Як із двох братів «розбійників» роблять

У Баштанському районному суді триває розгляд «резонансної» справи. За 30 гривень та зуботичину двом молодим чоловікам інкримінують тяжкий злочин – розбій, учинений за попередньою змовою групи осіб (ч. 2 статті 187Кримінального кодексу). «Розбійників» у разі доведення їхньої провини очікує суворе покарання – позбавлення волі на строк від семи до десяти років з конфіскацією майна…

Що ж кримінального скоїли Ігор Лозовий та Іван Власенко? Кореспондент «РП» побував у залі суду та вислухав усі сторони судового процесу.

Отже, основні події конфлікту розгорнулися у приміщенні та довкола одного з магазинів села Виноградівка Баштанського району, де, власне, і мешкають Валентин Демченко та рідні брати – Іван Власенко та Ігор Лозовий (щоправда, останні кілька років Іван перебрався жити до обласного центру). У неділю, 19 квітня, ввечері Іван та Ігор зайшли в торговельний заклад з метою зробити покупки. Саме в цей момент до магазину завітав і Валентин, який добре знав молодшого із братів – Ігоря. Ба більше, 27 березня цього ж року Демченко взявся відремонтувати комп’ютер Лозового. За ремонтні роботи Валентин отримав винагороду – пиво та цигарки. За словами Ігоря, вже наступного ранку комп’ютер знову зламався, відтак він почав шукати «майстра» з тим, щоб той усунув наслідки неякісного, на його думку, ремонту. Але, проїздивши цілий день по селу на мопеді та витративши на пошуки Валентина близько півтора літра бензину, не знайшов того. Не відповідав Демченко і на дзвінки з мобільного телефону. Тож Лозовий найняв іншу людину, яка й відремонтувала його комп’ютер.

Тож коли 19 квітня в магазині Ігор побачив Валентина, то одразу ж повідомив того про збої в роботі електронного пристрою після здійсненого ремонту. За це він попросив відшкодувати витрати на бензин, пиво та цигарки, оцінивши їх у 30 гривень. Валентин категорично відмовився платити, вважаючи, що після ремонту комп’ютер був у справному стані. Після чого Ігор Лозовий запропонував своєму співбесіднику вийти з магазину та «поговорити». За кілька хвилин з приміщення крамниці вийшов брат Лозового – Іван Власенко.

Далі версії учасників конфлікту різняться.

Ігор Лозовий: «Брат спитав у Валентина: «Ти що, не можеш віддати 30 гривень»? Після чого Демченко «послав» Власенка, і той ударив Валентина ліктем у щелепу. І лише після цього Валентин дістав з кишені і віддав 30 гривень. Розсталися ми мирно, я ще запропонував випити всім разом пиво на знак примирення, але Валя відмовився. При цьому Демченко сказав, що ніяких претензій до нас не має».

Далі, як засвідчив у судовій залі Ігор Лозовий, батько Валентина Демченка зажадав, щоб той заплатив йому тисячу доларів, або привіз кілька десятків колясок дров – з тим, щоб зам’яти конфліктну ситуацію. Але Ігор категорично відмовився це робити, адже не вважав себе винним, та й таких великих грошей у нього не було. 30 квітня Ігорю та його брату висунули підозру у скоєнні кримінального злочину – розбою…

Ігор Лозовий (ліворуч) із сім’єю та братом Іваном Власенком.

Слід зауважити, що родина Демченків лише декілька років тому переїхала на постійне місце проживання в село, тож із Іваном Власенком Валентин наочно не був знайомий, бо той вже давно разом із родиною мешкав у Миколаєві. Послухаємо, що сказав на суді Іван:

– 19 квітня я приїхав у село до брата на поминки. З Ігорем зранку випили чвертку горілки, потім сходили на кладовище. Ввечері з братом пішли в магазин придбати пиво та цигарки. Там зустрів Сергія Садрука та Миколу Челбаєва. Ті запропонували випити по 50 грамів горілки, що ми і зробили. Через три – п’ять хвилин після того, як брат вийшов з якимось хлопцем, я послідував за ними. Саме там, перед магазином, я дізнався про ремонт комп’ютера та запропонував Валентину віддати 30 гривень. Той нецензурно «послав» мене, після чого я ударив його. Валентин віддав 30 гривень та сказав, що не образився. Ніяких тілесних ушкоджень на потерпілому я не бачив. Згодом батько Валентина дзвонив моєму братові і сказав, щоб той дав йому 40 колясок з дровами, і тоді вони ніяких претензій не матимуть.

Дещо інакше виклав розвиток подій потерпілий у кримінальному провадженні – Валентин Демченко:

– Я Лозового знав і раніше, бо неодноразово ремонтував його комп’ютер, його брата – ні. Відносини з Ігорем були нормальними. 27 березня ми домовилися про ремонт комп’ютера. Спочатку трохи посиділи в місцевому магазині-барі. Пізно ввечері я відремонтував техніку, але через пару днів Ігор зателефонував і сказав, що йому не вдається встановити на комп’ютер гру. Я йому повідомив, що в мене поки немає часу. Я хотів прийти усунути недоліки, але Ігор сказав, що комп’ютер уже полагодили інші люди. 19 квітня разом з братом Михайлом ми пішли до крамниці купити пиво і цукерки. Коли я розплатився з продавщицею, Лозовий почав мене штовхати. На вимогу продавщиці ми вийшли на вулицю, де повідомив Ігоря, що я комп’ютер зробив і ніякої провини за собою не відчуваю. Після чого отримав удар, а Іван сказав: давай усі гроші, що в мене є. Я віддав 30 гривень. Лозовий ще пригрозив: якщо комусь розкажеш про це, то і будинок мені спалять, і я буду на будівництві у них працювати задарма. Наступного дня я вже працював на молоковозі.

За словами Валентина, удари йому завдавали і Ігор, і Іван. Натомість, як зауважив адвокат братів Микола Трушніков, у заяві до міліції потерпілий вказав, що «удар йому завдала невідома особа». На суді це протиріччя Валентин прокоментував таким чином: «Я потім зі слів свідка написав, що мене ударили двоє». Отже, потерпілий достеменно не пам’ятає, скільки разів його ударили і хто саме завдав ударів?!

Свідком потерпілого був його молодший брат Михайло, який є неповнолітнім і близьким родичем Валентина. Натомість два інших свідки інциденту – Садрук і Чалбаєв – категорично стверджують, що Демченка ударив лише Іван, а Ігор до нього і пальцем не доторкнувся.

Дивна річ: по гарячих слідах Валентин Демченко повідомив лише про один удар з боку невідомої йому особи (напевно, це і був Іван Власенко, якого потерпілий справді не знав), а потім різко «згадав», причому зі слів свого неповнолітнього родича, що його бив ще й Ігор. Чи можна довіряти таким свідченням?

Варто також зазначити, що за кілька годин після сутички свідок Сергій Садрук таки підписав пояснення, відповідно до яких Ігор дав ляпаса Валентину. Але, за словами Сергія, він, не читаючи, підписав те, що на папері виклав дільничний інспектор міліції Синенький. «21 квітня до мене прийшов Валентин Демченко зі своїм батьком та дільничним Синеньким. Дільничний наказав мені зайти до Лозового і з ним йти до магазину. Я відмовився. А 23 квітня з Баштанки в село приїхала оперативна група міліції, вони забрали мене з поля, наділи наручники та повезли в кабінет дільничного Синенького. Почали погрожувати: мовляв, пили пиво разом, то і підете разом… Вони хотіли, щоб я підписав те, що вони напишуть, а саме – те, що Валентина нібито били обидва брати. Але я відмовився. Загалом мене протримали в кабінеті з 10-ї години ранку щонайменше до 18.00», – повідомив у судовій залі С. Садрук.

Тепер – декілька слів про особи «розбійників». І Ігор Лозовий, і Іван Власенко виховувалися у багатодітній родині, де загалом було сім дітей. Брати мають цілковито позитивні характеристики. І хоча наразі ніде офіційно і не працюють, але постійно підробляють на будівництві, аби прогодувати сім’ї: на утриманні Івана – четверо неповнолітніх дітей, Ігор дає раду двом маленьким діточкам. Крім того, брати постійно відвідують дуже хвору матір, яка з 5 травня перебуває у Баштанській центральній районній лікарні. Попри фінансову скруту, купляють матері і ліки, і продукти харчування.

Треба також зауважити, що до кримінальної відповідальності чоловіки ніколи не притягувалися. Ба більше, про Ігоря в селі кажуть, що він і мухи ніколи не обідить, а щоб ударити іншу людину – годі й казати.

Ось таких «злодюг» нині судять у будівлі баштанської Феміди. Про те, що і міліція, і прокуратура зацікавлені інкримінувати братам тяжкий злочин, говорять багато факторів – крім викладеного вище, це і те, що обвинувач у справі прокурор Баштанської прокуратури не побачив пом’якшувальних обставин для підозрюваних (а як же шестеро дітей на двох та хвора матір?), і те, що суд ухвалив обмежити свободу чоловіків під час досудового слідства шляхом надівання електронних браслетів.

Напрочуд суворим є й звинувачення, що висунуто стосовно Ігоря та Івана. Звичайний побутовий конфлікт, яких у кожному селі або місті чи не щодня трапляється – хоч греблю гати, звинувачення воліє представити як… розбій, вчинений за попередньою змовою групи осіб (!). Якщо керуватися такою логікою, і за кожним подібним дрібним конфліктом людей визнавати винними та запроторювати на багато років до в’язниці, то незабаром і чоловіків на волі не залишиться. А хто подбає про їхні сім’ї та малолітніх дітей?

Чи, може, хлопці не мають достатньо грошей, щоб відкупитися від хапуг у погонах?

А втім, чи не на таких ось простих сільських хлопцях і роблять собі позитивну статистику наші доблесні органи правопорядку? У той час, як у більш кричущих та очевидних випадках (дивись «Тайна смерті Олега Васькова» у минулому номері «РП») баштанські ж правоохоронці удали, що нічого кримінального не трапилося. Тож чи варто дивуватися тому, що рівень довіри населення до тієї ж міліції є критично низьким? Утім, цю об’єктивну оцінку своєї роботи правоохоронці поставили собі самі…

Залишається лише сподіватися, що суддя Людмила Бойко детально та неупереджено розбереться у цій справі і винесе справедливе рішення.

Андрій ТЮРІН

Редакція «РП» уважно стежитиме за розвитком подій та інформуватиме своїх читачів.

Добавить комментарий