Твої роки – то мудрості пора. Віталію Лоскутнікову – 70 років!

Час безжально прискорює свій біг. І летить, летить… А пам’ятаю… Березанка. Левада, якою непомітно пробігає невелика річка Сосика. Ватага хлопчаків грає у футбол. Це був знаменитий на той час стадіон нашого селища. Ми, дівчача половина, активно вболіваємо за наших хлопців. Гол!.. Серед затятих футболістів і герой моєї розповіді – Віталій Лоскутніков.

Зараз – це багатьма знана, не лише на Березанщині, а й в обласному центрі та за його межами, людина. Заслужений працівник культури України – Віталій Сергійович Лоскутніков.

Народився мій однокласник 24 вересня 1948 року. Днями він відзначатиме кругленьку дату – 70 років.

Віталій Лоскутніков.

Хочу зазначити – його біографія унікальна. Так-так. Вже із самого дитинства ми відчували свого лідера, який помітно відрізнявся від своїх однолітків. Наполегливий, завзятий, кмітливий і обдарований, наш футболіст, баяніст… активний учасник усіх масових заходів, що проводились у школі. А також і витівок, без яких, звичайно, не існує жоден учнівський колектив.

У становленні хлопчика, а затим і юнака, важливу роль відіграли його рідні. Батько – Сергій Степанович, видатна постать у Березанському районі. Обіймаючи високі керівні посади, він мудро і послідовно робив усе для того, щоб район успішно виконував плани, накреслені державою. Мати – Галина Антонівна Стрижакова, яку позаочі називали «мама Галя» – одна з найактивніших реалізаторів ідей В. Сухомлинського, з яким вона була знайома особисто. Саме під її керівництвом педагогічний колектив Березанської середньої школи став одним із кращих в області. На його досвіді вчилося багато педагогів нашої країни.

– Та саме головне, що залишила після себе наша люба матуся, – говорить Віталій Сергійович, – це нова двоповерхова школа, де вона була і організатором, і головним виконробом.

53 роки віддала навчанню дітей наша директор школи, вчитель української мови.

З великою любов’ю згадує ювіляр свою бабусю, яка відіграла важливу роль у його вихованні. А також своїх сестричок – Валю та Ларису.

Сміючись, розповідає, що першими його трудовими заробітками були ховрахові шкірки. «Виливанням» ховрахів займались у той час майже всі пацани. За одну шкірку платили від 5 до 7 копійок, а то й 10, в залежності від сорту.

Залишилось позаду навчання в школі. Затим факультет фізичного виховання в Миколаївському педінституті. Вчився і працював. Чергував у пожежній частині, грав у ресторанних ансамблях. Успішно закінчивши інститут, отримав направлення в рідну школу – Березанську.

Робота в школі йшла успішно: працювали різні спортивні секції, збірні команди були кращими в районі. Також довелось попрацювати і викладачем співів у молодших класах. Ним був створений Березанський естрадний молодіжний ансамбль – «БЕМА», який був дуже популярний у районі.

Сім’я Лоскутнікових на святкуванні 50-річчя Віталія. Вересень 1998.

І ось прийшло до нього кохання. Його нареченою стала медсестричка Тамара, яка після закінчення училища була направлена до нашої районної лікарні. І вона відповіла йому взаємністю. А що потім? Справили весілля. Згодом народилися діти – Сергій та Ірина.

Взагалі, по роботі наші з Віталієм стежки пролягали поруч. По роду своєї діяльності ми часто спілкувалися, їздили разом у відрядження. Я висвітлювала в газеті події та заходи, що відбувались у районі під його керівництвом, а затим і в області.

Одеський сільськогосподарський інститут. Аспірантура… Перелік посад, що обіймав В.С. Лоскутніков, різноманітний, але досить серйозний. І врешті – начальник обласного управління культури. Ця подія сталася в серпні 1989 році.

– Моя дружина на це відреагувала наступними словами: «Знаю, що ти вважався хорошим заступником, а яким ти будеш начальником, поки не знаю, але гадаю, що ти справишся», – розповідає Віталій.

Звичайно, важкою ношею було це призначення, але йому не звикати вирішувати складні питання. І він тягнув цей «віз», докладаючи багато сил та енергії, наполегливості, великого терпіння, організаторської майстерності.

1994 рік. Початок березня. У Миколаєві відбулася довгоочікувана подія – після 10-річної перерви було відкрито Український театр драми та музичної комедії. Це був справді гідний подарунок для миколаївського глядача. Це була перемога.

За участю В.С. Лоскутнікова збудовано 130 закладів культури, в яких було розміщено 90 бібліотек. Отримали нові приміщення обласний художній музей ім. Верещагіна, обласна бібліотека для юнацтва. Відкрита мала сцена Українського академічного театру драми та музичної комедії. Налагоджена чітка система проведення обласних, всеукраїнських, регіональних фестивалів, конкурсів, оглядів. Запроваджено безліч дитячих культурно-мистецьких і просвітницьких заходів. Це «Перші ластівки», «Золоті лелеки», «Обрій», «А я україночка», «Оксамитова стежка» та багато інших. Близько 70 художніх колективів отримали звання народних. Активно здійснювалася комп’ютеризація та інформатизація бібліотек області.

Миколаївські хорові колективи було відзначено на найпрестижнішому конкурсі ім. М.Д. Леонтовича, де їх виступи пройшли з великим тріумфом…

За підсумками проведення Року культури, який був оголошений у 2003 році, Віталій Сергійович Лоскутніков визнаний кращим начальником управління культури України. Це стало для нього найвищою нагородою і визнанням його заслуг.

Також його праця була удостоєна ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, найвищих нагород Кабінету Міністрів, Верховної Ради, Міністерства культури, Українського фонду культури, Ради профспілок України. Він визнаний переможцем за рейтингом міжнародної премії «Золота фортуна». Лауреат обласної премії ім. Миколи Аркаса. Має безліч нагород обласного рівня.

Йшли роки за роками роботи. І врешті заслужений відпочинок. За цим стоять 34 роки державної служби, 25 років в обласному управлінні культури – з них близько 20-ти років начальником. Ще декілька років працював на посаді методиста вищої категорії обласного центру підвищення кваліфікації працівників культури. Зараз присвячує свій час улюбленим справам: сім’я, дача, риболовля… До речі, любов до останньої передалася від батька – затятого рибалки.

Але, на жаль, у житті не завжди обходиться без тяжких сумних подій – велике горе спіткало родину – втрата сина Сергія через хворобу, який прожив усього 38 років.

Та життя продовжується. Донька Ірина вийшла заміж, народила дідусеві та бабусі онучку Настусю.

– Я радію, що поряд зі мною надійна кохана дружина Тамара. Разом із нею ми пройшли і радості, і сум. А зараз ми завжди з нетерпінням чекаємо в гості дітей, любимо побавитися з онучкою, радіємо зустрічам з друзями, а також деревам і квітам на нашій дачі, гарному кльову під час рибалки, любимо співати пісні нашої молодості в колі друзів. Я завжди відгукуюся на запрошення відвідати чудові виставки та концерти і насолоджуюся зустрічами з моєю рідною, неперевершеною та багатостраждальною культурою, – завершує свою розповідь наш сьогоднішній ювіляр – Віталій Сергійович Лоскутніков.

Про цю людину з великої літери можна розповідати і розповідати…

Незабаром повинна вийти з друку його книга, з якої можна буде дізнатися багато цікавого про його життя та родовід.

Ось такий він – мій однокласник, мій друг.

У день його 70-річчя хочу побажати, щоб таким і залишався – життєрадісним, енергійним, мудрим, здоровим, надійним, справжнім Чоловіком. Упевнена, що до моїх побажань приєднуються всі наші однокласники.

Многії літа!

Тетяна Коновальчук (Кутузова) член Національної спілки журналістів України

Добавить комментарий