олена Удовиченко, створено набагато кращі умови для навчання дітей з особливими потребами. Але кінцеве рішення все ж прийматиме засновник – Миколаївська обласна рада, яка представляє громаду Миколаївщини. Якщо ж таке об’єднання відбудеться, то, за словами директора департаменту, працівникам школи-інтернату № 3 буде запропоновано місце роботи в «другому» інтернаті.

Принагідно очільниця освітянського відомства запевнила журналіста, що наразі ніхто не дискримінує працівників МСЗОШ‑інтернату № 3, адже «фінансування здійснюється пропорційно для всіх закладів, відповідно до формульних розрахунків та нормативів».

Директор департаменту також зауважила, що за «другий» інтернат ніхто батьків не агітує. За словами Олени Олександрівни, для направлення дітей до того чи іншого закладу потрібні лише два документи: висновок ІРЦ та заява батьків.

Зрештою ми попросили Олену Удовиченко прокоментувати ту складну ситуацію, в яку потрапили брати. Чи доречно було дітей, котрі тривалий час адаптувалися до нового для себе колективу, «виривати» зі звичного середовища та розподіляти до іншого закладу? Чи не вплине це негативно на хлопців, які і так зазнали психологічної травми після смерті рідної людини?

Хто ж прийняв рішення щодо долі дітей?

– Рішення приймала комісія міськвиконкому, – пояснила О. Удовиченко.

– Тобто виконком жодним чином не врахував вашу думку?

– Ні я, ні Руденко не є членами цієї комісії. Тож з даного питання раджу Вам звернутися до зазначеної комісії та Служби у справах дітей Заводського району.

Що ж, ставимо аналогічні запитання перед чиновниками міськвиконкому, котрі переймаються долею дітей, які опинилися в складних життєвих ситуаціях. З нами люб’язно поспілкувалася заступник начальника Служби у справах дітей Миколаївської міської ради Тетяна Хижняк. Вона зазначила, що комісія з питань захисту прав дітей виконкому міськради як колегіальний орган якраз і вирішує проблемні питання щодо подальшої долі дітей, у тому числі – з питань влаштування до інтернатних закладів.

– Комісія при прийнятті рішень спирається на висновки відповідної районної Служби у справах дітей, у даному випадку – Заводського району, – пояснила Тетяна Вікторівна. – Але перед тим, як виносити питання на комісію, Служба узгоджує його з обласним департаментом освіти і науки і отримує там відповідні рекомендації.

Отже, пані Удовиченко дещо лукавила, коли стверджувала, що департамент жодним чином не впливав на вибір інтернату для братів?..

– Ми можемо заперечити тільки проти влаштування дітей до інтернатного закладу взагалі, – продовжила Т. Хижняк. – Протягом 90 діб Служба розшукувала родичів братів, але оскільки їх не знайшли, то й було прийнято рішення щодо їхнього влаштування до школи-інтернату.

Звернулися ми по роз’яснення і до Служби у справах дітей адміністрації Заводського району.

– Так, діти раніше перебували в «третьому» інтернаті, – зазначила начальниця Служби Алла Покітко. – Але через смерть опікуна, бабусі, діти осиротіли вдруге. Тож наше завдання – дати цим діткам найкраще. Спочатку ми мали намір улаштувати всіх трьох братів до інтернату № 5, задля чого замовили медико-психологічне обстеження. Але психолог надав висновок, що двом з братів усе ж краще проходити спеціальну програму навчання. Тож, вибираючи між інтернатними закладами подібного напрямку – інтернатами № 2 і № 3, ми виходили насамперед з інтересів дітей – де їм буде краще. При цьому ми враховували, що по «третьому» інтернату постійно вирішується питання щодо його ліквідації, бо там немає хороших умов.

– Але ж у братів в інтернаті № 3 утворилися міцні соціальні зв’язки – це друзі, педагоги, вихователі, звична обстановка.

– Варто взяти до уваги, що вони не були в інтернаті десь з 25 травня, коли бабуся забрала їх додому. Після смерті опікуна діти перебувають у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей, де з ними працюють кваліфіковані психологи. За нашою інформацією, психолого-емоційний стан братів стабільний, не тривожний, і ніякої агресивності у дітей немає.

За словами Алли Покітко, на першому засіданні комісії з питань захисту прав дітей міськвиконкому було запропоновано шукати для сиріт родину. Але оскільки охочих взяти дітей під своє крило не знайшлося, а навчальний процес триває, то, відповідно до погоджених з департаментом освіти і науки путівок, органом опіки й було винесено на комісію питання про влаштування дітей до школи-інтернату № 2.

Виходить, побутові умови переважили психологічний комфорт для дітей? Хоча, як стверджує А. Покітко, діти готові до зміни закладу, і це не є для них стресом.

Замість післямови

Процес змін, який триває у нашій країні, – невідворотний, адже йде приведення і законодавства, і практичної діяльності у відповідність до загальноєвропейських норм і стандартів. Невід’ємною складовою цього руху є і процес деінституалізації інтернатних закладів.

Але реалізація курсу держави цілком і повністю вже залежить від відповідальних чиновників на місцях. І тут виникають певні питання. Адже якщо дана реформа розрахована до 2026 року, і спеціальні заклади мають зазнати ліквідації чи реорганізації останніми, то чому «спринтерськими» темпами освітянське керівництво «взялося» саме за школу-інтернат № 3? Навіть не хочеться вірити в те, що будівлі і земля в центральній частині міста – надто ласий шматок для «приватизаторів».

Позаяк «розмінною монетою» у процесі змін не повинні бути ці і так скалічені злою долею дітки. Адже дуже схоже на те, що чиновники воліють будь-що зменшити кількість статусних дітей у школі-інтернаті № 3 – з тим, щоб якомога скоріше ліквідувати цей заклад. І це припущення якнайкраще ілюструє подальша доля двох братів, котрих, щоб не казали посадовці, все ж виривають зі звичного соціального середовища, до якого вони адаптувалися довгі роки.

Звісно, у редакції немає жодних сумнівів у тому, що матеріально-технічний стан будівлі та умови перебування дітей кращі саме в школі-інтернаті № 2. Але процес деінституалізації має відбуватися поступово та максимально враховувати всі чинники, насамперед – інтереси дітей, а також – їхніх батьків та опікунів, працівників інтернатних закладів. Інакше можна припуститися невиправних помилок, що негативно позначаться і на системі освіти в цілому, і на особистих біографіях дітей з особливими потребами…

Андрій ТЮРІН
Фото автора

Добавить комментарий