Про банківський кредит і кредит довіри до банку

До редакції нашої газети непоодинокими є звернення мешканців області, в яких вони просять допомоги у захисті власних інтересів під час конфліктних ситуацій, де їхніми опонентами є банківські установи. І якщо частина із цих звернень стосується відвертого криміналу (крадіжка грошей із рахунків клієнтів), то подеколи виникають прикрі непорозуміння між банком і громадянином. Ось і Олександр Петрович Малецький, мешканець села Неячане Миколаївського району (виступає в інтересах та за дорученням своєї дружини Людмили Семенівни Малецької), поскаржився на не досить зрозумілі та прозорі, на його думку, дії працівників Ощадбанку.

Одразу зауважимо: споживчий кредит, який 29 червня 2016 року Л.С. Малецька оформила в ПАТ «Державний ощадний банк України» з метою встановлення в будинку металопластикових вікон, уже погашений. Принаймні так кажуть працівники Ощадбанку. Але Олександр Петрович побоюється: виконання умов та закінчення дії кредитного договору недостатньо підтверджені документально, відтак у майбутньому можливі колізії у вигляді нізвідкіля виниклого боргу перед банком. «Як би нашим дітям або онукам у майбутньому не довелося виплачувати багатотисячні суми банку», – каже військовий пенсіонер.

І, слід сказати, такі припущення О.П. Малецького небезпідставні, адже він посилається на статтю в нашій газеті «В банке заявили, что десять лет назад я недоплатила им 15 копеек и теперь должна… 12 тысяч гривен!» («РП» від 02.11.17). Нагадаємо: у публікації йшлося про те, що через десять років після того, як клієнт банку повністю виплатила споживчий кредит, їй несподівано надійшов виклик до суду – банк вимагав від неї кругленьку суму. І лише через те, що збіг термін позовної давності, банківський позов було відхилено у суді.

У договорі ж, який уклала Людмила Малецька, строк позовної давності визначений ні багато ні мало аж у… 30 років! Тож цілком можна зрозуміти занепокоєння пенсіонерів.

…Ця історія розпочалася ще влітку 2016 року. Із рекламної листівки, яка була вкинута до поштової скрині, а також із слів заїжджих агітаторів, сім’я Малецьких та інші мешканці села дізналися про заманливу пропозицію. А саме: виробник вікон брався у стислі строки встановити в будинках металопластикові вікна, натомість 70 відсотків споживчого кредиту мала оплатити держава – у рамках Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення заходів щодо ефективного використання енергетичних ресурсів і енергозбереження, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1056 від 17.10.11. Відповідну фінансову допомогу від держави мали можливість отримати лише ті споживачі комунальних послуг, котрі мали право на субсидію.

– Я ще тоді подумав, – згадує Олександр Малецький, – що частину кредиту оплачуємо ми, решту – держава одразу при оформленні кредиту. Але лише пізніше я зрозумів, що кредит насправді оформлений на загальних підставах, і лише побіжно згадується про пільги від держави.

Принаймні таблиця виплати суми позики та відсотків за кредитом, яку отримав на руки позичальник, передбачала не лише виплату основної суми позики – 9 тисяч гривень, а й необхідність внесення відсотків за користування кредитом у сумі 3,5 тис. грн. А загалом виходило «на круг» близько 12,5 тисячі гривень – і це, м’яко кажучи, далеко не та сума, на яку розраховувала позичальник, піддавшись настирливій рекламі!

Хочемо звернути увагу читачів на дуже важливий момент. Хоча Людмилу Малецьку при видачі банківського кредиту всіляко запевняли, що держава компенсує 70% від вартості кредиту, насправді клієнт банку міг бути де-юре позбавлений цієї можливості. Адже у пункті 5.3.10 кредитного договору написано: «Укладаючи цей договір, позичальник визнає, що Банк не несе відповідальності за відмову органів державної влади здійснити відшкодування частини суми кредиту позичальнику в розмірі, передбаченому Порядком № 1056». А наступним пунктом зазначено, що через це позичальник не звільняється від виконання зобов’язання за цим договором. Виходить, у разі відсутності компенсації від держави Малецькі сплачували б не лише повністю суму кредиту, а й чималі відсотки за ним – а це вже повноцінний комерційний кредит зі значними виплатами.

Принагідно зазначимо, що Ощадбанк у договорі не лише убезпечився від цієї можливої «неприємності», а й подбав і про інші несприятливі для себе обставини. Досить сказати, що в укладеній угоді обов’язки банку вмістилися у п’ять коротесеньких пунктів, при цьому жоден із них не передбачає фінансових санкцій. Натомість обов’язки позичальника розписані аж у 14-ти розділах! Ось така паритетна угода.

Малецьким, на щастя, пощастило. Вікна поставили оперативно, а держава таки виконала свої обіцянки. Але не одразу, а майже через чотири місяці після укладання кредитного договору – на покриття суми кредиту надійшло 6337,80 гривні. Проте до цього моменту позичальник оплачував кредит на загальних комерційних умовах.

Нарешті, 17 березня 2017 року Л.С. Малецька здійснила останній платіж, після чого у відділенні банку № 1014/079 їй усно (!) повідомили, що кредит погашено, а договір «закритий». Натомість жодного документа від банківської установи, який би засвідчував настання цієї важливої події, позичальник тоді не отримала.

Що це – забудькуватість банківських клерків? Або елементарна недбалість? Чи, можливо, хитромудра схема щодо майбутнього позову до клієнта, який не має на руках жодного документа щодо виконання всіх своїх зобов’язань перед банком?

До речі, пунктом 3.8.10 кредитного договору, укладеного між Л.С. Малецькою та Ощадбанком, передбачено, що після відшкодування державою суми кредиту в розмірі, передбаченому Постановою № 1056, «сторони домовилися внести зміни до договору в частині зміни терміну остаточного повернення кредиту (в бік зменшення) із встановленням відповідного нового графіка платежів».

– Але ніяких змін до кредитного договору моя дружина так і не отримала, – обурюється Олександр Малецький. – А із виписки з рахунку навіть не вбачається, чи справді ці кошти надійшли в рамках компенсації від держави.

Тож О.П. Малецький затіяв письмову переписку із Ощадбанком, принагідно пенсіонер оббивав пороги цієї солідної, здавалося б, установи. Проте тривалий час жодних документальних підтверджень того, що кредит погашений, Олександру Петровичу отримати не вдавалося. Олександр Петрович стверджує, що на деякі його звернення відповіді взагалі не надходило. Зате прийшов лист від заступника начальника управління з роздрібного бізнесу Миколаївського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» О.В. Любименко (копія документа є в розпорядженні редакції. – А.Т.), в якому повідомлялося: Людмилі Малецькій слід особисто звернутися до установи через те, що банк не може розголошувати фінансові операції клієнтів. «І це при тому, що я є чоловіком позичальника, а також її доручителем по кредиту», – обурюється військовий пенсіонер.

Зрештою, заплативши 100 гривень (і тут банк залишився не в програші. – Ред.), Людмила Малецька отримала довідку від Ощадбанку про те, що умови кредитного договору виконані, а банк до позичальника претензій не має. Але, по-перше, довідка видана на ім’я… Анжели (!!! – Ред.) Малецької. А, по-друге, номер банківського відділення, в якому був укладений кредитний договір, також вказаний із фактичною помилкою – із зайвою цифрою! То що виходить: довідка, за яку клієнт банку ще й заплатив чималі як для пенсіонерів кошти, виявилася такою ж юридично спроможною, як і надпис на паркані? І це, як мінімум, головотяпство працівників Ощадбанку. Або, як припускає Олександр Петрович, злісне нехтування інтересами клієнтів або навіть злий умисел.

Утім уже згадана вище О.В. Любименко не вважає претензії Олександра Малецького та його дружини справедливими.

– Те, що написано у скарзі, не відповідає дійсності, – зазначила Олександра Веніамінівна у розмові з журналістом «РП». – Коли клієнт брав «теплий кредит», він був ознайомлений з усіма параметрами та умовами кредитного продукту. Сума заборгованості по кредиту була зменшена на суму отриманої компенсації. У нас діє стандартна форма договору, і ми не можемо її змінити.

– Але ж в кредитному договорі чітко зазначено, що новий графік платежів видається клієнту за його першою вимогою…

– Клієнт звертається із відповідною заявою. Може, на той момент помінявся співробітник банку, і його не могли грамотно, професійно проконсультувати? Це я допускаю.

Усе може бути, Олександро Веніамінівно. Ось тільки мало віриться у те, що з таким «партнерським» відношенням до клієнтів можна підвищити рівень довіри громадян до банківської системи, який і так бажає кращого. Принаймні Олександр Малецький запевняє: віднині він та його дружина до будь-якого банку – зась. Бо немає довіри. А це, як не крути, головний капітал фінансових установ.

Андрій ТЮРІН

P.S. Редакція бере цю ситуацію на свій контроль.

Добавить комментарий