Нагороджений посмертно

Хроненко Анатолій Петрович народився в Миколаєві 2 червня 1968 року. Батько Анатолія, Петро Сергійович, – будівельник, мати, Марія Дмитрівна, – муляр на заводі «Океан». Усе життя родина прожила в Корабельному районі. Навчався Анатолій спочатку в ЗОШ № 33, пізніше перевівся до ЗОШ № 54.

Швидкий був, енергійний, займався то боксом, то бігом, з іншими хлопцями полюбляли ходити на річку плавати, рибалити. З дитинства дуже любив читати, особливо історичну літературу, це захоплення збереглося на все життя. Навіть на роботі за любов до книги та знання його називали «професором». У 1972 році в родині Хроненків з’явився ще один хлопчик, назвали його Олександром. Сашко – спокійний, розважливий, Анатолій – більш різкий, енергійний, він завжди захищав молодшого брата. Брати і в дитинстві дружні були, і в дорослому житті залишалися близькими.

Після 8-го класу Анатолій пішов учитися в середнє професійно-технічне училище № 4, яке закінчив з відзнакою, став слюсарем-сантехніком, а з 1989-го по 1992-й роки навчався в Дніпропетровському монтажному технікумі за спеціальністю «санітарно-технічне устаткування будинків». У 1986-1988 роках проходив строкову службу в ракетних військах під Москвою. Як і батько, все життя працював на будівництві – в МСУ‑520, АТ «Глиноземпромжитлобуд», ТОВ «Миколаївські газові мережі», був монтажником сантехсистем та обладнання.

Дружина Анатолія Лариса розповідає, що вони з чоловіком познайомились у 1989 році на весіллі у друзів, через рік одружилися. Лариса тоді працювала медсестрою в лікарні Морпорту (зараз, після закриття стаціонару, працює медсестрою у СКПБ «Водолій»). У 1992 році в Анатолія та Лариси народився первісток – Ігор, у 1998-му – другий син, В’ячеслав. Ігор навчався в Донецькому юридичному інституті. Після його закінчення повернувся до Миколаєва, працював у державній автоінспекції. У складі миколаївського загону правоохоронців ніс службу в зоні проведення АТО у Луганській області, де здійснював забезпечення громадського правопорядку в населених пунктах, звільнених від бойовиків. Про мету свого відрядження та характер дій батькам не повідомляв. Зараз Ігор несе службу в зоні АТО у складі органів державної безпеки. В’ячеслав навчається в суднобудівному технікумі. «Гарні в мене онуки, – каже Марія Дмитрівна. – Батьки в них хороші і внуки хороші».

Анатолій був уважним і відповідальним сином і батьком, переживав за всіх, не пив, не палив, сім’я у нього була на першому місці. «Жили, як всі: працювали, дітей виховували, – говорить Лариса. – Любив на дачу їздити, любив працювати на землі». У 2014 році в звичне життя родини внесла свої корективи війна.

У травні 2014 року Анатолій Петрович записується добровольцем у 19-й батальйон територіальної оборони, який тільки почав формуватися. Протягом 3-х місяців разом з іншими бійцями БТО займався облаштуванням побуту, їздив на навчання, ніс службу на блокпостах на виїздах із Миколаєва. На початку серпня Анатолій Хроненко і ще понад 30 військовослужбовців 19-го БТО приймають рішення перевестися в 79-ту ОАЕМБр (зараз – 79-та десантно-штурмова бригада). Під час розподілу новоприбулих Анатолій був призначений на посаду стрілка-помічника гранатометника аеромобільно-десантного взводу аеромобільно-десантної роти аеромобільно-десантного батальйону 79-ї окремої аеромобільної бригади. Як і до всього в своєму житті, як і до будь-якої іншої роботи, до виконання нових службових обов’язків Анатолій поставився із властивою йому відповідальністю, що відзначається в характеристиці з місця проходження служби: «Старший солдат Хроненко Анатолій Петрович зарекомендував себе дисциплінованим, сумлінним, грамотним військовослужбовцем, виявив високі морально-етичні, професійні та ділові якості. До виконання службових обов’язків ставиться з почуттям високої відповідальності, проявляючи при цьому розумну ініціативу. В повсякденній службовій діяльності основні зусилля зосереджує на вдосконаленні особистих професійних якостей. Відрізняється високим почуттям відповідальності за доручену ділянку роботи».

Невдовзі підрозділи 79-ї ОАЕМБр вирушають на схід.28 вересня 2014 року, напевно, був одним із найважчих днів оборони ДАПу. В приміщеннях нового і старого терміналів оборонявся невеликий зведений загін військових 3-го полку спецназу, 93-ї механізованої бригади та «Правого сектора». З початку вересня бої тривали майже безперервно. Підкріплення були невеликі, багато військових відмовлялись їхати в аеропорт через великий ризик: проводки машин у термінал та з терміналу стали бойовими операціями, кожна машина знаходилась під обстрілом. 28 вересня, нарешті, було забезпечено довгоочікувану заміну. В аеропорт був направлений зведений загін у складі окремих підрозділів 79-ї аеромобільної та 93-ї механізованої бригад. Серед його добровольців був і Анатолій Хроненко. Під час прориву до терміналу в БТР, де знаходився Анатолій, влучив танковий снаряд. Мати і досі не може збагнути загибель сина: «Як же він не встиг вискочити? – плаче жінка. – Він же такий бистрий був, такий спритний…».

Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Хроненко Анатолій Петрович посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

А.П. Назарова, обласний центр пошукових досліджень та редакційно-видавничої діяльності

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.


*