Стежки… до щастя

Станіслава Івановича Назарова на початку квітня вітали з вісімдесятиріччям. Вітали щиро, з радісними посмішками, бо цей веселий і мудрий чоловік щойно «повернувся з того світу». Міг би і не дожити. Серце підвело. Врятували обласні лікарі.

– Хірургічна операція і сердечний стимулятор обійшлися у… 30 тисяч гривень, – розповідав Станіслав Іванович. – А я потрапив «під безкоштовну акцію», ось тепер і бігаю, як молодий…

Він вважає, що в житті йому завжди таланило. Пережив стільки, що не дай Бог нікому: голодне дитинство, страшну війну, розруху, нелегку працю в колгоспі. Та й потім життя з ним не няньчилося – довелося побачити багато доброго і злого: був моряком, залізничником, студентом, вчителем… Пожив-поспілкувався з людьми у різних куточках неосяжного СРСР. І зробив для себе висновок: у своїй хаті своя правда і сила, і воля… Тому не стояв осторонь майбутньої долі своєї Батьківщини, багато працював над відродженням традицій українського народу, культурної спадщини українського козацтва, є курінним Громокліївського куреня Буго-Чорноморського коша Українського козацтва. Козацький старійшина частий гість у школах району, де закладає у серця дітей справжню національну гідність, незломний патріотизм, любов і повагу до себе, до односельців, до України.

А якось зібрався з думками, доклав терпіння і написав спогади про себе, про батьків і дідів, про друзів, сусідів, односельців. Звідки й талант узявся? Як читаєш ті спогади, то й сльозу змахнеш і посмієшся… Така вже наша українська вдача – їли матарженики чи галушки з густюками, а жартували та сміялися. Може, тому і вижили як народ, як нація? Одне слово, вийшло так, що написав Станіслав Іванович не тільки про себе, а виклав народною мовою столітню історію рідного краю, села, цілої України. І ніякий політик вже не «підстроїть» її під свій вузенький світогляд, бо просте селянське слово має таку міцну силу, наче воно у граніті висічено.

Переглянув спогади краєзнавець і письменник Олександр Васильович Шива:

– Треба видавати книгу, – мовив категорично. – Ця правда потрібна нашим дітям.

А голова Єланецької районної ради Василь Васильович Богданцев, до речі, історик за фахом, побратим Станіслава Назарова, бо є козацьким старшиною у Громокліївському курені, твердо вирішив допомогти видати книгу, розповсюдити її по бібліотеках і школах району. А днями, якраз на свято Перемоги, з його ж ініціативи відбулася презентація книги Станіслава Назарова «Стежки у минуле», що зібрала до районної бібліотеки не байдужих людей із сіл району, з райцентру, козаків, представників влади і громадськості. Прийшли на зустріч з народним письменником отаман Громокліївського куреня, генерал-осавул Анатолій Миколайович Приходько, районний військовий комісар Віктор Васильович Бабич, приїхав з Миколаєва начальник штаба Буго-Чорноморського коша Українського козацтва Микола Григорович Діденко.

Сердечно, з душевним теплом, як у родинному колі, провела презентацію директор Центральної районної бібліотеки Вікторія Анатоліївна Слободніченко. Обговорювали книгу і непомітно пройнялися присутні власними спогадами про батьків-дідів, про минуле…

Влучно зауважив, підсумовуючи розмову, Василь Богданцев:

– Книга «Стежки у минуле» тепер стала для нас ніби стежкою у майбутнє, стежкою до щастя. Історія – життєвий учитель, її уроки нам не треба забувати. Виникла ідея – розгорнути в районі серед батьків і дітей рух «Напиши спогади про свою родину» і зберігати ті спогади, як зіницю ока, як дорогий скарб у сільських музеях і бібліотеках.

Автору книги заслужено вручив Почесну грамоту отаман Громокліївського куреня, генерал-осавул Анатолій Приходько.

Йосип СТРУК,член Національної спілки журналістів України

Єланецький район

Добавить комментарий