Міст непорозуміння

Є у Вітовському районі красиве ошатне село Пересадівка, розташоване на правому березі річки Інгул. Мешкає тут близько 3,3 тисячі жителів, значну частину з яких становлять люди пенсійного віку. Звісно ж, як і у багатьох інших населених пунктів, у Пересадівки є чимало проблем, та чи не найнагальніша з них – логістична. Дістатися іншого берега Інгулу для мешканців Пересадівки та сусіднього села Михайло-Лариного, а відтак і до районного та обласного центру – завдання надскладне, а підчас і нездійсненне. Адже напівзруйнований понтонний міст періодично зникає під водою…

Власне, якщо проаналізувати повідомлення у засобах масової інформації, то стане зрозумілим: ця тема «кочує» в місцевих та всеукраїнських ЗМІ із року в рік із незавидною регулярністю. Ось лише деякі журналістські заголовки: «Черговий колапс: у Пересадівці знову підтопило понтонний міст», «У Пересадівці знову потонув понтонний міст», «Перевантажена фура утопила міст у Пересадівці».

На винятковій актуальності питання наголошує й мешканець села Пересадівки Володимир Компанієць. Володимир Андрійович – людина у селі та в районі шанована й заслужена, має відзнаку «Почесний ветеран України». Протягом багатьох років В.А. Компанієць очолював сільську раду, та й нині, хоча і в поважних літах, продовжує активну громадську діяльність, очолюючи місцеву ветеранську організацію.

– Це дуже дошкульна проблема для нашого села, – зазначає Володимир Андрійович, – адже люди вряди-годи не можуть потрапити на роботу, на навчання, в лікарню і таке інше. Адже коли понтонний міст укотре іде під воду, а це може статися будь-якої миті, маршрутки зупиняються поблизу іншого берега, розвертаються і їдуть у зворотному напрямку. Бува, автобусного сполучення з обласним центром немає по декілька днів.

Звичайно ж, дістатися Миколаєва можна, виїхавши на Кіровоградську трасу. Але це – значний «крюк», зайвий час та гроші. А якщо ще врахувати якість дорожнього полотна цієї сумнозвісної української «автомагістралі», то стає зрозуміло: унаслідок виникнення надзвичайних ситуацій, а вони вже давно стали звичайними, село стає фактично ізольованим від зовнішнього світу. І йдеться, нагадаємо, не про якийсь там хуторець з парою десятками мешканців, а велике село, де проживає понад три тисячі чоловік!

– Колись у нас був добротний дерев’яний міст, який збудували в післявоєнному 1945-му всією громадою, – каже Володимир Компанієць. – Протягом багатьох десятиліть місцевий колгосп підтримував цю споруду у цілком нормальному функціональному стані, тож наші люди не відчували будь-яких транспортних незручностей.

Проте 2006 року у Пересадівці сталося справжнє стихійне лихо. Через аномально сильну повінь старий міст не витримав навантаження, і його буквально змило руйнівними потоками води.

З тих пір дістатися іншого берега (а це всього декілька десятків метрів) для мешканців Пересадівки та навколишніх сіл – вряди-годи складніше, ніж із відремонтованого Миколаївського аеропорту долетіти до Києва чи Об’єднаних Арабських Еміратів. Проте влада чомусь спромоглася витратити сотні мільйонів гривень на ремонт літовища, а ось винайти декілька «жалюгідних» мільйонів гривень задля розв’язання багаторічної проблеми тисяч сільських мешканців – зась. Ось такі пріоритети…

Щоправда, з 2006 року, коли у Пересадівці сталася справжня техногенна трагедія (і я не перебільшую – поспілкуйтеся самі з сільськими мешканцями), винаходили якісь вирішення логістичного колапсу, але вони мали тимчасовий характер і не розв’язували проблему в цілому.

Так, одразу після руйнації старого дерев’яного мосту було встановлено військовий понтонний міст. Але він простояв лише декілька місяців, а потім його підтопило… Щоправда, тодішня обласна влада досить швидко відреагувала на запити людей. За сприяння чинної на той момент голови облради Тетяни Демченко відбулося відкриття нового напливного понтонного мосту через річку Інгул. Кошти на суспільно корисну справу були виділені з обласного бюджету. Також влада привселюдно пообіцяла громаді протягом двох років побудувати стаціонарний міст.

Однак ці обіцянки так і залишилися цяцянками. Та й понтонна конструкція виявилася не надто стійкою, поготів стан об’єкта через фізичний знос значно погіршився вже у 2014-2015 роках. Передусім на технічний стан мосту негативно впливають величезні перевантажені фури, котрі, задля економії пального, їздять через Пересадівку – це найкоротший шлях, аби з Кіровоградської траси потрапити на Дніпропетровський автошлях, і в зворотному напрямку. Не раз і не два багатотонні вантажівки «топили» міст – через деякий час його лагодили, а потім усе поверталося на круги своя.

До кого тільки не зверталися мешканці села у надії вирішити застарілу проблему, та чиновники різного штибу та калібру відбувалися звичайнісінькими відписками та окозамилюванням. Замість того, аби раз і назавжди вирішити найнагальніше питання.

Ось, до прикладу, у вересні 2015 року пересадівці написали колективний лист до тодішнього очільника Миколаївської облдержадміністрації Вадима Мерікова.

«Ми неодноразово зверталися з цього питання до районної та обласної ради, – йдеться у тексті колективного «крику відчаю». – Останній раз писали до облдержадміністрації в листопаді 2013 року. Тоді отримали від ОДА письмову відповідь, в якій зазначалося, що міст буде побудовано в 2014 році. Минув 2014-й, скоро закінчиться і 2015 рік, а мосту так і немає. Надіємось, що Ви нас почуєте».

Ні, не почули.

У відповіді за підписом Героя України, на той момент – першого заступника голови Миколаївської облдержадміністрації (а через півроку – фігуранта гучної кримінальної справи), Миколи Романчука повідомлялося, що питання спорудження мостового переходу в районі села Пересадівки «щорічно розглядалося службою автодоріг при визначенні обсягів дорожніх робіт, що включаються до планів на поточний рік. Однак фінансування дорожньої галузі України не дозволяє покрити всі нагальні потреби, зокрема і будівництво даного мостового переходу».

Перекладаючи людською мовою, чиновник сказав людям: грошей немає, але ви тримайтеся!..

Не мало жодного позитивного ефекту й звернення Пересадівської громади до Президента України П. Порошенка, тодішнього голови Верховної Ради В. Гройсмана та народного депутата України О. Жолобецького, що мало місце 26 листопада 2015 року.

– Ми зверталися й до депутата ВРУ від нашого округу Олександра Жолобецького, ще й тоді, коли тривала передвиборча кампанія до парламенту в 2014 році, – згадує В. Компанієць. – Я ще тоді спитав Олександра Олександровича: «Ви гарантуєте, що якщо ми Вас оберемо депутатом Верховної Ради, то Ви вирішите це питання?» Він сказав, що за рік-півтора зробить проект, а ще за такий же період згодом міст буде побудований. І що з того? Жолобецький уже в якості депутата щороку приїжджав до нас, і ми запитували: де ж той проект? А зараз Олександр Олександрович навіть боїться до нас заїжджати в село…

За словами Володимира Компанійця, ніяк не реагує на наболілу ситуацію й районна влада: «Скільки я до них звертався і письмово, і усно – жодного ефекту. Районні чиновники переводять стрілки на облавтодор, обладміністрацію».

Варто сказати, що з 1 січня 2018 року, відповідно до змін у законодавстві, Пересадівський понтонний міст, як і всі автомобільні дороги загального користування місцевого значення (а зазначений міст – частина автодороги О151118), перейшли зі сфери управління Укравтодору до відання облдержадміністрації. Відтак, розмірковували селяни, їх проблему буде незабаром вирішено, бо де той Київ, а миколаївські чиновники – свої, рідні, й мають зарадити їхній біді.

Та де там… Ці сподівання також виявилися марними.

Обласна влада, судячи з усього, почала вітати у хмарах. А точніше – будувати та реалізовувати наполеонівські плани з відновлення діяльності Миколаївського аеропорту. Відтак усі звернення пересадівців до облдержадміністрації і особисто до голови ОДА Олексія Савченка, а також на «гарячу» урядову лінію, натикалися на холодну стіну байдужості та відвертого ігнорування законних інтересів сільських мешканців. Щоправда, віддамо належне чиновникам: вони не відкараскувалися від проблеми, а із завзятістю, гідної кращого застосування, обіцяли продовжувати обіцяти й у подальшому. А що: папір, на відміну від пересадівського мосту, й не таке витримає!

Якщо ж серйозно, то доводиться констатувати: судячи з усього, між владою та пересадівською громадою утворилася велика прірва непорозуміння та недовіри людей до чиновників. І збудувати місток консенсусу та співпраці – завдання не таке вже й складне, було б елементарне бажання та державницький підхід до справи, не кажучи вже про людське ставлення до запитів громади…

Андрій Тюрін

Наша редакція звернулася до народного депутата від мажоритарного округу № 129, до складу якого входить і село Пересадівка, О.О. Жолобецького. Ось як прокоментував ситуацію Олександр Олександрович:

– Проблема с мостом в Пересадовке давняя и сложная. И я сейчас вплотную занимаюсь её решением, инициировал строительство нового полноценного моста, объединил в команду все заинтересованные стороны. Первый шаг – это изготовление детального плана территории. Заказчиком выступила Витовская РГА. Заключён договор с проектантом на изготовление этого плана.

В феврале в Михайло-Ларинском сельском совете при участии жителей Пересадовки состоялись общественные слушания по проблеме строительства нового моста. Вынесли вопрос на заседание архитектурного совета Николаевской области. Проектант доработал замечания архсовета. В настоящее время письмо от архитектурного совета, проект ДПТ и протокол общественных слушаний находятся в Витовской райгосадминистрации.

Теперь на основании этих документов районная администрация готовит распоряжение на изготовление проекта землеотвода. После этого появится возможность изготавливать проект строительства нового моста. По оценкам экспертов, ориентировочная стоимость проекта составит около 800 тыс. грн.

Я уверен, что если мы все вместе такими же темпами, правильно, согласно законодательству и без лишних проволочек на всех уровнях принятия решений будем двигаться дальше, то прочный, хороший мост в Пересадовке обязательно будет построен.

Добавить комментарий