Віталій Скоцик: «Майданна демократія виконала своє призначення. Час рости та йти далі!»

– Традиційно в річницю Незалежності України ми підсумовуємо і прогнозуємо перспективи нашої країни. І ось уже 27 рік поспіль констатуємо: ефективна стратегія розвитку держави – відсутня! Досі Україна намагалася розвиватися за рахунок потенціалу, який залишився у спадок від СРСР, накопичувала зовнішній борг і сподівалася, хто б вирішив наші проблеми замість нас. На сьогодні склалася ситуація, за якої подальше збереження status quo – тобто відсутність якісного та кількісного зростання економічних, політичних та соціальних показників сталого розвитку – фактично консервує ситуацію та перетворює нашу державу на сировинний придаток розвинутих країн, своєрідний «fail state» у центрі Європи. При цьому розрив між Україною та іншими державами стрімко збільшується і наразі, за різними підрахунками, сягає 37 років. Кожен наступний календарний рік буде додавати до нього 2-3 роки розриву. Разом з тим, потенціал у країни залишається достатньо високим, значною мірою він не використовується навіть наполовину. Отже, Україні час рости – через ефективні соціально-економічні та політичні реформи, а також кардинальну зміну парадигми управління, – впевнений голова Аграрної партії України Віталій Скоцик. Про це – в нашому інтерв’ю.

ЧАС РОСТИ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

– Пане Віталію, українська економіка роками у системній кризі. Чому?

– Насправді це не дивно. Адже досі не вирішено ключові завдання. Так, скажімо, в Україні не захищено приватну власність. Через відсутність верховенства права і чесних судів складно працювати внутрішнім виробникам. Тому сюди і не йдуть іноземні інвестори, адже не можуть захистити ні свою власність, ні контракти. Ринки монополізовані. Відсутність конкуренції не дає економічних стимулів для нових гравців. АПК у руках агроолігархів, так само як і промисловість,.. енергетику контролює кілька людей в Україні. Крім того, левову частку фірм і підприємств контролюють люди, які є родичами чиновників або близькими до них – вони не здатні створювати якісні товари і послуги за конкурентними цінами. Вони паразитують на своїх зв’язках із посадовцями. Олігархи по суті є ляльководами, які контролюють політиків у парламенті і населення через ЗМІ. Так закріплена та модель, яку називають олігархічною економікою. Всі реформи вони або спотворюють, або гальмують. Така модель працює в тотально корумпованих умовах.

Якщо говорити, власне, про вітчизняне сільське господарство, то воно генерує до 13% ВВП, 40% експорту і робочі місця для 2,9 млн. українців. Сьогодні Україна входить до десятки найпотужніших аграрних країн світу, але при цьому експортує передусім зерно. Те, що ми сьогодні виробляємо, це всього 20% наших можливостей. Тому Україні потрібно перерости сировинну модель АПК. Переробка агропродукції дасть ще 3-5% ВВП і більше 2 мільйонів робочих місць. Зміни можна запровадити за 2-3 роки, а середню зарплату в галузі швидко вивести до 15 тис. грн. на місяць.

– Як вважаєте, майбутнє за новими технологіями?

– Однозначно. На сьогоднішній день українська IT-галузь зростає вдвічі кожні 4 роки, експорт уже сягнув понад $2,5 млрд. Працює у сфері всього 150 тис. українців при середній зарплаті $1700. При цьому немає олігархів, ІТ-компанії не потребують державної підтримки чи порятунку від банкрутства за рахунок платників податків. Успіх цієї галузі пов’язують саме з тим, що вона не має нічого спільного з традиційною економікою. Україна має допомогти РОСТИ галузі шляхом створення ІТ-кластерів, заснованих на кейсах Кремнієвої долини. Просторів, де могла б народжуватися кооперація різних за величиною і профілем компаній з акцентом на IT. Потрібно встановити пільгове оподаткування і не обмежити втручання бюрократів у роботу цих компаній.

Ще один важливий напрям – розвиток альтернативної енергетики. Сьогодні частка українських сонячних та вітрових електростанцій сягнула всього 1% у загальному виробництві електроенергії. У Німеччині перевищила 50%, а до 2030 року Данія, Естонія, Ірландія та Нідерланди будуть отримувати 50% всієї електрики від вітрових електростанцій. В умовах постійних загроз із постачання газу і вугілля нашій державі потрібно рости у розвитку саме відновлювальних джерел енергії. Це не тільки незалежність енергетична, а й турбота про екологію країни.

ЧАС РОСТИ В СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

– Але кому ж розбудовувати економіку, якщо кількість населення в Україні стрімко знижується? В тому числі за рахунок того, що наші громадяни активно поповнюють армію заробітчан

– За 27 років незалежності кількість населення України лише за офіційною статистикою скоротилася на п’яту частину – з 51, 9 млн. чол. у 1991 р. до 42,4 млн. чол. у 2018 р. І це при тому, що рівень прихованої міграції (як і смертності) постійно росте, а рівень народжуваності падає. Найбільше скорочення спостерігається серед дітей, працездатної молоді та людей середнього віку (майже на 60% у тих, кому від 1-17 та 16-59). Єдина категорія населення, що за цей час кількісно зросла, – ті, кому за 60-65 років. Така ситуація означає, що нація втрачає майбутнє. Якщо ми продовжимо так і надалі – будувати цю країну далі вже буде нікому. Більше того, при сьогоднішньому рівні міграції, коли й міністр закордонних справ говорить про 1 млн. чоловік, що щороку їдуть на заробітки… за 10 років навіть пенсій платити теж не буде кому, які б реформи пенсійної системи ми не проводили.

– Треба врахувати, що в країні відсутні умови для нормального життя і розвитку. Погоджуєтесь?

– На жаль. Навіть така цінна для українців категорія, як родина, і та демонструє страшні показники. Кількість зареєстрованих шлюбів у 2018 році у порівнянні до 1991-го скоротилася у 12,6 разу! І це зовсім не через моду на «вільні» відносини чи європейські цінності – це через відсутність умов для молоді, що спонукали б до створення і розвитку сім’ї. У нас не працюють програми підтримки молодих сімей, у нас відсутні ефективні механізми того ж кредитування та підтримки молодіжного бізнесу, в нас програми пільгового житла для молоді залишаються тільки гарними цифрами на папері, реальний доступ до яких мають тільки наближені до владного Олімпу. Більше того, навіть ефективних просвітницьких програм формування свідомості і моральних цінностей у країні немає. А це – шлях у нікуди! Шлях, який ми мусимо негайно змінювати!

Факт залишається фактом: за нашу молодь та наших працівників ведуться «бої» урядами сусідніх країн. Польща, Чехія, Угорщина та й не тільки – вони давно вже планомірно впроваджують на державному рівні програми підтримки української молоді і програми для українських заробітчан, намагаючись залучити їх щонайбільше. І це не дивно, адже Україна має колосальний науковий та інтелектуальний потенціал. Згідно з дослідженням інтелектуального рівня націй, проведеного ООН, за рівнем IQ українці поступаються лише Японії.

Емігранти з України зробили свій вклад у становлення могутності багатьох країн. За останні 15 років не було жодного Нобелівського лауреата з фізики, в команді якого на провідній позиції не було б українця. Партнером Стіва Джобса в «Apple» був виходець з Буковини Степан Возняк.

– При цьому кількість учених в Україні у часи незалежності зменшилася у три рази…

– А в цей же час у розвинених країнах Заходу – зросла вдвічі. За соціологічними опитуваннями групи «Рейтинг», тільки 2% українських науковців заявили, що їх наукова діяльність фінансується в достатній мірі, 55% зазначили, що вона фінансується частково. 35% сказали, що їх діяльність взагалі не фінансується. Вже сьогодні більше четвертини (26%) українських вчених думають про переїзд за кордон на наукову роботу, ще 18% таку можливість не виключають. Причому про еміграцію набільше задумуються молоді науковці, ті, за ким майбутнє України.

Ще кілька промовистих фактів. Так, відповідно до звіту Фонду інформації і технологічних інновацій Contributors and Detractors: Ranking Countries ‘Impact on Global Innovation, у 2016 році Україна зайняла 52 місце з 56 у світі за показниками інновацій та вкладу в глобальний технологічний розвиток, а в Центральній і Східній Європі – останнє. А за фактором рівня фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Україна – четверта з кінця. В Україні на дослідження виділяються 90 доларів на людину. Менше тільки в Колумбії ($86), Філіппінах ($43), В’єтнамі ($42). Забезпечення ж фінансування досліджень у країнах-лідерах списку сягає $1995 на людину – Корея, $1991 – Ізраїль, $1893 – Фінляндія, $1884 – Швеція та Японія, $1537 – Словенія, $1525 – Німеччина.

Найнижчі позиції ми займаємо і за рівнем витрат на освіту. Так, на підготовку дипломованих фахівців Україна витрачає 2,926 тисячі доларів. Нижче нас тільки Румунія (2476 дол.), Колумбія (2246 дол.), В’єтнам (1652 дол.), Індонезія (1409 дол.), Перу (1268 дол.) та Індія (1248 дол.). Для порівняння: витрати на освіту складають у Норвегії – 18218 дол.; Сінгапур – 17153 дол.; Швейцарія – 16139 дол.; Данія – 14638 дол.; Швеція – 13935 дол. За рейтингом країн, за видатками на студента нижче України лише В’єтнам, Колумбія, Індія, Румунія, Індонезія та Перу. Тому, зрозуміло, що й рівень освіти в українських університетах низький. Нижче нас тільки Індонезія і Кенія.

ЧАС РОСТИ В ПОЛІТИЧНІЙ СФЕРІ

– Певно, важко очікувати якісних змін у країні, де фактично не діють демократичні процедури…

– Без сумніву, українська політична система потребує якісного зростання – як і вся українська демократія. Головним призначенням нашої політичної системи повинен стати не постійний перерозподіл благ для «обраних», а пошук варіантів вирішення суспільно важливих проблем та розширення участі громадян у процесах прийняття рішень. У країні повинні з’явитися політики та політичні сили нової генерації – не інфантильні, егоїстичні та популістичні, для яких політика – виключно спосіб для заробляння грошей, а ефективні, прагматичні та відповідальні перед суспільством.

У свою чергу, громадяни повинні мати інші ефективні інструменти впливу на прийняття рішень у країні, крім прямого тиску на органи влади. Майданна демократія вже виконала своє призначення. Час рости та йти далі – громадяни мають навчитися безпосередньо керувати політичним процесом на постійній основі, а не від виборів до виборів.

Однак розвиток демократичної політичної системи можливий лише за умови якісної зміни «правил гри»: змусити політичні партії бути відповідальними та представляти інтереси своїх виборців, захищати національні інтереси, а не лобіювати забаганки своїх спонсорів-олігархів – дозволить здійснити запровадження пропорційної виборчої системи з відкритими списками.

– Пане Віталію, і все ж таки, який головний урок для України за 27 років незалежності?

– Свого часу Михайло Грушевський казав: «Біда України у тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна». Давайте, нарешті, міняти цю сумну тенденцію. Тільки ж потрібно чітко усвідомити, що ніхто, крім нас самих, нам країну не збудує. Час рости! Ми зможемо.

Микола Крутих

Добавить комментарий