Час у слові і слово у часі (слова – квіти у вінок пам’яті Д.Д. Креміня)

Пірнаю у спогади, як у сни… У далекому 1996 році у редакції «Рідного Прибужжя» (тоді – «Радянського Прибужжя») Олександра Іванівна Ментель познайомила мене (педагога і поета-початківця) із Дмитром Дмитровичем Кремінем. З першої зустрічі і з першого слова стала зрозуміла мені постать і велич цієї людини – шляхетного, толерантного, талановитого і патріотичного чоловіка.

Мабуть, нас і поєднала любов до рідного материнського слова, до поезії. Справжнім порадником-добротворцем став мені Дмитро Дмитрович у підготовці до друку першої поетичної книжки «На крилах любові», яка побачила світ у 1999 році. І на всі подальші роки мені було і приємно, і корисно спілкуватися з класиком сучасної української поезії. Я вчився і вчуся у його власних поетичних візіях, бо Дмитро Кремінь – поет-історик, поет-літописець, поет-філософ і поет-лірик, де за рядками чітко і зримо проглядається і поет-державник, який серцем бачив і душею відчував героїчну і трагічну історію українського народу від часів Трипілля, через античність, добу козацтва і визвольні змагання 20-х рр. XX століття і до сьогодення. Дмитро Дмитрович стояв біля витоків нашої державної незалежності, бо своїми поетичними рядками наближав «Сонце української свободи» (за Ліною Костенко).

Поезія у Д. Креміня – це материк, це концептуально сполучний ланцюжок між минулим, сучасним і майбутнім. За рядками спресовується Час і Вічність, тут відсутній вітер пустослів’я, а слова набувають особливої магічної сили і значення. Це цілком узгоджується з його прізвищем: кремінь – із твердих мінералів. Можна безкінечно цитувати будь-які рядки Поета і знаходити відповіді на будь-які питання. Вони спонукають вдумливого читача (а інакше неможливо) мовби зазирнути у власне «Я», спробувати прочитати свою власну «матрицю земного буття» у вимірі національного «Ми». Пам’ятаймо твердження як заповіт Григорія Савича Сковороди (на якого, до речі, у власній поезії багато разів посилався Дмитро Кремінь): «Пізнай свій народ і себе в ньому».

Поезія Д.Д. Креміня завжди була (і залишається усім нам як духовний спадок) інтелектуально-філософська, історично-пізнавальна, цікава і захоплююча, себто елітарна, вершинна за змістом і суттю. Його поезії перекладені російською, німецькою, англійською, словацькою, польською, китайською мовами, а творчість нашого славетного краянина, лауреата Національної Шевченківської премії вивчається у школах і вишах України.

21 серпня, традиційно, колеги, друзі і численні шанувальники поетичного таланту Д.Д. Креміня вітали його із днем народження. Сьогодні – День пам’яті. І я надсилаю у зоряні світи власні поетичні рядки:

Хто так напише, як писав Дмитро:

Про наш народ із давніх пір й донині,
Про те, що діялось у давні вже часи
І що твориться нині в Україні.
Лише йому одному те дано,
Чого і зрячі бачити не хочуть,
Він пив ольвійське в Скіфії вино
І чув, співаючи, як соловейки плачуть.
Знайшов він вдруге скіфську пектораль,
Яка у слові, в нашій рідній мові
Століттями вкарбована, як сталь,
В історії народу, в нашій крові.
Хто так напише, як писав Дмитро?
Нема таких, тепер я добре знаю,
Де б’є у хвилях сивочолий наш Дніпро,
Звучать трембіти вікового краю.
Не він писав, зізнався наш Поет,
Господь його рукою сам творив.
Тому у кожнім слові він естет
І з правдою у кожнім слові жив.
Його Поезія, звичайно, на віки,
Ми всі лиш прагнемо цю велич обійняти.
Тож живемо, як люди, на землі,
Щоб жити, і творити, й пам’ятати!

Будемо жити! Будемо пам’ятати!

Леонід РЖЕПЕЦЬКИЙ, учитель історії Миколаївського муніципального колегіуму ім. В.Д. Чайки, заслужений працівник культури України, поет, член НСЖУ, друг Д.Д. Креміня

 

 

Оставить комментарий

Your email address will not be published.