Обвинувачується у смерті пацієнта

«Син погладив мене по руці, у нього почали закочуватися очі. Його останніми словами були: «Мамо, вбити їх мало…»

Ось уже минуло понад два роки, як миколаївська пенсіонерка Лідія Коцаренко втратила свого сина Сергія – опору і надію в житті, як вона сама каже. 27-річна молода людина, котра особливо ні на що не скаржилася, жила повноцінним життям, досить несподівано померла. Причому Сергій Коцаренко відправився у кращий із світів, перебуваючи у стінах медичного закладу – Миколаївської міської лікарні швидкої медичної допомоги (ЛШМД). Мати вважає, що винними у смерті її любимого сина є саме люди у білих халатах, відтак звернулася із відповідною заявою до правоохоронних органів. Було відкрито кримінальне провадження за ч. 1 статті 140 Кримінального кодексу «Неналежне виконання професійних обов’язків».

Нещодавно слідчі завершили досудове слідство та передали матеріали до суду. Лідія Евальдівна побоюється, щоб справу не «зам’яли», відтак, з метою громадського розголошення та контролю, звернулася до редакції «РП». «Я дуже хочу, щоб ті, хто не надавав належну медичну допомогу моєму синові, були покарані та відсторонені від роботи. А ще я хочу, щоб вони відчули, що це таке – стояти біля гробу власної дитини», – змахуючи сльози, каже жінка.

Втратила надію і опору

– Мій Серьожа, з яким ми проживали вдвох, був ідеальним сином, – згадує Лідія Коцаренко. – Сергій не пив і не курив, не вживав наркотики, завжди був дуже уважним та турботливим по відношенню до мене. Після закінчення училища син працював на заводі «Зоря» слюсарем-ремонтником, але водночас заочно навчався в університеті. Коли він помер, нам якраз принесли його диплом бакалавра, – на цих словах Лідія Евальдівна знову гірко заридала…

…14 березня 2016 року пізно ввечері Сергій Коцаренко зненацька відчув себе зле – у нього виникли сильні болі в голові, почалася блювота, піднявся тиск. Мати спробувала самостійно подолати ці симптоми за допомогою домашньої аптечки, але покращення стану здоров’я не настало. Отож довелося викликати бригаду швидкої допомоги. Медики стабілізували тиск та зупинили блювоту, але сильний головний біль нікуди не дівся. Наступного дня хворого відвідав дільничний терапевт, котрий призначив ліки.

16 березня, відповідно до рекомендацій медиків, Сергій Коцаренко із матір’ю відвідали «вузьких» спеціалістів.

– Невропатолог одразу відправив нас у судинне відділення лікарні на Володарського (Миколаївська міська лікарня № 1. – Ред.), де син пролежав до 21 березня. Сергію ставили крапельниці, збивали температуру. Потім лікарі зробили пункцію і сказали, що лопнула судина, відтак потрібно робити операцію. Після чого сину зробили томографію судин головного мозку, але нічого не знайшли. Не розумію, для чого це робили, адже слід було одразу провести комп’ютерну томографію з використанням контрастних речовин – з тим, щоб побачити місце розриву судини. Але про це ніхто не думав, головне – здерти гроші з хворих.

Стан Сергія Коцаренка не покращився, тож 21 березня його переводять у відділення реанімації тієї ж лікарні. «На адресу працівників та завідувача цього відділення можу сказати лише добрі слова, – зазначає Лідія Евальдівна, – адже я відчула справжнє піклування за мого сина».

24 березня, коли стан хворого стабілізувався, його на машині швидкої допомоги відвезли на комп’ютерну ангіографію до ЛШМД. Саме в стінах цього медичного закладу Сергій Коцаренко провів останні дні свого нетривалого життя…

За даними дослідження молодій людині був поставлений діагноз – спонтанний субарахноїдальний крововилив унаслідок розриву аневризми передньої мозкової артерії.

Лідія Коцаренко з сином Сергієм.

Пояснимо для наших читачів. Аневризма судин головного мозку – це невеличке утворення на мозковій кровоносній судині, котра може утворитися як із народження, так і в процесі життя внаслідок несприятливих факторів – черепно-мозкової травми, куріння, зловживання алкоголем та наркотиками і таке інше. Людина може жити з цим діагнозом багато років, навіть не здогадуючись про нього. Але внаслідок розриву аневризми можуть виникнути серйозні ускладнення – інсульт, пошкодження нервової системи або навіть смерть. Відтак, у разі виявлення неушкодженої аневризми значного розміру, лікарі зазвичай пропонують зробити пацієнту операцію з кліпсування. Цей процес полягає у блокуванні небезпечної «бляшки» шляхом накладання спеціальної медичної кліпси, котра вводиться або через отвір у черепі, або «малокровним» альтернативним методом – через пахову область та «доведення» її до потрібної дільниці у голові людини (ендоваскулярний метод. – Ред.). Мета операції – виключити небезпечну «бляшку» із загального кровотоку та не допустити повторних рецидивів. Кліпсування здійснюється і у випадку, якщо аневризма вже розірвалася. У будь-якому разі дана операція відноситься до розряду складних та ризикованих, адже нейрохірургам доводиться оперувати у невеличкій ділянці, в якій знаходиться значне скупчення кровоносних судин.

«Недоречності» у лікарні

Отже, що порадив у випадку з Сергієм Коцаренком досвідчений нейрохірург Ігор Скоропад?

– Він пояснив мені, що потрібна операція, причому якомога скоріше, – розповідає Лідія Коцаренко. – Також Скоропад став наполягати на переводі мого сина саме у відділення нейрохірургії, адже знадобиться пару днів на адаптацію до операції. Він запевнив, що якщо щось трапиться, то Сергієві на місці негайно нададуть потрібну допомогу – і вдень, і вночі.

Водночас мати вивчала питання щодо перевезення Сергія до Києва – саме у столиці вміють робити «малокровні» операції шляхом введення кліпси у пахову артерію:

– Проте і доктор Скоропад, і доктор Сич відмовили мене від цієї можливості, назвавши цю операцію неефективною і дорогою, до того ж, за їхніми словами, хворого до столиці можна було і не довезти.

Лідія Евальдівна погодилася з доводами ескулапів. Водночас пенсіонерка поцікавилася: в яку суму їй обійдеться операція в Миколаївській ЛШМД?

– Доктор Скоропад сказав, що нібито операція здійснюється безплатно, проте потрібно оплатити вартість розхідних матеріалів – близько 8 тисяч гривень, а також придбати щонайменше дві кліпси, ціною 250-300 євро за одиницю. При цьому він зазначив, що ці кліпси можна купити лише у нього – але не за готівку, а перевівши гроші на якийсь загадковий рахунок.

Але це не останні «недоречності», на які звернула увагу Лідія Евальдівна. Зокрема вона наголошує на тому, що на момент переведення до відділення нейрохірургії її син почувався добре – не боліла голова, не було блювоти. Проте, за її словами, у виписці було вказано з точністю до навпаки, та й загалом «написали найгірші аналізи». Здивувало жінку й те, що, попри постільний режим, її сина весь час змушували присаджуватися на ліжко.

Зрештою, 28 березня Лідія Коцаренко зібрала необхідні кошти та повідомила про це завідувача відділення І. Скоропада. «Однак виявилося, – обурюється Лідія Евальдівна, – що термінова операція відкладається на тиждень, адже йому ось-ось мають підвезти кліпси. Хоча ж те саме я чула і 24 березня у нього на прийомі!».

Того ж дня, після планового обходу лікаря та здійснення «примусового присідання», Сергій став скаржитися на запаморочення та біль в області лівого ока. «Але, – згадує Лідія Коцаренко, – доктор Сікорський сказав, що це нормальне явище».

29 березня мати, завітавши до лікарні, вкотре застала сина у сидячому положенні.

– Йому знову ставили ті крапельниці, після яких стан Сергія погіршувався, – зауважує Лідія Евальдівна. – А ввечері того ж дня, близько п’ятої години, Серьожа зателефонував мені і повідомив, що почувається вкрай незадовільно. Я негайно прибула до лікарні. Довкола мого сина бігали медсестри, Сергій безперервно блював, сильно боліла голова. Але лікаря не було і близько!

За словами матері, вона зайшла в ординаторську, проте лікар Картошкін, який там сидів, ніяк не відреагував на ситуацію.

– Я знову побігла до Сергія, – продовжує свою сумну розповідь Лідія Коцаренко. – Йому робили якісь уколи. Після чергової ін’єкції син погладив мене по руці, у нього почали закочуватися очі. Його останніми в цьому житті словами були: «Мамо, їх вбити мало». Після цього Сергія повезли до реанімаційної, і лише тоді я помітила доктора Картошкіна, який не поспішаючи направлявся у бік палати.

Більше Сергій Коцаренко у свідомість так і не пришов, а його біологічну смерть було зафіксовано 30 березня 2016 року близько 21.30. Згідно з протоколом патологоанатомічного дослідження, причиною смерті хворого стала цереброваскулярна хвороба та субарахноїдальний крововилив унаслідок повторного розриву аневризми.

Мати звинувачує ескулапів

Лідія Коцаренко переконана: вона втратила сина через бездіяльність лікарів та невчасне надання медичної допомоги: «Я побачила по їхніх діях, як вони допомагають хворим піти на той світ. Виходить, я сама привезла свого сина на смерть, повіривши Скоропаду. Особливих реанімаційних заходів я не побачила. Мій син усю ніч пролежав фактично голий, накритий лише тоненьким простирадлом, і після обіду в нього виявили плеврит. Біля голови Сергія стояли лише дві пляшечки із водою кімнатної температури, хоча мав би бути лід для зупинення кровотечі. Час від часу приходила медсестра і мовчки міряла тиск. Зате гроші за ліки з нас брали справно. Я була шокована побаченим…».

Та найбільше вразило Лідію Коцаренко те, що завідувач відділення Скоропад не відповідав на її телефонні дзвінки ввечері, а з’явився у відділенні лише о пів на десяту наступного дня.

– Він нахабно подивився мені в очі та сказав, що сину стабілізують тиск і повезуть на МРТ, щоб надати йому допомогу, – і це вже втретє! Після цього я побігла в реанімаційне відділення, але лікар-реаніматолог категорично заборонив везти сина на МРТ, адже його не можна було відключити від апарату штучного дихання. Побігавши по замкненому колу, я зрозуміла, що сина залишили помирати, – наводить трагічні подробиці того дня Лідія Евальдівна.

Після смерті Сергія Л. Коцаренко побувала в морзі, а потім зайшла до доктора Скоропада.

– Він був у кабінеті разом із лікарем Сичом, щось «на пару» розповідали якійсь жінці, – згадує мама Сергія. – На моє запитання про причину смерті сина він байдуже відповів, що я нічого не знаю про аневризму. Тоді я сказала йому, що смерть Сергія лежить на його совісті. На це він також байдуже розвів руками і відповів, що нехай так і буде. Сказав це таким тоном, що ніби йдеться про якісь дрібниці. І я тепер дуже жалкую, що тоді, при відчинених дверях – щоб бачила черга, не плюнула в його нахабну морду!

Емоції мами, яка втратила найближчу для себе людину, цілком можна зрозуміти. Але чи був у діях медиків склад злочину?

Відповідь на це запитання, звичайно, отримаємо лише в залі суду, куди передані дані досудового розслідування, відкритого за ознаками ч. 1 статті 140 КК України («Неналежне виконання професійних обов’язків»). До речі, слідство здійснювала ціла група слідчих Заводського відділу поліції ГУ Національної поліції в Миколаївській області, до того ж – під пильним наглядом понад десятка прокурорів!

«Ми всі колись помремо!»

Наша редакція поцікавилася й позицією другої сторони. З кореспондентом нашої газети люб’язно погодився поспілкуватися головний лікар Миколаївської ЛШМД Олександр Дем’янов. Олександр Євгенович, до речі, не лише добре обізнаний із нюансами цієї резонансної історії, а й сам є нейрохірургом за медичною спеціалізацією, відтак добре знається на подібних хворобах.

О. Дем’янов для початку порекомендував журналісту прочитати автобіографічну книгу всесвітньо відомого британського нейрохірурга Генрі Марша «Не нашкодь». Даний лікар не лише описав різноманітні випадки із своєї багатої практики, а й акцентував увагу на морально-етичному аспекті роботи ескулапів, необхідності толерантного і чемного ставлення доктора до пацієнтів та їхніх родичів.

Чесно зізнавшись у книзі-сповіді про власні фатальні помилки, що призвели до смерті або каліцтва пацієнтів, англійський нейрохірург тим не менш наголошує:

«Лікарі повинні нести відповідальність за свої помилки, адже влада розбещує. Мають бути спеціальні процедури подання скарг, судові тяжби, комісії по розслідуванню, покарання і виплати покарання. І водночас, якщо ти не приховуєш і не заперечуєш зроблену помилку, якщо пацієнти та їхні родичі бачать, що ти журишся через неї, у такому випадку (якщо пощастить) ти можешь отримати найвеличніший із дарів – прощення».

– Ось у світлі цього висловлювання Генрі Марша, – звертаюся до Олександра Дем’янова, – як Ви розцінюєте дане кримінальне провадження?

– Даний процес я розглядаю як упереджене ставлення з боку прокуратури. Так, у родичів горе, бо вони втратили близьку людину. Однак суто з професійної точку зору кому-кому, а тільки не прокуратурі розповідати, коли і яким чином потрібно оперувати хворого. Якщо вони керуватимуть процесом лікування, то ми будемо втрачати половину хворих.

– Але ж прокуратура у своїх висновках грунтувалася на висновках експертів, чи не так?

– Однак в експертизі ніде не написано, що смертний випадок знаходиться у прямому зв’язку з діяльністю або бездіяльністю медичного персоналу. Там лише зазначено, що смерть наступила внаслідок розвитку патологічного процесу. Ми всі колись помремо, але це не означає, що хтось у цьому має бути винним! Щодо хронології подій, то зазначу, що хворий перші сім днів лікувався в першій міській лікарні. І лише потім до нього викликали нашого нейрохірурга. Ігор Романович Скоропад відвідав чимало іноземних країн з метою запозичення досвіду, і нині має право оперувати «вищий пілотаж» нейрохірургії, тобто – здійснювати найскладніші операції. До речі, мікроскоп, який дозволяє проводити такі операції, було придбано нашою лікарнею лише в 2015 році. Що стосується зазначеного випадку, то на той момент не було медичних показань для проведення ургентної операції. Після розриву аневризми судини звужуються, аж до «ниточки», при цьому відбувається набряк мозку. І до норми судини повертаються лише на 15-й день. Так радять європейські вчені, і про це ми сказали слідчому. Але він відповів: «Ми не в Європі живемо, а в Україні».

Був приречений чи..?

– То Ви хочете сказати, що даний пацієнт, потрапивши до Вашої лікарні, був заздалегідь приречений?

– Ні, просто була обрана тактика: дочекатися шістнадцятої доби і прооперувати хворого на «холодному» мозку, коли немає набряків. Єдиний наш спеціаліст, який може проводити такі операції, сказав матері хворого: ми дочекаємось кліпсів і зробимо операцію, якщо це дозволять медичні показники. Загалом, шанси хворого вижити були п’ятдесят на п’ятдесят.

– Але ж, за нашими даними, в лікарні на той момент були кліпси, чи не так?

– Так, були, але – бюджетні кліпси, лише однієї форми. Якби ми хотіли б убити хворого, то ми б пішли з цим набором на операцію. На жаль, питання із закупівлею імпортних імплантатів у нашій країні досі не вирішене.

– А чому ви відмовили маму відвезти сина на операцію в Київ?

– Ми не відмовляли, а просто висловили свою думку, і матір погодилася з нами. Адже хворий з розірваною аневризмою, після інсульту не може бути транспортованим автомобілем. Якби була санітарна авіація, то це інше питання, але у Миколаївській області санавіації, на жаль, немає.

– А який метод кліпсування аневризми є більш ефективний – традиційний, шляхом трепанації черепу, або ендоваскулярний?

– У кожному конкретному випадку такий висновок може надати лише ендоваскулярний хірург.

– Усе ж, чому в Сергія Коцаренка стався повторний розрив аневризми?

– Через стрибок тиску. А причина могла бути різною – переживання, фізичне навантаження, ба навіть натуження в туалеті. Усе це веде до підвищення внутрішньочерепного і артеріального тиску.

– Мати стверджує, що Сергій був лежачий хворий, проте його змушували ледве не присідати…

– Лише привстати. Але це – виключно для того, щоб уникнути застійних явищ в організмі. Із застоєм у легенях жоден анестезіолог на операцію не візьме. Відтак бодай мінімальне навантаження без перевантаження повинно було бути.

До речі, у хворого спостерігалася позитивна динаміка, йому ставало краще із кожним днем. І це нам давало надію, що ми дотягнемо до «холодного» періоду і прооперуємо якісно цього хворого. Що саме призвело до стрибку тиску, який призвів до повторного розриву аневризми, – ми це не взнаємо ніколи.

– А яким чином закуповується кліпса, за допомогою медичного закладу?

– Борони Боже, ми до цього ніякого відношення не маємо. Родичі зв’язуються із дистриб’ютором і вже в нього купують необхідні препарати.

– Мати дуже обурила байдужість, з якою розмовляв доктор Скоропад після смерті її сина…

– У кожного лікаря є своє кладовище, і про це написано в книзі Марша. І якщо нас будуть кожного разу обвинувачувати в смерті хворого, хоча ми знаємо, що нашої провини немає, то ми не те що перегоримо – ми самі вимремо, як динозаври. І хто Вам сказав, що доктор Скоропад не переживав?..

– Але ж хіба не можна було по-людськи поговорити з мамою, поспівчувати їй?

– Ігор Скоропад належним чином виконав свої професійні обов’язки.

На завершення нашої розмови Олександр Дем’янов пообіцяв: якщо судовий процес закінчиться виправданням обвинуваченого, то він особисто стане на коліна перед матір’ю Сергія та попросить вибачення за те, що їй довелося пережити під час судових засідань.

Замість післямови

Наша газета представила дві точки зору на одну сумну подію. Для родичів Сергія Коцаренка його смерть у стінах лікарняного закладу – це, безперечно, величезна, непоправна трагедія. Для людей у білих халатах кожен летальний випадок – це, напевно, додаткова негативна статистика, внаслідок «невдалого протікання природного процесу», як висловився головний лікар ЛШМД. Можливо, для людей у білих халатах це спричинить якісь дисциплінарні стягнення чи позбавлення премії. Але хіба можна порівняти якісь матеріальні негаразди із втраченим життям?..

Виникає й чимало запитань морально-етичного характеру щодо позиції та поведінки лікарів. Чому мама пацієнта відчула таку байдужість, відчуженість з боку медичних працівників? Чи не можна було поговорити з нею по-людськи та висловити прості, але такі потрібні слова співчуття? Адже загальновідомо: добре слово лікує не менш ефективно, ніж дорогі ліки. А що вже казати про співпереживання, які притаманні саме роду Homo Sapiens та вирізняють людину від бездушних тварин.

У будь-якому випадку юридична істина має бути знайдена у стінах Феміди. Наша газета уважно слідкуватиме за перипетіями судового процесу і повідомлятиме про них своїх читачів.

Андрій ТЮРІН

3 Comments on “Обвинувачується у смерті пацієнта”

  1. Люди! Если кто-то попал в Николаевское БСМП переводитесь оттуда КАК МОЖНО БЫСТРЕЕ. А еще лучше просите если можете скорую вести в Дубки или в другую больницу! Они обязаны будут вас туда отвести! Не попадайте к коновалам из БСМП!

  2. Уже столько об БСМП говорилось и писалось просто кошмар, а Демьянов всё сидит на своем месте как ворона на шесте.

Добавить комментарий