Допоки крутиться гончарний круг

Галицинівська ОТГ у Вітовському районі одна з перших у Миколаївській області, яка випробувала на собі всі плюси й мінуси децентралізації. Їх попереджали, що буде непросто. Втім, наважилися. Адже мали потужну фінансову основу у вигляді підприємства – давнього соціального партнера. Громада об’єдналася із шести населених пунктів: сіл Лупареве, Лимани, Прибузьке, Українка, Галицинове та селища Степова Долина. Понад дев’ять тисяч жителів. Із чималого бюджету громада 80% спрямовує на освіту, виховання дітей, навчання їх сучасних і традиційних предметів. Не оминають і культуру. Гроші спрямовують, як затребує громада. Наприклад, у розвиток такої забутої на селі справи, як гончарство.

На творчість надихнула Ольвія

Селу Лупаревому пощастило на талановитих людей. Один з них – єдиний у Вітовському районі член Спілки майстрів народного мистецтва України гончар Сергій Глушко. Цим ремеслом почав займатися ще з дитинства. І сприяла цьому захопленню близькість до відомого на весь світ давньогрецького поселення Ольвія, надихала мальовничість місцевих краєвидів. А Лупареве, що лежить на протилежному від Ольвії березі Бузького лиману, входить до Ольвійської хори. Тож цього місця торкнулася давньогрецька культура.

Як згадує Сергій Глушко, хлопчаки знаходили на березі череп’я переважно ольвійських амфор, серед них траплялися витвори мистецтва. Згодом і себе вирішив спробувати в гончарстві. Підтримувала його прагнення і дружина, яка подарувала першу професійну книжку. Дитячий інтерес перетворився на справжнє та серйозне захоплення. Зрештою йому запропонували викладати гончарство в Миколаївському університеті ім. В.О. Сухомлинського, де вже справжній майстер пропрацював тривалий час. Натомість він завжди мріяв навчати основ цієї давньої професії сільських дітей. Мрія та стала реальністю, коли утворилася Галицинівська ОТГ, і його запросили очолити гурток гончарства в клубі села Лупареве.

Громада не лише запропонувала, а й взялася за фінансування гуртка. Виключно коштом ОТГ придбано майже за 1500 доларів два електричних гончарних професійних круги з ручним, ножним і реверсним управлінням та однофазну муфельну піч для обпалу виробів з глини за 14 тисяч гривень. У гуртку 12 дітей, які вже виготовляють вироби з глини.

Планують тут навчати гончарства й дорослих. Для них буде інше обладнання, потужніші печі, імовірно, й інакша глина. Річ у тому, що для дитячого гуртка сировину купують у Слов’янську. «Наша глина також підходить для виробів, – зазначає Сергій Глушко. – Але вона досить жорстка, спостерігав у дітей подразнення на шкірі. Загалом гончарство – непросте мистецтво. Специфіка в тому, що готовий виріб піддається високим температурам і зворотного процесу не відбувається. Найскладніше відцентрувати глину: потрібні терпіння, старанність, – усе дуже індивідуально. Одна людина може навчитися центрувати за два місяці, а другій і року не вистачить».

Майстер Сергій Глушко – справжній дослідник. Він віднайшов секрет грецького античного лаку, яким покривали знамениті амфори. Виявляється, технологія схожа на виробництво сучасної порцеляни. Лак має проявитися в справжній, а не в електричній печі. Отже, справжнє мистецтво має творитися в справжніх природних умовах. Пан Сергій планує відкрити при Будинку культури гончарне виробництво та виготовляти керамічні сувеніри в традиційному українському та античному стилях. У разі правильної організації таке виробництво даватиме дохід громаді, коштом якої його і буде відкрито.

Таємниці Семенового Рогу

Сергій Глушко – не лише майстер, а й краєзнавець. Він ретельно вивчає історію краю, тож дійшов висновків, які підтверджують, але досі тримають у таємниці фахівці. Насправді археологи стверджують, що перші сліди цивілізації на території села Лупареве належать до епохи бронзи, потім вони зникають на півтори тисячі років. Згодом у VI столітті до н.  е. з’явилося місто-держава Ольвія, до якого входили землі довкруж, зокрема й Ольвійська хора. Одна з таких місцевостей того часу називалася Семенів Ріг, а нині це сучасне Лупареве. Вигідне географічне розташування зумовило основний вид занять місцевого населення – рибальство і мореплавство.

Цей мис так назвали в середині XV століття, коли в місці злиття Дніпровського і Бузького лиманів почали служити вартові київського князя. «Тут був не лише гарнізон, а й поселення, бо «семенові люди» не раз згадуються в татарських документах кінця XV – початку XVI століття. А на думку видатного українського історика Ярослава Дашкевича, Семенів Ріг був одним із перших центрів формування козацтва. Навіть ранішим, ніж Запорозька Січ», – стверджує автор краєзнавчих видань про Миколаївщину Октябрина Ковальова.

Тож Семенів Ріг пов’язують із першими козацькими поселеннями на території Миколаївської області. Сергій Глушко зазначає, що ця назва закріпилася в багатьох історичних джерелах. «Про Семенів Ріг у своїй книжці згадує і французький інженер Ґійом де Боплан, який майже два десятиріччя прожив в Україні. Він позначив його на карті. Є про нього й інші письмові згадки», – розповідає краєзнавець.

Він запевняє, що з дитинства знав цей мис як Федчинкову косу. А про Семенів Ріг почув випадково від військового, який розпитував про околиці, узбережжя, балки довкола села. Історію Семенового Рогу тривалий час замовчували й перекручували. То була позиція тодішньої Російської імперії, а згодом і радянської влади – довести, що справжню цивілізацію на землі нинішньої Південної України принесли російські війська. А до цього тут, мовляв, існувало Дике поле. Тому й перейменовували первісні назви населених пунктів, бо імперська ідеологія намагалася стерти з пам’яті справжню історію.

А саме тут існували козацькі поселення, що підтверджують і козацька криниця, і старовинний млин, і козацькі хрести на цвинтарі. І про це пам’ятають корінні жителі Лупаревого та Лиманів. На жаль, донині ці пам’ятки не збереглися. Проте і Сергій Глушко, і краєзнавці та історики вважають, що ті первісні назви слід відновлювати, розповідати нинішнім поколінням, позначати їх. Тоді й крутитиметься гончарний круг як нагадування про славне минуле краю.

Олена ІВАШКО,
«Урядовий кур’єр»

Добавить комментарий